Трансляцій немає, прозорості теж. Як Верховна Рада закривається від громадян

Ілюстрація ІМІ

Закритість пленарних засідань Верховної Ради України в період воєнного стану викликає дедалі більше запитань щодо прозорості парламентської діяльності. Хоча законодавство формально гарантує відкритість таких засідань, на практиці ми спостерігаємо значні обмеження, які можна розглядати як виклики для свободи слова та контролю громадськості за діяльністю влади. Чи є ці обмеження виправданими на третьому році з початку вторгнення? Чи, можливо, вони виходять за межі законних підстав? Це питання, яке потребує ґрунтовного аналізу. І відповідь на яке давно назріла, якщо ми, звісно, демократична держава.

Закон України “Про Регламент Верховної Ради України” визначає, що “закриті пленарні засідання Верховної Ради для розгляду окремо визначених питань проводяться за рішенням Верховної Ради...” (ч. 1 ст. 4). Це важливий момент, тому що закритість засідання прив’язується саме до змісту розглядуваних ВРУ питань, а не до безпекових обставин засідання. 

Ба більше: “особам, які беруть участь у закритому пленарному засіданні Верховної Ради, забороняється використовувати фото-, кіно-, відеотехніку, засоби зв'язку, звукозапису та обробки інформації” (ч. 3 ст. 4 регламенту). На практиці десятки народних депутатів регулярно таку техніку використовують. Отже, пленарні засідання ВРУ наразі не є закритими – натомість обмежено допуск на них відвідувачів і трансляції професійних медіа для громадськості. Це свідчить про вибіркове дотримання регламентних норм, що підриває довіру до парламентських процедур. 

У Регламенті ВР ідеться, що відкритість засідань Верховної Ради “забезпечується шляхом доступу до них будь-яких осіб, крім випадків, передбачених законодавством”. Порядок доступу до відкритих засідань визначається розпорядженням голови Верховної Ради (ч. 2 ст. 3). Сам згаданий порядок існує в незмінній редакції з 2014 року, і жодних згадок про особливості  роботи в період воєнного стану не містить – хоча вони давно назріли.

Частина 3 статті 3 регламенту згадує про акредитацію журналістів при ВРУ з відсиланням до відповідного положення (про проблеми з ним ми вже писали раніше). Нагадуємо, що допуск медіа до будь-якого владного органу не обмежується акредитацією, тому що існує ще право медійників на одноразовий допуск до приміщення органу влади (“Відсутність акредитації не може бути підставою для відмови у допуску журналіста на відкриті заходи, що проводить суб’єкт владних повноважень” – абзац 2 част. 1 статті 26 ЗУ “Про інформацію”). Теоретично журналісти для разового відвідування ВРУ можуть проходити як звичайні глядачі за згаданим вище порядком, хоча, зважаючи на особливості статусу журналіста, це не зовсім правильно. Це ще раз підкреслює необхідність розроблення чітких процедур доступу до парламенту в умовах воєнного стану.

Чи виправдані обмеження на трансляції засідань ВР?

Одним із ключових питань прозорості роботи Верховної Ради в період воєнного стану є трансляція її пленарних засідань. Законодавство формально визначає порядок їхнього запису та подальшого показу, однак це положення викликає величезні сумніви щодо необхідності й ефективності. На третьому році з початку повномасштабного вторгнення така практика видається формою обмеження права громадян на інформацію під прикриттям гарантування національної безпеки.

Норма ч. 6 ст. 3 Регламенту ВР визначає, що в разі встановлення в період дії воєнного стану в Україні обмежень щодо здійснення прямої трансляції з Верховної Ради відкриті пленарні засідання ВР “транслюються державним підприємством “Парламентський телеканал “Рада” у запису в день проведення відповідного пленарного засідання чи у вигляді створеної програми...” (абзац перший частини шостої статті 3 в редакції закону № 2849-IX від 13.12.2022).  

Водночас ця норма містить визначений список подій, які обов’язково мають транслюватися в такому запису (наприклад, це складення присяги народними депутатами, або відкриття сесії Верховної Ради, або обрання президента тощо). На жаль, цей список дає підстави трактувати цю норму так, що далеко не всі засідання ВРУ в період воєнного стану підлягають трансляції. Вибіркове інформування громадян суперечить основному принципу відкритості парламентської діяльності та може бути використане як інструмент для приховування важливих рішень або обговорень.

ІМІ звертає увагу депутатів, що це список того, що підлягає висвітленню, а не перелік обмежень на висвітлення, як мало б бути з огляду на засади відкритості парламенту. Регламент має чітко визначати, що обмеження можливі лише у виняткових обставинах, а не мають бути нормою.

Розглянемо ефективність і необхідність таких обмежень трансляції. 

Прямі трансляції з ВР, що ведуться десятками народних депутатів у режимі реального часу, анонси засідань, відео, фото із зали свідчать про те, що такі трансляції не створюють безпекових ризиків для діяльності ВР. 

Скриншот ІМІ з тг-каналу депутата Олексія Гончаренка, фракція “ЄС”

Скриншот ІМІ з тг-каналу депутата Ярослава Железняка, фракція “Голос”

Експерти Інституту масової інформації не бачать досить вагомих безпекових та інших підстав для обмеження трансляцій засідань ВР. Ці трансляції варто переривати лише на час оголошення сигналу тривоги, коли депутати спускаються в укриття. В інший час ВР має забезпечити безперешкодну пряму трансляцію своїх засідань. Проведення засідань у закритому форматі та уникнення контролю за діяльністю парламенту боку медіа та громадськості є неприпустимим у демократичному суспільстві.

Необхідність перегляду регламентних норм щодо доступу до парламенту, особливо в умовах воєнного стану, є нагальною. 

Законодавча влада має показувати приклад у дотриманні принципів прозорості та вжити всіх зусиль, щоб відновити громадський контроль за її діяльністю. 

Роман Головенко, Оксана Романюк, Інститут масової інформації