Край новин і коментарів. Як ЗМІ висвітлюють резонансні судові процеси

10.09.2021, 10:42

Фото - John Woods / The Canadian Press files/winnipegfreepress.com

Українська судова журналістика жива. Аби в цьому переконатися, варто лише заглянути до умовного Печерського чи Шевченківського суду Києва на будь-яке резонансне судове засідання. Наприклад, на слухання по вбивству Павла Шеремета. Або ж у п’ятницю прийти під суд, аби побачити батарею телекамер, які притягли на обрання запобіжного заходу умовному Віктору Медведчуку. Здавалося б, увага медіа до резонансних судових засідань є, і доволі висока. Проте можуть виникати питання до матеріалів, які журналісти видають з цих судових засідань: відсутність балансу, заміна фактів коментарями, невідділення фактів від коментарів, суто технічні помилки – коли підозрюваних, для прикладу, обзивають обвинуваченими і навпаки. Свого часу ІМІ робив дослідження того, як журналісти висвітлюють роботу судів. І висновки були не надто втішні: велика кількість негативної інформації, мала присутність у новинах і журналістських матеріалах представників судової влади тощо.

Цього разу ІМІ вирішив поцікавитися: а як саме журналісти висвітлюють резонансні судові процеси? Чи припускаються вони помилок? І чи зберігають увагу до судових проваджень, які ще кілька років тому гриміли на всю країну? Про все це читайте нижче.

Хто йде – той дійде

Для дослідження ми взяли ЗМІ, за роботою яких стежили у попередньому «судовому» дослідженні. Ми обрали два судових слухання:

Перша – справа про розстріли на Інститутській, яку Святошинський райсуд Києва слухає з 2016 року. Адже це одна з найбільш складних і важливих справ для сучасної української історії. Нагадаємо, в ній йдеться про п'ятьох ексберкутівців, яких обвинувачують у вбивстві 48 протестувальників і замаху на життя ще 80-ти.

Друга – справа про вбивство Павла Шеремета. Тут, нагадаємо, йдеться про військового Андрія Антоненка, дитячого кардіохірурга Юлію Кузьменко та військового медика Яну Дугарь – їх обвинувачують у тому, що вони 20 липня 2016 року підірвали автомобіль журналіста «Української правди» Павла Шеремета на розі вулиць Івана Франка та Богдана Хмельницького. Родичі, друзі й знайомі усіх трьох обвинувачених понад рік намагалися втримувати увагу суспільства на цьому розслідуванні й судових засіданнях: влаштовували тематичні акції, мітинги й протести. Звісно, що резонансних судових справ в Україні значно більше, однак ми вирішили розпочати із цих двох.

З 6 по 10 вересня ми вивчали, як ЗМІ висвітлюють ці два судових процеси. Ми ставили перед собою кілька завдань:

по-перше з’ясувати, наскільки системно медіа підходять до висвітлення резонансних судових справ.
по-друге, нас цікавило: чи подають ЗМІ якісь матеріали окрім новин? Репортажі, аналітику, тематичні сюжети тощо.
по-третє, цікавила доступність цієї інформації. Тобто, наскільки легко буде знайти підбірку матеріалів з тієї чи іншої теми.

Найбільші проблеми, на диво, виникли саме з останнім пунктом. Виявилося, що треба бути дуже зацікавленим і наполегливим читачем, аби знайти інформацію про ті чи інші судові справи. Так, частина сайтів просто не мають пошукового рядка. Як от «Сегодня» та «Букви». І якщо раптом їхні читачі захочуть дізнатися щось про справи – їм на допомогу прийде хіба що пошуковик Google. Звісно, що у час, коли відбувалося дослідження, могли бути збої в роботі ресурсів. Наприклад, Букви заявляли про проблеми через DDos-атаки. Або ж ми недостатньо ретельно шукали.

Для збільшення - натисніть на зображення

Ще одна проблема, на яку варто звернути увагу – недосконалість пошукових систем на самих сайтах. Для прикладу, якщо вбити у пошуковик сайту «24 каналу» запит: «Розстріли на Інститутській» – можна побачити 633 тис. знайдених результатів. Так, серед всіх цих інформаційних повідомлень будуть новини й тексти про справу у Святошинському райсуді, але серед іншого можна буде дізнатися про дефіле Алессандри Амбросіо, просування традиційних цінностей у школах, прогноз від відомого боксера на бій між Олександром Усиком та Ентоні Джошуа. Таке різноманіття новин аж ніяк не сприяє легкому доступу до інформації про резонансні суди

Також є проблеми з уніфікацією тегів, які редактори й новинарі використовують під час публікацій матеріалів. Тобто, йдеться про проблему уніфікації і стандартизації роботи всередині самих видань. До прикладу, якщо спробувати на сайті «Цензор» вбити у пошуковик запит «Справа Шеремета», то можна отримати 10 результатів. Якщо вбити просто слово «Шеремет» – можна отримати 54 результати. Якщо ж вбити прізвище «Антоненко» – пошук сайту видасть 209 результатів. І більшість цих результатів прямо чи опосередковано будуть пов’язані із справою Шеремета.

