Майже невидимі. Який образ ветеранів створюють українські медіа

Ветерани російсько-української війни залишаються майже невидимими в медіа, хоча статус ветерана в Україні вже мають понад 1,3 млн людей (і це за даними на кінець 2025 року). А після завершення війни, за оцінкою уряду, ветеранів разом із членами їхніх родин буде 5–6 млн. Натомість їм присвячено не більш ніж 0,2% контенту популярних онлайн-медіа. Тобто два матеріали про ветеранів на тисячу опублікованих. Такими є результати моніторингу* Інституту масової інформації (ІМІ), який не виявив системної стигматизації ветеранів у медіа, але зафіксував інші викривлення образу ветерана в українському інформаційному просторі. 

23 українських популярних українських онлайн-медіа протягом тижня разом генерують до 40 тисяч публікацій. Серед них моніторинг ІМІ виявив лише 72 матеріали, присвячених темі ветеранів російсько-української війни. Таких матеріалів у моніторинговий період не було зафіксовано на дев’яти сайтах, а понад третину всіх знайдених опубліковано лише на одному.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ

• Жертва, отримувач допомоги або герой чужого піару. Яким українські медіа бачать ветерана – аналіз ІМІ

Втім, низька видимість ветеранів виявилася лише частиною викривлення теми в інформаційному просторі України. У знайдених матеріалах медіа часто показують ветеранів як отримувачів допомоги, виплат і державних послуг, а порядок денний значною мірою формують посадовці. Самі ветерани значно рідше отримують можливість пояснювати в медіа власну думку.

З гарних новин – моніторинг не виявив системної відкритої стигматизації ветеранів. У дослідженому масиві ІМІ не зафіксував пов’язування ветеранів зі злочинністю чи використання ПТСР як пояснення небезпечної поведінки, а лексика матеріалів переважно була коректною. Але водночас ветеран у медіа частіше залишається об’єктом розмови, ніж її повноцінним учасником.

Ветерани на периферії інфопростору

Тема ветеранів у медіа розподілена вкрай нерівномірно. У моніторинговій вибірці взагалі не було згадок про них на сайтах “УНІАН”, LIGA.net, “РБК-Україна”, ZN.ua, “Еспресо”, “Кореспондент”, “Фокус”, “Бабель” та “Новинарня”. Водночас на Суспільному зафіксовано аж 26 таких публікацій.

Причому йдеться не про тиражування одного інформаційного приводу. Регіональні редакції Суспільного знаходили ветеранів у бізнесі, спорті, громадському житті, реабілітації та розповідали їхні історії після повернення зі служби. 

• “За місяць після виписки я вже почав працювати”. Як ветеран Василь Тежигор відкрив бізнес та заснував клуб лучників” (Суспільне);
• “У мене душа лежала до такого”: ветеран з ампутацією з Кривого Рогу отримав грант та займається овочівництвом” (Суспільне);
• “Адаптивний спорт – це реабілітація”: ветеран Олексій Тарарака після контузії тренує військових” (Суспільне).

Ще менше в медіа видно ветеранок. Серед героїв матеріалів ІМІ нарахував 31 чоловіка і лише одну жінку. Нею стала бойова медикиня з Чернігівщини, і про неї також писало Суспільне.

• “Думаю, я там була б корисніша”: історія бойової медикині з Чернігівщини, яка повернулася зі служби” (Суспільне).

В інших матеріалах жінки переважно залишалися частиною загальних формулювань “ветерани та ветеранки” чи “захисники і захисниці”. Частина найбільших редакцій майже не знаходить для них місця на своїх шпальтах.

Міністр сказав, ветерана не запитали – медіа написали

Майже третину ветеранського порядку денного для медіа створив один брифінг міністра в справах ветеранів Віталія Кіма. Його заяви стали основою для 20 із 72 матеріалів. Редакції розібрали виступ міністра на окремі новини про фінансування, працевлаштування, міжнародний фонд та роботу міністерства.

• “70% ветеранів незадоволені роботою Мінветеранів, – Кім” (LB.ua);
• “Понад 300 тисяч ветеранів зареєстровані як непрацюючі – Кім” (Укрінформ);
• “Кім: Уряд працює над стимулами для працевлаштування ветеранів” (Інтерфакс-Україна);
• “Міністерство у справах ветеранів планує по мінімуму брати гроші у держави. Натомість створюється міжнародний фонд, – Кім” (Цензор.НЕТ).

У такий спосіб влада стала головним джерелом у матеріалах про ветеранів – на неї припало 56% публікацій. Пряма мова самих ветеранів була в 39%. Винятком знову стало Суспільне, де ветерани говорили в більшості матеріалів.

Найпоказовіша історія – новини про нібито 70% ветеранів, незадоволених роботою профільного міністерства. Адже серед матеріалів за підсумками брифінгу не було виявлено реакцій самих ветеранів чи ветеранських організацій. Тобто навіть про невдоволення розповідали словами міністра, а самі ветерани залишилися поза межами розмови.

Образ ветерана як об’єкта допомоги 

Найпоширеніша роль ветерана в медіа – отримувач допомоги. Такими є 46% публікацій. Ветерану призначають виплату, дають пільгу, пропонують програму реабілітації, допомагають із працевлаштуванням або спрощують шлях до державної послуги.

