ЗМІ відіграють одну з ключових ролей у формуванні громадської думки щодо конфлікту або конфліктно вразливих груп населення (до яких належать і переміщені особи). З одного боку, ЗМІ можуть допомогти в протидії різних проявів дискримінації та стати тим інструментом, що буде за необхідності загладжувати гострі кути, які неминуче виникають в умовах конфлікту, а з іншого — можуть бути джерелом нетерпимості й агресії.
Стаття «С верой в “ДНР” и замком на холодильниках…», що вийшла у виданні «Субота плюс» у
листопаді 2017 року, є прикладом конфліктно нечутливої журналістики. Стаття зображує переселенців із зони АТО у спотвореному світлі, а саме як людей, які постійно конфліктують, як крадіїв та п’яниць, які відмовляються працювати. Наприклад, в одному з абзаців матеріалу акцентується увага на постійному вживанні алкоголю переселенцями і їхніх «жахливих» характерах: «
Нередко ссоры происходят из-за алкоголя, который тут поглощают очень многие и почти регулярно. Бывает, что к дракам приводят скверные характеры переселенцев». В іншому абзаці автор акцентує увагу на тому, що переселенці не бажають працювати: «
Еще одна особенность запорожских дончан – категорическое нежелание работать», тобто що вони перебувають на утриманні держави. Такі акценти у журналістському матеріалі можуть налаштовувати корінне населення Запоріжжя проти переміщених осіб, оскільки утримування цієї групи населення здійснюється з бюджетних коштів.
Авторка Ірина Дубченко у матеріалі досить часто застосовує узагальнення, прирівнюючи всіх переселенців до одного негативного стандарту, що може свідчити про її упередженість до цієї групи громадян. Наприклад, фраза «Львиная часть переселенцев категорически настроена на то, что Украина им что-то должна» та інші вислови про підтримку переселенцями незаконних формувань у зоні конфлікту не підтверджені фактами і є оціночним судженням журналіста, що порушує журналістські професійні стандарти.
Окрему увагу варто приділити колажу, який ілюструє цей матеріал.
Переселенців зображують як загарбників, від яких місцеві жителі захищаються мурами та воротами.
Також автор дозволяє собі упереджену, на мій погляд, лексику в назві переміщених осіб, наприклад — «эмигранты с терриконов», безумовно, такий вислів може образити цих людей.
Таке висвітлення цієї групи суспільства може розцінюватись як слабка або ж навіть середня мова ворожнечі за класифікацією правозахисної групи «Сова». Так, до слабкої мови ворожнечі належить: створення негативного іміджу певної групи суспільства, ствердження про моральні недоліки такої групи, згадування групи чи окремих її представників у принизливому чи образливому контексті. До середньої мови ненависті належить твердження про кримінальність певної територіальної чи етнічної групи. Усі ці ознаки присутні в цій статті. Стверджувати чи спростовувати свідоме бажання автора принижувати переселенців мені важко, оскільки я можу припускати й те, що автор несвідомо дискредитував цю групу населення.
Варто зазначити, що таке висвітлення переселенців може поглиблювати роз’єднаність суспільства і загострювати дискримінацію, що призводить до поглиблення існуючого в Україні конфлікту.
Олена Голуб, експертка ІМІ
