Страх та міф про стабільність: основні наративи білоруської пропаганди

14.11.2022, 10:00

Напередодні повномасштабного вторгнення Росії до України, коли західні медіа ретельно відстежували кількість російської техніки на українському кордоні й активно писали про підготовку армії РФ до нападу, білоруські державні інформресурси та телеканали вдавали, ніби нічого не відбувається.

Найчастіше інформацію про те, що найближчим часом почнеться “велика війна” проти України, а Білорусь використовуватиметься Росією як плацдарм для військових дій, називали “вигадками”, “домислами” чи “провокаціями” Заходу. Тоді як Росію та Білорусь провладні ресурси республіки малювали ледь не “жертвами інформаційної війни”. Так, 19 лютого 2022 один з найвідоміших білоруських пропагандистів Григорій Азарьонок в ефірі телеканалу СТВ звинуватив США та Європу в нібито мріях про початок війни. Він заявив, що “озлобленная Европа нападает покамест на нас не оружием, но ежедневной бешеной клеветою”, і для більшої переконливості своїх слів процитував вірш “Клеветникам России” Пушкіна, назвавши російського поета “нашим”. Раніше, 15 лютого, в ефірі того ж СТВ депутат Палати представників Національних зборів Білорусі Олег Гайдукевич стверджував, нібито війна в Україні вигідна США та Великобританії, бо ті сплять і бачать, як би посварити “слов’янські народи”. Гайдукевич заявляв, начебто “горячая фаза войны не полыхает только из-за Беларуси и России”.

Та після того, як 24 лютого Росія оголосила про проведення так званої “спецоперації”, білоруські державні інформресурси швидко переналаштувалися. Зокрема, почали активно працювати над демонізацією та дегуманізацією українців і звинувачувати Захід у “кровожерливості”, говорячи про постачання зброї Україні як про буцімто перешкоду для утвердження миру. До речі, задля нав’язування певних меседжів білоруська пропаганда часто вдається до цитування представників влади РФ або ж залучає російських експертів.

Наприклад, інформагентство БелТА 19 березня опублікувало коментар професорки Московського державного інституту міжнародних відносин Пономарьової, де “запаковано” одразу кілька ворожих наративів. Насамперед вона бреше про причину військового вторгнення Росії, називаючи дії російської армії в Україні “боротьбою з неонацистською ідеологією”, яку нібито нав’язав Захід. І тут же зазначає, що не йдеться про боротьбу з Україною як з державою чи з українським народом. У такий спосіб у глядачів з низьким рівнем критичного мислення може скластися враження, нібито Росія має на меті якісь благородні цілі, які ще й не становлять небезпеки для мирних людей. Далі Пономарьова знов нападає на західні країни, звинувачуючи їх у “накачуванні” України зброєю. І не випадково акцентує, що всі проблеми нібито почалися після розпаду СРСР, адже це “уточнення” добре корелює із загальним експансивним і шовіністичним зовнішньополітичним курсом Росії. Згадати хоча б неодноразові агресивні випади російської пропаганди й власне Путіна, який називає розпад Союзу “найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття”, в бік країн Балтії просто за прагнення бути незалежними й зберегти свою ідентичність усупереч радянській владі. У випадку ж з вигадками про нібито “пострадянську мілітаризацію” України метою пропаганди, окрім виправдання злочинних дій РФ, цілком імовірно, є намір запевнити білорусів у тому, що їхня країна також у небезпеці.

Ведучий Азарьонок 6 березня розпочав свою програму на СТВ з цитати, яку приписав нині покійному американському політологу польського походження Збігнєву Бжезінському. Мовляв, Захід нібито прагне знищити Росію, як свого часу знищив СРСР. Підтверджень тому, що Бжезінський колись казав бодай щось подібне, немає, цитату поширювали лише російські сайти із сумнівним контентом. Далі пропагандист заявив, нібито Україну “вирощували для війни протягом 30 років” і що все це відбувається через ненависть та бажання “слов’янської крові”. Так Азарьонок, з одного боку, нав’язує глядачам думку, що Україні нібито тільки шкодить її незалежність або ж що нею все одно керують, а з іншого – створює альтернативну реальність, де світ навколо Білорусі є небезпечним і вороже налаштованим. Тоді як Росію Азарьонок зображує “гарантом безпеки”:

“Россия не стала дожидаться 22 июня. Она ударила по современному Гитлеру 21-го. Вы понимаете, что в планах киевского режима был удар в том числе и по Беларуси? Или ударные ракетные комплексы подкатили, чтобы на солнышке их погреть?” – залякував Азарьонок.

