Неочевидні загрози єдиної системи відеомоніторингу

Ілюстрація ІМІ

У центрі Києва є величезна кількість камер відеоспостереження. Частину цих камер встановили мешканці житлових будинків, підприємці та муніципальна влада. Поліція хоче отримати доступ у реальному часі до всіх подібних пристроїв, встановлених у публічних  місцях. 

Законопроєкт №11031 від 20 лютого 2024 року “Про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки” покликаний забезпечити цей доступ, не обмежуючи поліцію та власників камер у виді та характері інформації, що може бути ними зібрана. До чого це може призвести? При чому тут штучний інтелект, дискримінація та зловживання правом? Матеріал містить короткий аналіз цих та інших проблем розвитку єдиної системи відеомоніторингу в Україні.

Якщо детально аналізувати законопроєкт №11031 від 20.02.2024 “Про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки”, то складається враження, ніби значна частина положень, яких він потребує, була пропущена. Положення проєкту закону навмисно чи випадково прописано в такий спосіб, щоб узаконити процес збирання та аналізу всіх даних відеоспостереження в публічних місцях у реальному часі, зокрема шляхом безконтрольного застосування штучного інтелекту. Чому ж закон видається анонсом “цифрового поліцейського” та чи варто хвилюватися, що він або його “власник” знатиме?

Поліцейський відеомоніторинг станом на зараз уже відбувається. Попри ризики воєнного часу в Україні продовжує діяти як система автоматичної фіксації порушень Правил дорожнього руху, так і окремі системи відеоспостереження в межах програм “Безпечне місто”. З певною періодичністю представники правоохоронних органів звітують у медіа про чергові досягнення вже впроваджених систем відеонагляду.

Так, щодо наслідків роботи дорожніх камер ідеться про 400 млн грн сплачених штрафів до місцевих бюджетів за 10 місяців 2023 року, зниження аварійності ділянок з камерами, а також доцільність поступового збільшення їхньої кількості. Водночас сама система автоматичної фіксації порушень ПДР обмежена встановленням лише одного виду порушень: перевищення швидкості (не враховуючи декілька камер у Києві, які додатково фіксують порушників на смузі громадського транспорту). Відеокамера самостійно заміряє швидкість руху та передає фото порушника до Центру обробки даних Національної поліції, де комп’ютер підтягує інформацію про порушника та формує протокол, а вже співробітник поліції його перевіряє та підписує.

Водночас системи відеоспостереження, встановлені в межах муніципальних програм “Безпечне місто”, працюють за дещо іншим принципом. Більшість камер “Безпечного міста” є оглядовими та позбавлені додаткових функцій. Такі камери в цілодобовому режимі транслюють відео до інформаційних центрів, де відбувається запис та зберігання трансляції. Зазвичай інформаційні центри створюються на базі комунальних підприємств або на певних об’єктах, що потребують підвищеного рівня охорони, а територіальні підрозділи поліції забезпечують постійний доступ до камер і збережених записів. У такому разі поліцейські можуть отримати інформацію щодо обставин порушення або особи порушника лише постфактум. Малоймовірно, що поліцейський у прямому ефірі певної муніципальної відеокамери побачить, наприклад, крадіжку з вітрини вуличного магазину. 

Загальнодоступність нових технологічних рішень у питанні розпізнавання облич дозволила муніципальним органам та поліції розвивати тему відеонагляду. Логічним кроком стала презентація поліцією Київської області в травні 2023 року системи публічної безпеки, оснащеної камерами з функцією розпізнавання облич та номерних знаків, а також аналітичним програмним забезпеченням, що дозволяє ідентифікувати осіб у режимі реального часу.  

З правового погляду такі новітні системи залишаються поза межами регулювання закону, а тому централізований контроль щодо їхнього впровадження відсутній. Як наслідок, уже в січні 2024 року журналісти “Схем” опублікували розслідування, в якому наголосили на пов’язаних зі шпигуванням та хакерськими атаками ризиках використання “розумних” камер і програмного забезпечення китайського походження, що встановлюють муніципальні органи в межах програм “Безпечне місто”. 

Щоб зменшити загрози хаотичного та безсистемного розвитку муніципальних програм безпеки, ініціативна група депутатів за участю Міністерства внутрішніх справ подала 20 лютого 2024 року до Верховної Ради законопроєкт №11031 від 20.02.2024 “Про єдину систему відеомоніторингу стану публічної безпеки”.

