Лікарська таємниця vs свобода слова

Фото – ©Mutlu Kurtbas

Через ситуацію з коронавірусом у медіапросторі виникає багато питань: як писати про хвороби і про хворих людей? що можна зазначати в інформації, а що не можна? чи можна зазначати прізвище хворого? а ставити його фото? а якщо хвора дитина? чи можна вимагати від лікарів інформацію про конкретний стан конкретного хворого?

У подібних ситуаціях варто завжди пам’ятати, що інформація про здоров’я людини – це інформація з обмеженим доступом.  Її не можна збирати і використовувати просто через цікавість, заради підвищення рейтингів тощо.

Цивільний кодекс України гарантує право людини на таємницю про стан здоров’я:

"Стаття 286. Право на таємницю про стан здоров'я

1. Фізична особа має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при її медичному обстеженні.
2. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи.
3. Фізична особа зобов'язана утримуватися від поширення інформації, зазначеної в частині першій цієї статті, яка стала їй відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків або з інших джерел.
4. Фізична особа може бути зобов'язана до проходження медичного огляду у випадках, встановлених законодавством".

Частина друга статті 11 Закону України "Про інформацію" визначає, що не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про стан здоров'я.

Стаття 40 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" містить поняття "лікарська таємниця":

"Стаття 40. Лікарська таємниця

Медичні працівники та інші особи, яким у зв'язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законодавчими актами випадків.

При використанні інформації, що становить лікарську таємницю, в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта".

Тобто інформацію про стан здоров’я конкретної людини не можна розголошувати без її згоди. Щодо малолітніх дітей ця інформація може розголошуватися лише батьками або законними представниками таких дітей, причому щодо осіб від 14 до 18 років – з урахуванням їхньої згоди. Лікар не має права повідомляти інформацію про стан здоров’я свого пацієнта або іншої особи, щодо якої інформація стала йому відома через його лікарську діяльність. Якщо лікар відмовляє в наданні інформації про стан здоров’я конкретної особи – він діє в правовому полі і не перешкоджає законній професійній діяльності журналіста, не порушує вимог законодавства про інформацію.

Розголошення такої інформації з порушенням вимог законодавства призводить до різноманітних видів відповідальності – від цивільно-правової у вигляді відшкодування заподіяного морального і матеріального збитку і до кримінальної відповідальності. Зокрема, стаття 145 Кримінального кодексу України передбачає:

"Стаття 145. Незаконне розголошення лікарської таємниці

Умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв'язку з виконанням професійних чи службових обов'язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, –

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років".

Окрім того, за незаконне збирання і поширення інформації про здоров’я особи може настати відповідальність, передбачена статтею 182 Кримінального кодексу України:

"Стаття 182. Порушення недоторканності приватного життя

1. Незаконне збирання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіденційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації, крім випадків, передбачених іншими статтями цього Кодексу, –

караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам особи, –

караються арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

Примітка. Істотною шкодою в цій статті, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Публічне, у тому числі через засоби масової інформації, журналістів, громадські об’єднання, професійні спілки, повідомлення особою інформації про вчинення кримінального або іншого правопорушення, здійснене з дотриманням вимог закону, не є діями, передбаченими цією статтею, і не тягне за собою кримінальну відповідальність".

Водночас, відповідно до частини четвертої статті 21 Закону України "Про інформацію", до інформації з обмеженим доступом не можуть бути зараховані такі відомості:

• про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися і загрожують безпеці людей, зокрема епідемії, пандемії тощо;
• про стан здоров'я населення, його медичне обслуговування, а також про соціально-демографічні показники;
• про факти порушення прав і свобод людини;
• інші відомості, доступ до яких не може бути обмежено відповідно до законів та міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Тобто, якщо інформація стосується здоров’я не окремої особи, а населення загалом або значної групи осіб, вона не є інформацією з обмеженим доступом і не може бути утаємничена ані органами державної влади, органами місцевого самоврядування, ані іншими розпорядниками такої інформації.

Додатково частина перша статті 29 Закону України "Про інформацію" дозволяє поширювати інформацію з обмеженим доступом, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Варто пам’ятати, що предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо. Тобто інформація про здоров’я якоїсь попзірки може викликати цікавість суспільства, але не є предметом суспільного інтересу, тому що не містить у собі наслідків для всього суспільства загалом.

Світ не є чорно-білим, а інформаційна діяльність – це завжди балансування. Зокрема, балансування між правом суспільства знати інформацію і правом особи на приватне життя. Право на приватне життя, зокрема на таємницю про стан свого здоров’я, зазвичай перемагає – окрім випадків, коли дотримання такого права загрожує суспільству. Коли є сумніви і неясно, що саме має переважати і які саме наслідки можуть бути, варто порадитися з юристом. Нагадаємо, в ІМІ працює правова гаряча лінія, на якій надають консультації досвідчені медіаюристи Роман Головенко та Алі Сафаров за телефоном 050-44-77-063. Запитання можна також надіслати на електронну пошту ІМІ [email protected].

Матеріал підготовлено в межах проєкту з безпеки для журналістів Jmama