Нині білоруська пропаганда, яка багато в чому копіює наративи російської, продовжує виправдовувати злочинні військові дії РФ буцімто вимушеним кроком для підтримки безпеки й порядку у світі та Білорусі зокрема. Цілком імовірно, що в разі офіційного вступу Білорусі у війну проти України пропаганда спробує обумовити агресію саме запорукою особистого виживання білорусів.

Зараз білоруські державні ресурси активно заперечують проведення “таємної” мобілізації в республіці та підготовку наступу на Україну, утім розганяють наратив Мінська про готовність Білорусі відповідати на “зовнішні провокації” та лякалки про примарну небезпеку з боку України, Польщі та країн Балтії. Наприкінці вересня 2022 Головне управління розвідки Міністерства оборони України повідомило, що в Білорусі готуються прийняти 20 тисяч мобілізованих з Росії, які мають поповнити дислоковані до цієї країни російські підрозділи.

Інститут масової інформації вирішив дослідити, наскільки сильно пропаганда впливає на думку громадян Білорусі, як вона працює та якими ще наративами й прийомами, окрім зазначених, нині послуговується. В межах підготовки матеріалу ми поговорили з білоруськими незалежними медіаекспертами, імена яких не можемо називати з міркувань безпеки.

Наскільки сильно пропаганда впливає на білорусів і чому їй вірять?

Від початку повномасштабного вторгнення Росії до України в білорусів регулярно цікавляться їхньою думкою щодо злочинних дій російської армії та чи вважають вони Білорусь співучасницею агресивної війни. Зокрема, такі соцопитування проводять британська неурядова організація Chatham House спільно з білоруським Центром нових ідей та дослідницький центр “Білоруська аналітична майстерня” соціолога Андрія Вардомацького, що базується в польській столиці Варшаві. Дані респондентів збирають телефоном або онлайн.

Якщо проаналізувати результати соцопитувань зазначених інституцій з березня до вересня 2022 року включно, можна помітити тривожну тенденцію: попри те що більшість білорусів не підтримує так званої “спецоперації”, відсоток тих, хто схвалює злочинні дії РФ в Україні, стабільно високий. Наприклад, у березневому опитуванні Chatham House 28% білорусів висловилися за те, щоб підтримати російське вторгнення, але самим не брати участь у військових діях. У червні, за даними того ж Chatham House, 14% білорусів висловили свою безумовну підтримку військових дій російської армії в Україні, а 19% відповіли, що радше підтримують дії РФ, ніж навпаки. Тобто фактично російську військову інтервенцію схвалюють 33% опитаних. Тоді як проти дій російських сил в Україні виступили 35% білорусів і ще 8% відповіли, що “радше не підтримують дій РФ”.

У серпні рівень безумовної підтримки військових дій РФ в Україні збільшився до 18% білоруських респондентів, а кількість людей, які хоч і не так упевнено, утім висловлювали свою підтримку Росії, скоротилася до 12%. Кількість білорусів, які виступають категорично проти військових дій РФ в Україні в серпні залишилася незмінною й еквівалентна 35%, також до 10% зросла кількість тих, які радше не підтримують російську армію. Решта опитаних громадян утрималися від відповідей. Своєю чергою вересневе соцопитування Білоруської аналітичної майстерні свідчить про 41,3% білорусів, які схвалюють дії Росії проти України, і, відповідно, 47,3%, які виступають проти них.

Звісно, аналізуючи ці соцопитування, варто зважати на те, що громадяни Білорусі могли бути не до кінця чесними через страх бути притягнутими до відповідальності за свою позицію, якщо та не збігається з офіційною. Окрім того, доволі значною (у різні періоди від 5,8% до 24%) є частка людей, які з певних причин вагаються відповідати на питання політичного характеру прямо. Отже, навіть відштовхуючись від даних незалежних інституцій, складно робити висновки щодо того, наскільки об’єктивно вони відбивають погляди білорусів. Зокрема, чи справді значна кількість громадян Білорусі виступає за агресивну війну РФ проти України та схвалює знищення українців та українських міст, або ж вони не розуміють усього масштабу катастрофи.