Як може змінитися відеомоніторинг після ухвалення закону

Загалом проєкт закону започатковує створення єдиної системи відеомоніторингу під керівництвом Міністерства внутрішніх справ шляхом об’єднання різнорівневих програм відеонагляду, як-от камер ПДР, муніципальних систем безпеки, відеоспостереження на підприємствах і навіть камер фізичних осіб, що повністю або частково здійснюють відеомоніторинг публічних місць. Передбачається створення єдиного аналітичного центру на базі МВС, впровадження стандартів технічного та програмного оснащення, запровадження спільних правил доступу до інформації із системи, параметрів ідентифікації об’єктів та централізованого контролю за дотриманням законодавства. 

Разом з тим законотворець заклав у положення проєкту дещо більше, ніж просто об’єднання та унормування. Очевидно, що проєкт закону розроблявся за участю фахівців, які усвідомлюють перспективи подальшого розвитку системи відеоспостереження, зокрема шляхом застосування можливостей штучного інтелекту.

Так, відповідно до статті 3 проєкту закону, метою державного регулювання створення та впровадження єдиної системи відеомоніторингу є оптимізація цієї системи, побудова та розвиток систем ситуаційного аналізу, а також ведення превентивної та профілактичної діяльності. 

Водночас проєкт закону в статті 6 зараховує до складових систем відеомоніторингу як технічні засоби чи пристрої, які працюють в автоматичному режимі (фактично відеокамери), так і програмно-апаратні комплекси (тобто аналітичні центри).

Вочевидь, саме на аналітичну складову відеомоніторингу зроблено акцент у проєкті закону. На прикладі камер ПДР бачимо, що все навантаження з ідентифікації транспорту та його власника здійснює не сама камера, а центр, до якого вона надсилає інформацію. Оскільки системи відеомоніторингу всіх рівнів передаватимуть повний комплект даних (відеодані, аудіодані, метадані, аналітичні дані, відеоархіви, сигнали тривог тощо) до центру оброблення такої інформації при МВС, то навіть важко уявити той обсяг інформації, що доведеться обробляти в режимі реального часу.

Наразі діяльність уже наявних в Україні державних чи муніципальних аналітичних центрів відеомоніторингу обмежується саме ідентифікацією осіб та транспортних засобів. На перший погляд, лише цю функцію в законі й прописано. Однак у статті 1 законопроєкту надається визначення терміна “інцидент” як запрограмованої інформації про подію, предмет, особу чи транспортний засіб тощо, під час фіксації яких у певних випадках системами відеомоніторингу формується відповідне повідомлення. Сам термін у законопроєкті поки не застосовується. Цілком можливо, що повідомлення про інцидент видаватиметься під час ідентифікації системою певної особи або транспортного засобу, які, наприклад, перебувають у розшуку. Але проєкт закону в статті 10 не передбачає ідентифікацію “подій” та “предметів”.

Крім того, законопроєкт використовує поняття “метадані”, тобто структуровані (за певними критеріями) дані про характеристики зафіксованих об’єктів з метою обліку, пошуку, оцінювання та управління такими даними. Фактично класифікація даних дозволить здійснювати пошук за певними характеристиками будь-якого об’єкта в реальному часі, якщо він перебуває в полі зору хоча б однієї з камер. Тобто йдеться не лише про ідентифікацію об’єкта в конкретний момент і в конкретному місці, але й про цілеспрямоване стеження за ним або пошук зв’язків з іншими об’єктами за певними критеріями.

У контексті зазначених термінів та задекларованої в законопроєкті мети запобігання правопорушенням особливого значення набувають пропозиції ринку відеоаналітичних послуг. Навіть найперше пошукове посилання пропонує придбати платформу відеоаналітики в режимі реального часу, яка “виявляє та обробляє тимчасові просторові події”, “співставляє дані для побудови можливих сценаріїв”, “розпізнає вік, настрій, стать та етнічну приналежність людини”. Звичайно, така система будується на основі штучного інтелекту.

На думку юристів Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини, сучасні системи спостереження із застосуванням штучного інтелекту порушують права людини. 

