Методологія створення мапи регіональних якісних медіа

Останнє оновлення 23 жовтня 2025 року

Мета – створити перелік відповідальних, рекомендованих аудиторії медіа на регіональному рівні, розбивши їх за географічним принципом.

Методологія охоплює набір із 14 індикаторів, поділених на три групи. 

Перша група стосується індикаторів, пов’язаних з незалежністю та відповідальністю (прозорість медіавласності, наявність на сайті інформації про людей, відповідальних за контент, контактних даних для комунікації з аудиторією, наявність редполітик).

Друга група – оцінювання якості контенту, кількість власних матеріалів на сайті, дотримання професійних журналістських стандартів.

Третя група – оцінювання базових етичних принципів: відсутність мови ворожнечі, сексизму, матеріалів з ознаками замовності, контенту, що є шкідливим чи шокує.

Блок А.  Незалежність та відповідальність

1. Контактна інформація. На сайті медіа обов’язково повинні бути вказані контактні дані для комунікації з аудиторією, можливості зв’язатися з редакцією для виправлення помилок. 
2. Інформація про власника видання. На сайті повинна була б бути інформація про власника видання (кінцевого бенефіціара), головного редактора (людину, відповідальну за контент) та склад авторів. 
3. Редакційна політика. На ресурсі в загальному доступі має міститись інформація про редакційні політики, яких медіа дотримується у своїй роботі. Наприклад,  політики щодо виправлення фейків, помилок, дотримання етичних стандартів, маркування реклами тощо. 

Блок Б. Професійні стандарти. 

Загальна кількість новин без порушень журналістських стандартів не має бути меншою за 85%. Пропонується оцінювати три стандарти – баланс, достовірність, відділення фактів від коментарів.

4. Власний контент. На ресурсі має бути не менш ніж 20% власних новин та 80% власних великих матеріалів (статей, інтерв’ю, сюжетів). Власний контент – це журналістські матеріали, створені авторами, що працюють у виданні, чи його фрилансерами. До власного контенту не можуть бути зараховані матеріали, що є дослівною копією з інших медіа, українських чи іноземних видань, дослівними копіями пресрелізів.
5. Баланс. Цей стандарт забезпечує всебічність та безсторонність висвітлення події. Під час висвітлення конфлікту необхідно надати слово та відбити позиції всіх сторін конфлікту. Водночас сам журналіст має бути максимально неупередженим та не маніпулювати експертною думкою на користь однієї зі сторін. Важливо уточнити, що під час висвітлення російської агресії та її наслідків українські медіа не зобов’язані подавати позицію Росії. Стандарт балансу існує, щоб надати аудиторії якомога якіснішу інформацію, а не легітимізувати брехню та злочинні заяви. Для онлайн-медіа: новину про конфлікт потрібно оприлюднювати лише після того, як журналіст звернувся по коментар до іншої сторони конфлікту. Якщо інша сторона відмовилася коментувати, потрібно про це зазначити окремо. Якщо коментаря своєчасно не отримано, є небезпека звинувачення з боку іншої сторони в упередженому ставленні ЗМІ. Журналіст також має оцінити рівень легітимності людини, що представляє протилежну точку зору. Особливо це стосується колективних конфліктів, де важливо визначити, чи може ця людина представляти всю групу людей. Крім того, рівень представництва різних сторін має бути приблизно однаковим. Баланс думок в інтернет-ЗМІ може бути досягнутий і ретельним бекграундом, у якому будуть гіперпосилання на інші матеріали щодо цієї теми. Не всі новини потребують балансу, він є неактуальним у фактажних новинах.

Маркери порушень:

• Представлені не всі сторони конфлікту.
• Різні сторони конфлікту представлено непропорційно як у змістовому, так і в кількісному показниках.
• Представлено всі сторони конфлікту, проте одна зі сторін маргіналізується, цитати вириваються з контексту або не стосуються суті конфлікту.
• Експертна оцінка є заангажованою, експерт пов’язаний зі стороною конфлікту, всі опитані експерти просувають одну точку зору.
• Різний рівень представництва сторін (наприклад, з одного боку – експерти з медицини, з іншого – перехожі з вулиці, яких просто опитали “для балансу”).