У квітні 2022-го, тобто на третьому місяці повномасштабної кривавої війни Росії проти України, паралельно з тим, як світ облетіли резонансні фото та відео злочинів російської армії в містечках Київської області, 41% білорусів усе одно висловлював упевненість у тому, що російські солдати не застосовують зброї проти цивільних українців. Ба більше, станом на серпень нічого не змінилося: відсоток людей, які дотримуються такої думки, лишився таким самим! Про це свідчать результати опитування Chatham House. Відірваність від реальності можна було б вважати парадоксальною, якби не факт систематичної роботи російської та білоруської пропаганди, спрямованої, зокрема, на заперечення воєнних злочинів РФ. У випадку з висвітленням подій у Бучі під час російської окупації білоруські державні ресурси активно запевняли, нібито фото й відео звірств російської армії є “фейками”:

А от бомбардування Росією Маріупольського драматичного театру провладні білоруські ресурси називали “підривом”, у якому звинувачували Україну. Детальне спростування цих фейків можна прочитати на сайті StopFake.

Часто білоруські інтернет-ресурси просто передруковують дезінформацію з російських державних інформагентств і звідти ж беруть пропагандистські наративи. Утім, основним джерелом поширення агресивної пропаганди в Білорусі є телебачення. За даними Інституту соціології Національної академії наук Білорусі, які оприлюднили в червні 2022-го, понад 42% білорусів дізнаються інформацію переважно через телебачення, понад 34% через інтернет-ресурси, і тільки понад 4% й 2,5% через соцмережі та месенджери відповідно. В Білорусі немає незалежних телеканалів, громадяни називають їх “гібридними” через трансляцію не лише білоруських, а й російських новин, розповідає білоруська медіаекспертка. Був навіть час, коли російська й білоруська повістки суперечили одна одній:

“Дуже показовим, наприклад, був 2014 рік, коли не було єдиної позиції Білорусі щодо нападу Росії на Україну. І у вечірніх новинах показували російські новини про “укропів”, “розп’ятого хлопчика” (фейковий сюжет російського державного Першого каналу. – Ред.), а білоруські канали показували щось більш-менш збалансоване. І для непідготовленого глядача, в якого досить низький рівень критичного мислення, це був такий собі “розрив шаблону”, адже було незрозуміло, кому вірити”, – кажуть незалежні експерти з Білорусі.

Та нині білоруська й російська пропаганда фактично говорять в унісон. А мислити критично глядачам білоруського телебачення заважає, зокрема, “гра на емоціях”, до якої найчастіше вдаються пропагандисти, що зараховують свої програми до так званої “авторської журналістики”. Йдеться про Григорія Азарьонка, Євгена Пустового, Марата Маркова, Олексія Дзєрманта, Марину Караман, Надію Сасс та інших. Це така собі білоруська версія кисельових-скабєєвих.

“В авторських програмах немає місця здоровому глузду, лише суцільні спроби розхитати глядачів емоційно. Пропагандистські промови часто будуються на емоції страху і не витримують жодної критики. Причинно-наслідкові зв’язки, які озвучуються, є дуже далекими від формальної логіки”, – говорять білоруські експерти, яких опитав ІМІ.

За даними серпневого опитування Chatham House, білоруські та російські державні медіа користуються більшою популярністю серед аудиторії, ніж білоруські ресурси, які позиціюють себе як незалежні від влади. В тому ж дослідженні соціологи наголошують на наявності взаємозв’язку між підтримкою дій Росії та споживанням контенту державних білоруських і як державних, так і недержавних російських ресурсів.