Можливо, у разі використання систем лише правоохоронними органами такі порушення є виправданими. Але ж стаття 1 проєкту закону стверджує, що до складу єдиної системи відеомоніторингу стану публічної безпеки входять відомчі системи на підприємствах, в установах, організаціях (незалежно від форм власності) та приватні системи окремих фізичних осіб, якщо вони повністю або частково моніторять публічні місця. Тобто приватні особи зможуть і далі на власний розсуд збирати інформацію з камер спостереження, самостійно встановлених у публічних місцях, за умови, якщо поліція та муніципальні органи матимуть до них постійний доступ.

Подібна позиція частково підтверджується постановою Рівненського апеляційного суду від 11.05.2023 в справі № 572/933/22. Своїм рішенням суд відмовив у демонтажі камери відеонагляду, встановленої в під’їзді багатоквартирного будинку, хоча позивач посилався на порушення його права на приватне життя. За висновком суду, встановлення відеоспостереження в місці загального користування не може вказувати на персоналізацію відеоспостереження лише щодо певної особи, оскільки законодавство не забороняє захищати свою власність та гарантувати особисту безпеку за допомогою власних технічних засобів.

Наслідки впровадження розумних систем відеонагляду

Міжнародна спільнота не напрацювала загальної позиції щодо меж використання систем відеомоніторингу, розпізнавання облич та використання штучного інтелекту в цих процесах. Влада кожної країни або об’єднання країн самостійно визначає, яке з двох питань пріоритетніше для їхніх громадян: безпека чи повага держави до приватного життя.

Так, Лондонське метро в період із 2022 до 2023 року інтегрувало штучний інтелект у систему безпеки однієї зі станцій. У результаті за один рік штучний інтелект сповістив про понад 44 тисячі випадків протиправної чи агресивної поведінки. Звісно, система припустилася низки помилок, неправильно інтерпретуючи людську поведінку, що підвищує ризик упередженого ставлення та навіть дискримінації щодо уявних “порушників”.

З іншого боку, місцева влада Стюбенвілла (штат Огайо, США), за версією містян, використовує посилений відеоконтроль, щоб знайти підстави для виселення мешканців з державних будинків. У цьому разі система відеонагляду, ймовірно, стала інструментом зловживання правом з боку правоохоронців, що є неприпустимим наслідком принципу “безпека понад приватність”.

Поки Франція цього року планує продовжити започатковану Японією, Бразилією та Грецією традицію використання штучного інтелекту для відеоспостереження під час Олімпійських ігор, Європейська комісія вже майже третій рік доопрацьовує проєкт закону про штучний інтелект, який забороняє системи біометричної ідентифікації в реальному часі в громадських місцях.

Загострення проблеми етичності використання штучного інтелекту в системах відеомоніторингу, зрештою, дістанеться і українського суспільства. 

Зазвичай, щоб не спричиняти додаткової соціальної напруги та не порушувати звичної поведінки людей у громадських місцях, у будь-якій країні світу використання з боку державних установ та правоохоронних органів відеомоніторингу на основі штучного інтелекту (чи без нього) відбувається приховано. 

На противагу цьому автори законопроєкту №11031 запропонували цікаве рішення: інформування про використання засобів запису за допомогою розміщення повідомлення на вході до зони їхнього використання на видному місці (частина чотири статті 6 проєкту закону). Але в такому разі ефективність засобів спостереження суттєво знизиться.

Загалом законопроєкт розширює доступний поліції механізм відеоспостереження, а також відкриває громадянам доступ до ознайомлення з персональними даними, за якими цей механізм планує їх відстежувати.

Якщо ж детально аналізувати законопроєкт, то складається враження, ніби значна частина положень, яких він потребує, була пропущена. Зокрема, потребують додаткового регулювання питання:  

• переліку видів та категорій даних, що можуть збиратися єдиною системою відеоспостереження, крім тих, що стосуються ідентифікації осіб та транспортних засобів: 
• розумних меж збирання та аналізу інформації в межах цієї системи, враховуючи всі її складові; 
• гарантій недопущення порушення меж права на приватне життя та стандартів захисту конфіденційних відомостей. 

Поки ці та інші питання очікують на своє розв'язання, використання штучного інтелекту в українських системах відеомоніторингу на всіх рівнях залишатиметься поза межами регулювання, а тому умовний “цифровий поліцейський” обмежуватиметься лише волею розпорядників та власників цих систем.