6. Достовірність. Кожен факт, що подається в матеріалі, повинен мати посилання на ідентифіковане та надійне джерело інформації.  З особливою уважністю слід ставитися до соціальних мереж як джерел інформації. Припустимим є використання верифікованих акаунтів у соцмережах (представництв державних органів тощо) або публічних осіб як джерел інформації за умови високої суспільної важливості матеріалу та впевненості в справжності акаунту. Не варто посилатися на джерела, які себе скомпрометували, тобто неодноразово оприлюднювали неправдиву чи неточну інформацію, або в новинах яких наявні маніпуляції. Анонімним джерело може бути в разі, якщо це суспільно важливий факт, а оприлюднення джерела може загрожувати його життю, здоров’ю чи професійній діяльності. Слід уникати опори на єдине джерело. Якщо ж спиратися на єдине джерело конфліктно чутливої інформації доводиться, то воно має бути відкритим. У разі посилання на дослідження необхідно зазначати, хто, де та коли його  провів. Якщо це соціологічне опитування, то також необхідно вказати число вибірки та максимально припустиму похибку. Якщо ж ви берете новину з іншого ЗМІ, то варто перейти на першоджерело і переконатися в достовірності цього джерела, а також упевнитися, що в новині нічого не змінено.

Маркери порушень:

• джерело інформації не вказано;
• джерело інформації, що не раз себе компрометувало наданням неправдивої інформації, поширенням фейків, маніпуляціями;
• єдиним джерелом інформації є анонімне джерело;
• джерелом є сторінка в соціальній мережі маловідомої особи, ідентичність та правдивість інформації якої складно підтвердити;
• анонімне джерело інформації, якщо суспільна значущість новини є низькою або ж оприлюднення джерела не може йому зашкодити;
• посилання на невказаних експертів, журналістів, узагальнені та розмиті джерела: “в Кабміні кажуть”, “британські вчені вважають”, “написано у фейсбуці” тощо;
• у разі посилання на дослідження не вказано, хто, де та коли його  провів, а в соціологічному опитуванні не зазначено число вибірки та максимально припустиму похибку.

7. Відділення фактів від коментарів. Усі коментарі власне журналіста мають бути чітко відокремлені від фактів та коментарів експертів. У новині оціночні судження редакції або журналіста неприпустимі, в авторських текстах кожна думка журналіста повинна бути чітко ідентифікована (“я думаю”, “як на мене” тощо). Кожна висловлена думка повинна мати конкретного автора. Заголовок повинен відповідати змісту тексту. 

Маркери порушень:

• думка журналіста чи експерта не відділяється від фактажу;
• у новині присутні оціночні судження журналіста або редакції;
• вживання в новині яскраво забарвлених слів, епітетів, мемів, які не є цитатами й покликані справити емоційний вплив на аудиторію;
• заголовок містить оціночне судження редакції або не відповідає суті новини.

Блок В. Журналістська етика

8. Прозорість маркування реклами. На сайті має бути окрема рубрика з роз’ясненням, як медіа маркує рекламні матеріали.

9. Матеріали з ознаками замовності (джинса). Немаркована реклама під виглядом журналістського матеріалу може бути спрямована на поліпшення / погіршення або ж створення позитивного / негативного іміджу політичних партій, окремих політиків або людей, торговельних марок або окремих товарів, державних структур, а також благодійних фондів та релігійних організацій та не позначена як реклама зрозумілим для переважної більшості людей чином.

Маркери порушень:

• серію незбалансованих матеріалів присвячено одному політику або політичній силі, публічній особі, товару чи торговельній марці тощо;
• один і той самий матеріал трапляється одночасно в кількох ЗМІ, притому в деяких він може міститися під рубриками, які ідентифікують рекламу;
• матеріали, що легалізують дії певних політиків (незбалансовані, лише позитив), які можуть не мати суспільного значення та резонансу;
• маніпулятивне просування певної ідеї, лобізм законодавства, інші види лобізму зі спотворенням фактів;
• експертні матеріали, що просувають певну політичну силу, політика або ж політичну ідею (теж незбалансовані й лише позитивні / лише негативні);
• у матеріалі безпідставно акцентується лише на позитивних або негативних характеристиках суб’єкта або товару;
• у матеріалах містяться елементи, які сприяють реалізації товарів, робіт або послуг одного суб’єкта (номери телефонів, посилання на сайти);
• матеріали упереджено просувають певні законопроєкти, які необхідні виробникам певних товарів чи послуг, або ж нівелюють законопроєкти, що їм зашкодять;
• матеріали пропагують ідею, яка стимулює вживання певних товарів чи послуг;
• у матеріалі є невиправдане зображення (логотип) певної конкретної торговельної марки, політичної партії;
• кожен маркер окремо не може свідчити про піарну інтенцію журналістів. Сукупність чотирьох і більше факторів свідчить про наявність ознак замовлення в матеріалі.