Скрін дослідження Chatham House, представленого на ютуб-каналі Press Club Belarus

Але чому білоруська аудиторія вірить пропаганді? У листопаді 2021 року свою довіру до державних ресурсів висловлювали близько 20% білорусів, які взяли участь в опитуванні Chatham House. Заради справедливості зазначимо, що це не так багато, якщо порівнювати з іншими владними інституціями й тими ж незалежними ресурсами: останнім довіряє 41% білорусів. Медіаексперти, з якими поспілкувалися аналітики ІМІ, пов’язують впливовість пропаганди не з її винахідливістю, а із загальним невисоким рівнем критичного мислення білорусів. Людьми, які не вміють шукати й фільтрувати інформацію, завжди легше маніпулювати й переконати їх у тому, що “не все так однозначно”. “Особливо явно це починає виявлятися в період конфліктів чи війни”, – додають експерти.

Поліпшити ситуацію можна було б за допомогою підвищення медіаграмотності населення, утім білоруська влада навряд у цьому зацікавлена – радше навпаки: працює над послабленням критичного мислення громадян змалечку. До прикладу, 24 березня 2022 року на сайті Національного освітнього порталу Білорусі заявили про проведення для учнів 1–11 класів єдиної інформаційної години. Нині переглянути рекомендації для вчителів щодо того, як мав відбуватися захід і взагалі на які теми планували говорити, неможливо: сайт видає помилку. Утім, на сайті одного з комітетів міністерстві освіти Білорусі напередодні інфогодини 24 березня вивісили ось таке оголошення:

Скрін із сайту Головного управління з питань освіти Брестського обласного виконавчого комітету міністерства освіти Білорусі

Цілком можливо, що “методички” прибрали після резонансу через публікації інтернет-видань “Зеркало” та “Медиазона. Беларусь”. Ресурси стверджували, що під час інформаційної години білоруським школярам навіювали думку про те, що “худой мир лучше доброй ссоры”, зображували Лукашенка “гарантом миру та спокої в країні” й “посередником між ворожими сторонами”, а також запевняли в тому, що Захід нібито веде проти Білорусі кампанію з дезінформації, а Росія буцімто “звільняє Україну від фашистів”. Схоже, замість ведення уроків медіаграмотності самопроголошена влада Білорусі вирішила за доцільніше повернутися до радянської практики уроків “політінформації”.

Огляд наративів білоруської пропаганди

ІМІ зацікавився, які основні наративи нині активно використовує білоруська пропаганда. Для цього ми проаналізували новини та публікації трьох білоруських державних інформресурсів (сайти телеканалів ОНТ та СТВ, інформагентства БелТА) та двох провладних телеграм-каналів (“Желтые сливы”, ATN News). Період моніторингу – від 24 жовтня до 1 листопада включно.

“Лукашенко – гарант безпеки. Білорусь – острівець стабільності й порядку”. За даними дослідницького центру “Білоруська аналітична майстерня”, станом на вересень 2022-го 80,9% білорусів негативно ставилися до можливого введення білоруських військ на територію України для участі у військових діях. Білоруська медіаекспертка підтверджує, що білоруси часто мислять категорією “аби лише не було війни”. Росія вже використовує територію республіки для завдавання ударів по Україні, втім білоруси побоюються ймовірності офіційного вступу їхньої держави у війну. На це, зокрема, вказує те, як активно білоруська пропаганда заспокоює громадян, нібито проведення мобілізації наразі не планується. Білоруські державні інформресурси використовують страх громадян перед війною на свою користь, а саме розганяють публікації про те, що самопроголошений президент Білорусі є таким собі “гарантом безпеки й стабільності”. Словом, традиційно малює Лукашенка “бацькою”, єдиним, хто може потурбуватися про свій народ. Іноді роздування “культу особи” Лукашенка доходить геть до абсурду: в провладному білоруському телеграм-каналі “Желтые сливы” опублікували відео, де нібито дівчинка з Донецька називає самопроголошеного голову Білорусі “улюбленим президентом” і ділиться мрією переїхати до Білорусі, коли подорослішає. Про Росію та Білорусь пропаганда пише як про “країни для життя”, які турбуються про національні інтереси і де є яка-не-яка стабільність:

Усіх же, кого не влаштовує режим у країні, білоруська пропаганда вважає “екстремістами” та “зрадниками” держави, яких зневажливо називає “беглыми” або “змагарами”.