• “Видача ліків для ветеранів: як працює програма НСЗУ” (Новини.LIVE);
• “Пільга на дрова для УБД: скільки виплатять в новому опалювальному сезоні” (Новини.LIVE);
• “На сімейну реабілітацію ветеранів у проєкті бюджету передбачили до ₴1 мільярда” (Укрінформ);
• “Служба зайнятості від початку року працевлаштувала 3,3 тисячі ветеранів” (Цензор.НЕТ).

Сама увага до пільг, реабілітації чи працевлаштування не є проблемою – це потрібна ветеранам практична інформація.

Проблема в повторюваності однієї ролі. Інші – підприємець, фахівець, спортсмен, громадський діяч – у загальному потоці помітні значно менше. Це формує однобокий образ ветеранів.

Коли за категорією стає видно людину 

Повноцінний образ ветерана з’являється, коли медіа виходять за межі офіційних повідомлень і знаходять власних героїв. У 18% досліджених матеріалів ветеран постає активним громадянином, ще в 17% у центрі уваги його відновлення та повернення до цивільного життя.

• “За місяць після виписки я вже почав працювати”. Як ветеран Василь Тежигор відкрив бізнес та заснував клуб лучників” (Суспільне);
• “Відродити екосистему й зробити місце затишним: як ветерани та жителі Доманівки намагаються зберегти ставок” (Суспільне);
• “У Луцьку презентували проєкт співпраці ветеранів із ОСББ: 10 будинків підписали угоди на обслуговування” (Суспільне);
• “Реабілітація та допомога побратимам. Ветеран про відкриття власного СТО” (Суспільне).

В онлайн-медіа є й історії, де ветерани говорять про саму війну – вже не як об’єкти державної політики, а як носії досвіду. 

• “Скільки б ти не поклав “м’яса”, воно все одно пре” – ветеран 36-ї бригади про бої на Курщині та Запоріжжі” (Суспільне);
• “Хочу, щоб росіяни відчули те саме”. Історія ветерана-танкіста з Покровська (Відео)” (Суспільне).

Коли редакція дає слово самому ветерану, його образ стає значно ширшим за роль отримувача допомоги. Він стає підприємцем, тренером, сусідом, громадським активістом, військовим зі своїм досвідом. 

Стигми немає. Майже

Створення образу ветерана як “небезпечної людини з війни” моніторинг не виявив. У кримінальних новинах у моніторинговий період статус ветерана згадувався лише раз – його назвав сам обвинувачений у справі про ДТП, але редакція не винесла цю деталь у заголовок. ПТСР також не ставав поясненням агресії чи злочинів. У матеріалах його згадували самі ветерани, говорячи про власний досвід, або фахівці, які спростовували стереотипи.

• “Ветеранство не діагноз: наскільки варто боятися психічних травм військових після повернення” (LB.ua);
• “Суд на Волині виніс вирок водію, який на трасі в Нововолинську збив мотоцикліста” (Суспільне).

Втім, коректна лексика ще не означає ідеальної картини. Часто в заголовках героя представляють насамперед через травму – ампутацію, контузію чи поранення. Тобто фізична травма стає головним способом зацікавити читача.

• “У мене душа лежала до такого”: ветеран з ампутацією з Кривого Рогу отримав грант та займається овочівництвом” (Суспільне).

Отже, грубої стигматизації ІМІ не зафіксував, але виявив проблему на тоншому рівні. Медіа переважно подають ветерана через травму чи проблему, а велику соціальну групу через статистику. Внаслідок вимальовується далеко не повна картина.

Як писати про ветеранів

Моніторинг показує проблему оптики редакцій: ветеранів мало в новинах, про них часто говорять посадовці, а самі вони постають переважно отримувачами допомоги. І одна окремо взята редакція ситуації не виправить. Щоб в інформаційному просторі України ветеранська тематика була висвітлена повноцінно,  насамперед вона має бути постійною, принаймні для відповідальних медіа. Не обов’язково чекати брифінгу міністра. Ветерани є учасниками економічних, спортивних, освітніх, культурних та інших подій. Варто лише звернути на це увагу.

Крім того, слід давати ветеранам голос. Принцип “нічого про нас без нас” важливий не лише в міжнародних переговорах, а й у матеріалах про державну ветеранську політику. Навіть коротку новину про рішення уряду можна доповнити коментарем ветерана чи ветеранської організації. Окремо варто шукати ветеранок.

Не треба зводити людину до травми. Ампутація, поранення чи діагноз мають з’являтися в заголовку лише тоді, коли без цього неможливо зрозуміти тему. Варто уникати й крайнощів – образу безпорадної жертви та “супергероя”, який усе подолав. Потрібно уникати жалю, надмірної героїзації та стереотипів щодо ПТСР. Ветеран передусім людина зі своєю професією, досвідом та інтересами. 

Зрештою – більше власної журналістики. Репортажі, інтерв’ю, пояснювальні матеріали дають те, чого бракує ветеранам у новинах, – можливість бути повноцінним учасником суспільного діалогу.

*Експерти Інституту масової інформації аналізували матеріали, опубліковані з 14 до 20 вересня 2026 року включно у 23 онлайн-медіа: “Бабель”, Hromadske, Суспільне, “Рубрика”, “Новинарня”, ZN,ua, “Українська правда”, “Еспресо”, Укрінформ, LIGA.net, NV, LB.ua, Цензор.НЕТ, “Гордон”, Інтерфакс-Україна, “Кореспондент.net”, РБК-Україна, Новини.LIVE, “Фокус”, УНІАН, “24 канал”, ТСН, OBOZ.UA.