Якщо на сайті буде виявлений принаймні один матеріал з ознаками політичної замовленості (не важливо, позитивної чи негативної), медіа отримає нуль за цей критерій.

10. Сексизм. Упередження чи дискримінація людей через їхню стать або гендер. Маркери порушень:

• У матеріалі містяться гендерні стереотипи (на кшталт дівчатка – красиві господині, майбутні мами, що віддають перевагу рожевому кольору, а хлопчики – сильні, мужні воїни в синіх сорочках; місце жінок на кухні борщі варити, а чоловіків – воювати та забезпечувати сім’ю).
• Матеріал містить об’єктивізацію жінок, оголені фото, еротичні алюзії. Сексуалізація частин тіла, що охоплює детальний та емоційно забарвлений опис.

11. Контент, що шокує. Невиправдане зображення умисної шкоди, насильства, вбивств, жорстокого поводження з тваринами, без позначки 18+.

Маркери порушень:

• відсутність маркування щодо чутливого або травматичного контенту позначкою (наприклад, позначкою 18+ або іншим зрозумілим словом);
• заголовок або обкладинка до матеріалу мають елементи, які навмисно експлуатують страх або інші емоції для привернення уваги;
• відсутність заблюрення на чутливих фото або відео.

12. Мова ворожнечі. Будь-яке самовираження з елементами заперечення принципу рівності між людьми. Мова ворожнечі описує, ієрархічно зіставляє різноманітні групи людей та оцінює особисті якості конкретних осіб на підставі їхньої належності до тієї чи іншої групи. Уточнення: під час війни негативні емоції на адресу агресора можна зрозуміти. Та все ж рекомендуємо журналістам стримуватися. 

Маркери порушень:

• прямі заклики до насильства;
• завуальовані заклики до насильства;
• заклики до дискримінації;
• заклики не дати групі можливості закріпитися в регіоні;
• виправдовування випадків насильства та дискримінації;
• твердження про кримінальність певної територіальної чи етнічної групи;
• звинувачення певної групи в негативному впливі на суспільство чи державу; 
• ствердження про неповноцінність певної групи суспільства; 
• створення негативного іміджу певної групи суспільства; 
• ствердження про моральні недоліки такої групи;
• згадування групи чи окремих її представників у принизливому чи образливому контексті;
• протиставлення однієї групи іншій;
• пряме або завуальоване ствердження того, що одна група створює незручності в існуванні іншої.

13. Шкідливий контент. Для визначення шкідливого контенту дослідники спираються на критерії GARM та на положення Кодексу етики українських журналістів. До шкідливого контенту не входить інформація, необхідна для якісного висвітлення російської війни в Україні. 

Приклади типів шкідливого контенту:

• незаконний продаж, розповсюдження та споживання дитячої порнографії;
• відверте чи необґрунтоване зображення статевих актів і/або демонстрація геніталій, реальних чи анімованих;
• просування та пропаганда незаконного продажу зброї;
• надмірне використання ненормативної лексики чи жестів та інших відразливих дій, які шокують чи ображають певні групи населення чи окремих громадян;
• реклама або продаж незаконних товарів, зокрема наркотиків, а також просування зловживання ліками, що відпускаються за рецептом; 
• просування та пропаганда вживання тютюну та електронних сигарет (вейпів) і алкоголю серед неповнолітніх;
• пропаганда тероризму;
• виправдання і підтримка російської агресії.

14. Оцінка контексту. Репутація видання – важливий елемент, який свідчить про незалежність видання і його готовність працювати в інтересах аудиторії та для виявлення серйозних порушень за попередні пів року, які могли не потрапити до моніторингу. Для формування цієї оцінки дослідники лишають за собою право опитати місцеву медіаспільноту.