“Білорусь – сильна країна (можливо, навіть сильніша за Росію) з великими перспективами. Антиросійські санкції – постріл Заходу собі в ногу”. На тлі санкцій та ізоляції Росії і Білорусі від світу білоруська пропаганда намагається видати країни-“вигнанці” за нібито потужні держави, відмовившись від потенціалу яких Захід тільки програв. Паралельно з цим білоруські державні ресурси намагаються запевнити аудиторію, нібито світ втомився від України й не готовий більше жертвувати власним комфортом заради припинення війни:

Скрін поста з телеграм-каналу “Желтые сливы”

Натомість майбутнє Білорусі підконтрольні Мінську ресурси бачать утопічно. Зокрема, на Столичному телебаченні Білорусі (СТВ) вийшла програма, присвячена китайсько-білоруському партнерству. Глядачам розповідали, що Китай нині є “наддержавою номер один”, а китайська модель розвитку передбачає “загальну заможність громадян”. Відтак ведуча Надія Сас подякувала Заходу за санкції, адже саме вони змусили Білорусь “сделать разворот в противоположную сторону и увидеть, какие возможности скрываются за тесным сотрудничеством и взаимодействием, к примеру, с Китайской Народной Республикой”. Тобто пропаганда створює враження, нібито це не Китай протягне руку допомоги Білорусі, якщо забажає, а РБ, яка вже давно перебуває під санкціями, нарешті таки розгляне варіант співпраці з Китаєм, на який раніше не звертала уваги.

“Білорусь оточена ворогами”. Білоруська пропаганда постійно залякує громадян республіки дедалі більшою зовнішньою небезпекою. Вороги, які прагнуть нашкодити чи захопити Білорусь, ввижаються державним білоруським ресурсам фактично всюди. Найагресивніші випади пропагандисти спрямовують у бік Польщі та України, у порівнянні з ними країни Балтії, Великобританію та США зачіпають рідше. Зокрема, білоруські ресурси публікували однотипні матеріали про нібито намір Польщі розмістити на своїй території ядерну зброю США. Для демонізації Польщі білоруські пропагандисти нерідко займаються перекручуванням історії, а саме звинувачують польську Армію Крайову в нібито цілеспрямованому геноциді білоруського народу під час Другої світової війни. Насправді учасники підпільної армії боролися за визволення Польщі проти нацистів та радянських військ, які окупували країну в 1939 році. Детальний розбір, чому це є дезінформацією, можна прочитати на сайті Delfi.

“Білорусь – миролюбна країна: якщо нападатиме, то тільки вимушено”. Після того як Лукашенко та Путін 10 жовтня домовилися про розгортання так званого “спільного регіонального угруповання військ” через нібито “загострення на західних кордонах Союзної держави”, білоруські ресурси не припиняють заспокоювати громадян республіки, що офіційного нападу Білорусі на Україну не буде, як і мобілізації. Утім, спроби таких “заспокоєнь” не обходяться без маніпуляцій. І білоруські посадовці, і працівники державних медіа відкидають військову агресію Білорусі за умови відсутності “провокацій” на її кордоні, до яких насправді вдається сама республіка.

“Українці не люди”. Білоруські державні інформресурси активно працюють над дегуманізацією українців. Для цього, зокрема, використовують російський “новояз” про “нацистів”, “терористів”, “карателів”. А як підтвердження ворожої лексики вдаються до дезінформації та маніпуляцій. За обраний для моніторингу період білоруська пропаганда найчастіше поширювала фейки про нібито намір України, держави без ядерного статусу, застосувати “брудну бомбу”. В контексті цієї теми на сайті білоруського телеканалу ОНТ цитували спікера Держдуми РФ Володіна, який порівняв президента України Володимира Зеленського з терористом Усамою бен Ладеном через начебто “ядерний терор”. Паралельно з цим кейсом білоруська пропаганда вирішила підняти горезвісний міф про нібито утиски російськомовних в Україні. Провладні телеграм-канали стверджували, нібито українці, попри насадження в державі “нацизму”, намагаються говорити в побуті російською, за що їх періодично карають. І акцентували на тому, що штраф за російську мову – це ще дрібниця, адже в “нацистській” Україні, мовляв, “иногда и за меньшее стрейч-пленкой к деревьям привязывают, бьют и насилуют”.