Натиснути для збільшення

Аналогічна проблема й у сайту Ліга. Для прикладу: якщо спробувати шукати «розстріли на Інститутській» – можна знайти одну новину від минулого року про те, що одного з бійців спецпідрозділу «Омега», підозрюваного на той момент у розстрілах, відправили під домашній арешт. Однак якщо шукати слово «Беркут» - з’явиться понад 1 тис. результатів пошуку. Серед яких, чомусь, будуть новини про сніг у Карпатах та новини кіно.

Настинути для збільшення

Разом із тим, можна виділити окремі ресурси за те, що вони ведуть свої спецтеми, присвячені тим чи іншим резонансним судовим засіданням. Наприклад, сайт Кореспондент має цілий окремий тег, присвячений темі про вбивство Павла Шеремета. І за ним можна знайти всі можливі новини, які виходили на ресурсі, пов’язані з цією справою. Знайти цей тег теж доволі просто: варто вбити у пошуковик прізвище «Шеремет» і сайт у першому ж рядку запропонує спецтему – російською та українською мовами. Власне, цей досвід, імовірно, був би корисний і для інших ЗМІ.

Натиснути для збільшення

Загалом же саме через цю проблему, описану вище, вибірку тестів, новин та сюжетів важко назвати вичерпною. Припускаємо, що частина текстів чи новин цілком могли не потрапити у наше дослідження через проблеми з пошуковими системами. Проте, це не заважає виділити кілька ключових тенденцій у висвітленні резонансних судів. Про це – нижче.

Домінуй новинами!

Для дослідження ми взяли понад 340 новин і матеріалів, які охоплюють ключові події, пов’язані із справою про розстріли на Інститутській та справою Шеремета. Більше половини цих матеріалів – виключно новини, присвячені подіям, пов’язаним із резонансними судовими засіданнями: поновлення одного з ексберкутівців на посаді в поліції, обмін ексберкутівців з ОРДІЛО, звільнення ексберкутівців із СІЗО. Та ж історія і зі справою Шеремета: затримання й арешт фігурантів справи, продовження запобіжних заходів, звільнення Кузьменко із СІЗО, звільнення Антоненка із СІЗО, початок судового розгляду тощо. Тут можна констатувати, що жодне ЗМІ з тих, які ми відібрали для дослідження, не пропустили ці інформаційні приводи.

24-й:

ТСН:

РБК-Україна:

Проте більше половини цих новин присвячені виключно продовженню запобіжних заходів або ж сутичкам, які час від часу можуть виникати під судами. Особливо яскраво це видно у справі, пов’язаній з убивством Павла Шеремета.

Цензор:

Гордон:

Також не забувають цитувати і заяви Генпрокурора чи Міністра внутрішніх справ, пов’язаних з тими чи іншими резонансними судами.

Інтерфакс:

ТСН:

Щоправда, тут є важливий нюанс: ані генпрокурор, ані очільник МВС не можуть коментувати дії суду. Тобто вони не можуть говорити ані про те, що суд робитиме у випадку зникнення обвинувачених (як це було під час звільнення беркутівців на обмін в ОРДІЛО), ані говорити про те, коли ж буде вирок. Адже про це знає виключно суд, а реальні прогнози можуть робити хіба що учасники процесів. Тож до таких новин колегам варто ставитися з обережністю.

Водночас, є претензії і до самих новин. Точніше – до їх наповнення. Зокрема, журналісти, які передають інформацію, не сильно заморочуються з деталізацією. Наприклад, якщо дивитися на ту ж справу Шеремета, репортери й новинарі, які перебувають в суді чи стежать за прямими трансляціями, обмежуються лише констатацією фактів: хто й що дослідив. Однак при цьому не подають деталей досліджених матеріалів: які саме докази дослідили, що конкретно у них було, як на ці докази реагували сторони процесу тощо. Тобто тут є питання до повноти поданої інформації.

Укрінформ:

Окремо варто зауважити на некоректних заголовках. В погоні за клікбейтом часто можна припуститися фатальної помилки й перекрутити суть новини. Абсолютним чемпіоном тут є сайт Politeka, який не соромиться маніпулювати на емоційності загів.

Хоча якби працівники цього сайту намагалися розібратися у питаннях, про які пишуть, а не ганялися за клікбейтами, то знали б, що обвинувачені ексберкутівці роками заявляли про свою невинуватість у судах. Що поховання справ Майдану не сильно і залежить від одного, хоч і резонансного суду. Врешті, вони знали б, що оголошення в суді доказів, зібраних слідчими, не є «ухваленням гучного рішення». Бо щодо доказів суд ухвалить рішення в самому кінці, коли піде до нарадчої кімнати писати вирок.

Загалом же, якщо оцінювати новини, можна стверджувати, що більшість журналістів із своєю роботою впоралися.

