Ой, яка чудова суржикова мова! Огляд онлайн-медіа

Фото - ВВС

Українська мова у ЗМІ відвойовує свої позиції. Демократичні ЗМІ протидіють намірам законодавчо змінити мовну політику на шкоду українській мові й на користь російській. Й усе це просто чудово.

Але за всім цим губиться проблема: а якою українською мовою користуються ЗМІ — чи грамотною? Чи правильною? А чи, за чиїмось влучним висловом, “російською мовою з українськими словами”?

От вам кілька слів, що вже змушують скреготіти зубами, й які занадто часто зустрічаються й у ЗМІ, й у промовах політиків — чи не звертали ви, до речі, увагу, що, починаючи з досить уже давніх часів, саме політики в Україні виступають законодавцями мовної моди? Тобто як кажуть політики — так на них рівняються й чимало медіа?  

Найсвіжіший приклад. “НВ”: “22 липня Кабінет міністрів продовжив карантин в Україні до 31 серпня”. 

“ДТ: “Кабмін продовжив карантин і затвердив поділ України на зони”.

“ЛБ”: “МОЗ: карантин в Україні продовжать ще на місяць, але змінять умови”.

“Українська правда”: “Зеленський просить не поспішати продовжувати карантин надовго: Всі вже втомилися”.

“Український тиждень”: “17 червня Кабмін продовжив дію адаптивного карантину до 31 липня”.

Наведено по одному прикладу з кожного з видань — насправді їх набагато більше. Обрано найреспектабельніші видання, які, за ідеєю, мають прискіпливо стежити за тим, що вони публікують — зокрема, й із погляду мови.

Отже, продовжити, продовжено, продовження. Так, видані ще за радянських часів словники подають ці слова не лише як норму, а й як перший, найуживаніший варіант перекладу російських слів “продлить”, “продолжить”, “продление”, “продолжение” (як процес) - як у просторовому, так і в часовому сенсі. Так, ці слова й досі вважаються за лексичну норму. Але чи не за інерцією?

Ріжуть вони вухо. Росіянізмами, кальками з російською мови видаються. Бо як “зробити довшим”, та і “зробити тривалішим” в українській мові — це подовжити. Наскільки ж по-українськи це звучить! Цей варіант є суто українським, і, здавалося б, саме його мали б обирати ЗМІ — принаймні, порівняно з російською калькою. Натомість його — слів “подовжити”, “подовження”, “подовжений” - майже не зустріти. Хіба що в ситуаціях, коли вони є буквальними перекладами російських “удлинить”, “удлинение”. 

Нагадаю: в різних мовах, навіть найближчих, множини значень багатозначних слів не збігаються й не мусять збігатися. 

Так саме слово “продовжити” й похідні від нього фігурують в офіційних документах. От як, наприклад, тут. Але ж, коли йдеться не про дослівні цитати, ЗМІ мали б викладати власними словами, а не копіювати чужі мовні неоковирності! А якби офіційні документи й досі писали азірівкою, її б наші медіа теж залюбки репродукували? 

От звідси й походить той факт, що політики встановлюють у нас мовні моди. Бо ЗМІ мали би писати грамотною мовою, й саме з медіа політики могли б бачити, що самі вони висловлюються кострубато. Й виправляти свої мовні помилки. Коли ж ЗМІ ретранслюють усі неоковирності політичного канцеляриту, політикам просто нема звідки дізнатися, що з їхньою мовою щось не те. 

Йдеться про набагато серйознішу річ, ніж може позірно видатися: прямування у прокладеному політиками мовному форматі є прямим свідченням, що десь у глибинах підсвідомості наших медійників так і сидить переконання: вони й узагалі мають прямувати за політиками, медіа є вторинними щодо політиків. І, може, дуже часті приклади ретранслювання у ЗМІ будь-якої висловлюваної політиками ахінеї — це інший бік тієї самої медалі?

Те саме стосується слова “продовжуватися”. Прикладів його вживання у ЗМІ — звідси й до обрію. Але ж воно вже зовсім неоковирне. А є в українській мові чудове слово “тривати”: карантин триває, наприклад.