Скрін поста з телеграм-каналу “Желтые сливы”

“Росія розбиває українську армію на фронті”. Попри успіхи Збройних сил України в Харківській, Донецькій та Херсонській областях білоруська пропаганда будує альтернативну реальність, у якій російська армія перемагає на фронті, а українські військові втрачають зброю і людей:

Особливо іронічно нині виглядають публікації про те, що “у ВСУ нет шансов” з коментарями підконтрольного Кремлю заступника голови адміністрації окупованої Херсонщини Стремоусова, про загибель якого днями повідомили російські окупанти. Зі свого боку провладний телеграм-канал “Желтые сливы” стверджував, нібито втрати України такі великі, що повістки почали вручати людям, старшим за 60 років. Водночас сайт долучив “битий” лінк нібито на сайт українського ЗМІ.

“Військова служба – це почесно і престижно”. У білоруських державних медіа розпочалася кампанія з популяризації військової служби серед дітей та підлітків, подібно до практики, яку давно використовує Росія:

Скрін поста з телеграм-каналу ATN News

На тлі однотипних новин про потребу віддавати дітей до військово-патріотичних клубів особливо вирізняється стаття Білоруського телеграфного агентства про латвійського школяра і прихильника Лукашенка Іллю Карозу. Хлопець переїхав до Білорусі й вступив до Вітебського кадетського училища, щоб у майбутньому побудувати кар’єру військового та “захищати свою нову батьківщину”.

***

Підсумовуючи, ключовою відмінністю білоруської пропаганди від російської є те, навколо чого вона, власне, вибудовується. Коли йдеться про Росію, то низка пропагандистських наративів випливають з почуття “власної величі” та ідеї “імперськості”. Невдалу внутрішню політику й відсутність гучних перемог, які б асоціювались у світі саме з Росією, держава-агресор намагається замаскувати за іміджем правонаступниці сильного СРСР, який переміг нацизм. Це, своєю чергою, пояснює намагання Росії присвоїти собі всі лаври від перемоги в Другій світовій, загальнонаціональний “культ війни” та транслювання наративу “можем повторить!”. Розпад Союзу Росія сприймає як трагедію, в якій вона звинувачує західні країни, відтак легше виправдовує свою експансивну політику нібито “відновленням історичної справедливості”. Натомість пропаганда Білорусі побудована на залякуванні. Зокрема, білоруський народ, навпаки, має страх щодо поновлення війни й усіляко прагне цього уникнути, на чому теж спекулює пропаганда. По суті, саме через страх люди можуть вірити наративам про “превентивний удар” і “зовнішніх ворогів” та Лукашенка як нібито “гаранта безпеки і стабільності”. Окрім того, білоруська пропаганда підживлює страхи своєї аудиторії російським “новоязом”, що демонізує, але насправді дегуманізує українців: їх називають “нацистами”, “терористами”, “карателями” тощо. Тоді як у публікаціях про російських солдатів та їхні військові дії використовують евфемізми, пом’якшувальні слова або вислови, які применшують масштаб трагедії та воєнних злочинів. І російська, і білоруська пропаганди часто називають насильницьке вторгнення РФ до України “звільненням”, а російських солдатів, відповідно, “визволителями”. Утім, на білоруську аудиторію цей “новояз” транслюється ще й з наративом про “сильну Росію”, за яку, як навіюють пропагандисти, варто триматись, а розрив зв’язків може коштувати надто дорого. Недарма білоруські інформресурси вдаються до перекручування чи масштабування певних проблемних ситуацій в Україні та світі (залякують економічною та міграційною кризами, відсутністю тепла взимку тощо), але про Росію та Білорусь говорять як про країни, де, можливо, й не завжди все ідеально, але де нібито переймаються рівнем життя громадян, їхньою безпекою та національними інтересами. Хтозна, чи вірили б цим байкам споживачі пропаганди, якби не попередньо підготовлений ґрунт, на якому вирощували й множили страхи про те, що “може бути ще гірше”, якщо щось змінювати чи почати критично мислити.

Liked the article?
Help us be even more cool!

Інші Дослідження

Білий список ІМІ за друге півріччя 2024 року: увійшли 13 медіа

Юлія Мостова: Якщо ми не збережемо якісні медіа, то наше суспільство буде дурнішати

Російська опозиція: між піаром і бездіяльністю. Аналіз публічних заяв російських активістів