М’якенька деолігархізація

Фото: Unsplash

Проєкт закону про деолігархізацію таки з’явився офіційно. Вчора його внесено до парламенту, і сьогодні текст оприлюднено на сайті. Але він виявився не таким радикальним, як проєкт, оприлюднений минулого тижня ZN.UA, принаймні в медійній частині. 

Законопроєкт “Про запобігання загрозам національній безпеці, пов'язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)” внесений особисто президентом і містить усього 10 статей. Запроваджується реєстр олігархів, який вестиме і до якого вноситиме осіб РНБО. Це орган, фактично підконтрольний особисто президенту, оскільки в нашій управлінській культурі представникам влади звично орієнтуватися на “першого”, а завдяки монобільшості навіть призначені в РНБО за посадою особи опосередковано завдячують їй президентові. 

Чим загрожує внесення до реєстру олігархів? Три базові речі: заборона фінансувати політичні партії (прямо чи опосередковано); заборона бути покупцем (бенефіціаром) у процесі великої приватизації; обов’язок подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави. Чи таке вже страшне подання декларації, якщо їх щорічно подають усі, навіть дрібні, посадовці? Хіба що технічно складно може виявитися порахувати й описати в ній усе майно та активи. 

Велика приватизація – а чи так уже багато там залишилося цікавих олігархам об’єктів? Фінансування партій – немає дурних олігархів, щоб фінансувати когось безпосередньо, а опосередковано можна ж не тупо і примітивно через малозабезпечених, які вносять сотні тисяч на партійні рахунки, й тоді спробуй іще доведи, що це насправді фінансував олігарх. 

За якими ознаками, ймовірно, зараховуватимуть до олігархів? 

Їх чотири: 

1) участь у політичному житті (наявність високої державної посади або родича на ній, керівна посада в партії, фінансування чи агітація, а також фінансування  “мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами”); 

2) контроль над суб’єктом природних монополій або звичайним монополістом, який утримує чи посилює позиції на ринку не менш ніж рік; 

3) підтверджена вартість активів перевищує один мільйон прожиткових мінімумів; 

4)  і, звісно ж, контроль або статус бенефіціара щодо ЗМІ (а також відчуження його до дня введення закону в дію на користь особи з небездоганною репутацією). 

Водночас враховуються ЗМІ будь-якого виду, зокрема вебсайти, які поки що в Україні окремо не регулюються. Їх визначено як “електронний засіб масової інформації – засіб поширення періодично оновлюваної інформації для невизначеного заздалегідь кола суб'єктів в електронному вигляді за допомогою мережі Інтернет під сталою назвою як індивідуалізуючою ознакою”. Підкреслимо, що це не лише новинні сайти, а будь-які вебсайти з періодично оновлюваною інформацією, а такі є в кожного великого підприємства. Тобто володіння монополістом на певному ринку чи будь-яким іншим великим підприємством містить у собі фактично дві ознаки олігарха, адже одразу додається ще й володіння сайтом як “електронним ЗМІ”. А це також означає, що такий законопроєкт не стане для олігархів стимулом позбуватися класичних ЗМІ, які їм прямо чи опосередковано належать. Адже сайти в підприємств залишаться, а з ними й ознака контролю над ЗМІ. 

Чи так уже страшно буде для відомих нам людей отримати офіційний статус олігарха? Не факт. Але способи впливу на політичне життя й суспільну думку вони, ймовірно, збережуть. А от Верховна Рада може й не проголосувати за такий проєкт, адже депутати ВР, які “співпрацюють” з тими самими олігархами, можуть і не підтримати створення додаткових проблем для своїх “друзів”.

Однаково жодних запобіжників від впливу олігархів на редакційну політику підконтрольних їм ЗМІ проєкт не містить.