Ще одна загальна проблема — це вживання у медіа кострубатих росіянізмів на позначення процесів. Прийом — це прийом у лікаря, але приймання заявок на акредитування. Сама акредитація — це факт дозволу на присутність журналіста на певному заході, а процес оформлення цього дозволу — це акредитування. Передача — це раіопрограма, але передання інформації. Збір — це захід, на якому присутні, скажімо, активісти, масова зустріч, а от коли збирають кошти або свідчення — це збирання. Виїмка — це заглиблення на рівній поверхні, а коли з поштової скриньки забирають листи — це вибирання.

Досі йшлося про росіянізми, більшість із яких залишаються формально нормативними ще з тих часів, коли “рідна партія” проповідувала “зближення братніх мов”.

Але не менш широкого вжитку в наших ЗМІ набуло й відверто помилкове вживання росіянізмів. Так званих фальшивих друзів перекладача — тобто слів, що мають схоже звучання, але цілковито різні значення.

Вірогідно, вірогідний, вірогідність. У перекладі на російську вірогідно — це достоверно. Гідне віри, одне слово. Тоді як українським еквівалентом російського слова “вероятно” є слово “імовірно” або “ймовірно”. Слово “вірогідно” не є й не може бути відповідником до російського слова “вероятно”. А тепер погортайте наші ЗМІ...

Зголоситися. Це слово-покруч набуло медійної популярності порівняно нещодавно. Уживають його як відповідник до російського слова “согласиться”. Тоді як насправді “зголоситися” перекладається російською як “вызваться”, тобто виявити ініціативу щось зробити. А українським перекладом до російського слова “согласиться” є слово “погодитися” - тільки так і ніяк інакше.

Жалітися. “Жалітися до суду”, “жалітися начальникові”, “жалітися до комітету”. Насправді жалітися — це бідкатися, намагатися викликати в когось почуття жалості: “Ой, я бідненький, ой, я нещасненький”. Що ж до російського слова “жаловаться”, то воно перекладається на українську мову одним-єдиним чином — словом “скаржитися”. 

Купляти. Це — не посилка, це слово в українській мові існує. Тільки простомовне воно, не з книжкового мовного стилю. І якщо медійний матеріал не ставить на меті передати особливості мови певних персонажів, то в ньому варто вживати слово “купувати”. Саме воно й лише воно є стилістично нейтральним.

Не обійтися без того, що вже давно, нібито, є відомим — але жодних змін за собою не тягне. Сумнозвісне діючий. Немає в українській мові такого слова — ну, от немає! Є слово “чинний” - чинний закон, чинний графік, чинний документ. Але звідусіль однаково чуєш і читаєш: діючий, діючий.

І — приклад із дещо іншої сфери. Нещодавня подія: американський хлопчик затулив собою свою сестру від агресивного собаки, й той собака покусав його. Хлопчикові висловили свій захват відомі актори. Й от як подано їхні слова підтримки: “Твоїй молодшій сестрі так пощастило, що у неї є хтось на кшталт тебе”. Тобто не “що ти в неї є”, а “хтось на кшталт”, “ти або хтось подібний”. Звучить не як підтримка, а як зневага — погодьтеся.

А основною ідеєю теорії перекладу є така: перекладати треба не точність слів, а точність змістів засобами тієї мови, на яку перекладають; дослівний переклад — це поганий переклад.  Тобто процес перекладу має бути таким: прочитати — зрозуміти, що саме автор хотів сказати з точністю до найменших нюансів — висловити ту саму думку мовою перекладу, за можливості передавши всі ті нюанси. 

“Твоїй сестрі пощастило, що в неї є така людина, як ти”, - зовсім інакше виглядало б, чи не правда? І, мабуть, от саме таку думку й висловили актори? Англійське “somebody like you”, власне, саме такий зміст і має.  

...Так, мабуть, не уникнути того етапу, коли чимало журналістів, що працюють українською мовою, насправді думатимуть, складатимуть слова та речення російською, а потім подумки перекладатимуть те українською. І певних помилок за таких умов не уникнути. Але от саме певних. Коли ж ці помилки перетворюються на систему, на правило — таку ситуацію не можна виправдати.

Зрештою, підтримувати українську мову, обстоювати її загалом, абстрактно — цього замало. Якщо журналісти самі не вживатимуть правильної української мови — вся та загальнотеоретична підтримка виглядатиме, даруйте, просто фальшивою.