ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІ Подай скаргу

Росіяни зізналися в пограбуванні. А ЗМІ й не зрозуміли

03.12.2019, 10:00
Фото – ТАСС / Радіо Свобода
Фото – ТАСС / Радіо Свобода

Адвокат українських моряків, які майже рік перебували в російському полоні, Микола Полозов розповів, що російські слідчі зізналися йому: “Через вологість і умови утримання – кораблі були без нагляду – частина речей, яка там залишилася, була дуже сильно пошкоджена… Простіше кажучи, деякі предмети одягу згнили. Тому вони не стали їх віддавати, а знищили”.

Це повідомлення пройшло майже непоміченим і розчинилося серед десятків інших. Не викликало жодного резонансу – принаймні я не зустрічав. Повідомлення про зникнення озброєння й обладнання кораблів та про реакцію українських посадовців на це час від часу зустрічаються, а от щодо особистих речей – ні. Порівняно з озброєнням та обладнанням вони дрібничка? Може, й так, але це – саме та деталь, у якій і криється диявол. От тільки ЗМІ того диявола не помітили.

Отже, кораблі було заарештовано російською стороною – так чи ні? А якщо їх було офіційно заарештовано, російська сторона мусила провести певні визначені російським законодавством процедури. У переважній більшості країн ці процедури є загалом стандартними: сторона, яка проводить арешт майна, мусить, зокрема, зробити точний і повний опис усього майна, що перебуває на заарештованих кораблях.

Бо якщо такого опису зроблено не було, або він був поверховим, або зробленим не за належною процедурою йдеться вже не про арешт майна, а про його незаконне відчуження. Так, хай навіть арешт із погляду українського та міжнародного права був незаконним, але якщо його не було проведено відповідним до російського законодавства чином, то вже й навіть із погляду російського законодавства те, що сталося, не може бути кваліфіковане як арешт кораблів. А лише як силове привласнення, тобто пограбування.

І коли Росія повертала кораблі, вона мусила надати українській стороні примірник того опису майна – щоб українська сторона звіряла наявний стан із зазначеним в описі. А з наших ЗМІ не дізнатися, чи було надано такий опис під час повернення кораблів, чи існує він узагалі в природі. Не дізнатися, чи намагалися ЗМІ з'ясувати це питання.

Дрібнички? Аж ніяк. Бо саме за тими “дрібничками” лише й можна дізнатися, чи відбулося повернення, а чи щось зовсім інше. І, до речі, залежно від цієї обставини дії України на міжнародній арені мають бути різними: обвинувачувати Росію в незаконному арешті кораблів, а чи в їх тупому привласненні, навіть pro forma без дотримання вигляду правомірності.

Особисті речі моряків. За всіма ознаками, вони не є невід'ємною частиною кораблів, у них навіть власники різні. А якщо російська сторона вирішила їх такими невід'ємними частинами визнати, на це мало бути відповідне офіційне, юридично оформлене рішення. У будь-якому разі, мало бути бодай якесь спеціальне, оформлене за законною процедурою рішення щодо цих речей: чи то російська сторона їх заарештувала разом із кораблями, чи то конфіскувала, чи то...

У будь-якому іншому разі російська сторона мусила повернути особисті речі їхнім власникам. А якщо не перше, не друге й не третє, це означає, що російська сторона тупо пограбувала українських моряків шляхом заволодіння їхнім особистим майном та створенням умов, за яких самі моряки не мали змоги володіти та користуватися ним. З публікацій наших ЗМІ відомо єдине: “Не дали забрати з кораблів особисті речі”.

“Згнили”... А це – пряме зізнання російських слідчих у тому, що “заарештовані” кораблі зберігалися в неналежних умовах. Хоча законодавство будь-якої країни, й російське не виняток, приписує дбайливо зберігати заарештоване майно – тим паче таке, серед якого можуть виявитися речові докази. То, власне, який офіційний статус мали українські кораблі, поки були в російському полоні – відповідно до російського ж законодавства? Чи був він узагалі, який-небудь статус, а чи все було шито аж такими білими нитками, абияк? Невже українським ЗМІ нема звідки про це дізнатися? В українському МЗС та Міністерстві оборони ж мали би про це знати!

І, нарешті, головне. Гаразд, особисті речі моряків “згнили”. Хоч би що з ними трапилося, а вони й надалі перебували у власності моряків. Лише самі моряки могли й мали право ними розпоряджатися, тобто вирішувати, що з ними робити надалі. Російські “слідчі” такого права не мали! Вони не мали жодного права взяти й викинути ті речі, не отримавши офіційної згоди власників, тобто моряків. Вони мусили, зобов'язані були повернути ті речі, хоч би там що. Бо хай вони навіть і справді згнили, хай дійшли до стану непридатності до користування, але не розчинилися ж вони в повітрі!

Російські “слідчі” прямим текстом зізналися, що привласнили чуже майно. “Віджали”. Самі розписалися, що в їхніх діях міститься склад злочину. А наші блискучі ЗМІ цього не помітили. Але ж якщо в цьому плані російська сторона діяла незаконно навіть відповідно до власного законодавства, цього має цілком вистачити для майже впевненості, що й в усьому іншому дії російської сторони суперечили російському ж законодавству. А отже, навіть із російського погляду були злочином.

Уся ця історія зайвий раз нагадує: під час війни, а тим паче щодо подій, безпосередньо пов'язаних із війною, неможливою є журналістика “що бачу, те й співаю”. Неможливою є журналістика “за що купив, за те й продаю”. Поверхова, невдумлива журналістика, яка стрибає, мов метелик, і не докопується до змісту подій, ніколи не виграє інформаційну війну. Переповідати пов'язані з війною конфліктні ситуації, не вдаючись до допомоги юристів, – це лише заплутувати, завуальовувати події.

Борис Бахтєєв

Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!