Оновлення теми

Очікувано, що доволі складно з кожного судового засідання видавати великі матеріали, як от репортажі чи аналітику. Проте час від часу оновлювати загальну інформацію важливо. Наприклад, пояснювати, що ж за місяць-два-три відбулося у справі, чи є якісь зрушення, на якій суд стадії. Особливо гостро нестача таких матеріалів відчувається у справі про розстріли на Інститутській. Щороку напередодні 20 лютого ми можемо спостерігати колонки журналістів чи лідерів думок про те, що за розстріли майданівців ніхто не покараний. При цьому, увага самих журналістів до цих тем з кожним роком зменшується. Якщо під час перших засідань у справі про розстріли на Інститутській Святошинському суду довелося виділяти окрему кімнату для журналістів, які не вміщалися у залу засідань, і вводити обмеження на перебування у самій залі – там, окрім учасників процесу, могли перебувати лише фотографи і оператори, – то нині на ці судові засідання приходять від одного до трьох журналістів. Як наслідок, тема випадає з фокусу суспільства. Цьому є кілька причин.

Чи не найголовніша – низький рейтинг таких матеріалів. Неважливо – це репортажі, аналітика чи сюжети на ТБ. «Я дуже добре це бачу по переглядах. Наприклад, якщо в інформаційному блоці у мене є сюжет із Святошинського суду – аудиторія моментально провалюється. Звісно, ми ходимо на цей суд, але сюжети звідти аудиторія майже не дивиться», – розповів нам на правах анонімності представник одного з телеканалів.

Друга причина випливає з першої: низька зацікавленість самих редакторів. Оскільки такі матеріали не приводять нову аудиторію і не дають великої кількості переглядів (автор сам неодноразово чув від різних редакторів ці тези).

Третя причина: низька обізнаність самих журналістів у тому, що відбувається у тих чи інших резонансних справах. Для прикладу, репортери від частини телеканалів, які приїжджають на суди, не розрізняють що таке обрання запобіжного заходу (арешт, цілодобовий домашній арешт, застава тощо), а що таке - ухвалення вироку. Можуть плутати підозрюваних (тобто людей, яким лише оголосили підозру у злочині) й обвинувачених (людей, яким висунули офіційне обвинувачення у скоєнні злочину і справу яких уже почали слухати в суді по-суті). Більше того: зосередження колег виключно на обранні запобіжних заходів може створювати хибне уявлення в аудиторії про роботу судів і суддів: мовляв, вони лише відправляють людей до СІЗО і це і є весь вирок. Хоча це, звісно ж, не так.

Попри це, частина медіа намагається підтримувати увагу до процесів. Виходять із ситуації кількома шляхами: або роблять нариси про події, які відбувалися, або ж готують інтерв’ю з учасниками подій. Проте подеколи розриви між такими матеріалами можуть сягати півроку й більше.

УП: "Я не знаюсь на вибухівці. Я музикант". Андрій Антоненко та його захист відповідають на питання УП

Ліга: Адвокат семей Небесной сотни: МВД своих не сдает, круговая порука

Дзеркало тижня: Володимир Голоднюк: "Усі, хто з боку Майдану знав про підготовку розстрілів, — винні"

Громадське: «Своїм колегам руки не подаю і не вітаюсь з ними» — інтерв’ю з прокурором у справі Майдану

Цензор: До річниці Шеремет-шоу. 1. Про міну Антоненка

РБК-Україна: Справа Майдану: що змінилося за рік після обміну екс-бійців "Беркута"

Букви: Справа обміняних беркутівців: присяжних нема, суддів хочуть змінити адвокати

Як наслідок, журналіст, або ж редактор, може випадати із теми й в результаті припускатися помилок у своїх матеріалах. Наприклад, побіжно у тексті згадувати «снайперів» у готелі «Україна», які розстрілювали протестувальників. При тому, що за весь час засідань, з 2016 року, в суді так і не надали жодного доказу, який би цю тезу підтвердив.

Крім того, журналісти можуть пропускати важливі деталі у справі, які потенційно могли б бути цікавими для аудиторії. Ось що про це у коментарі ІМІ каже адвокатка родин Небесної сотні Євгенія Закревська.

«Я часто бачу не зовсім адекватний розподіл уваги. На обрання чи продовження запобіжних заходів приходить значно більше журналістів, ніж на допит свідків чи дослідження доказів. І це навіть за умови анонсів, коли ми говоримо, чого очікувати на суді. Як на мене, найважливіше те, що під час засідання розказують свідки, потерпілі, які докази показують. Це надважливий контент. А журналісти ж у першу чергу зосереджуються на тому, що можна дати однією новиною. Наприклад, про допит конкретної людини чи продовження арешту», – говорить адвокатка.

Вона також зауважує, що часто журналісти зосереджуються виключно на коментарях від сторін процесу, замість спроб проаналізувати саме засідання.

«Коментарі сторін – це їхнє трактування засідання. Так, вони можуть допомогти контекстом, уточнити деталі. Але роботу журналіста не замінять коментарі. І захист, і обвинувачення зацікавлені сторони. І будуть акцентувати увагу на тому, що їм вигідно. Їх слова – лише трактування того, що чув і бачив журналіст», – пояснює Закревська.

Власне, цим словам можна знайти підтвердження. Наприклад, в матеріалі від 2016 року видання Ліга цитує слова одного з адвокатів родин Небесної сотні Віталія Титича. Той, зокрема, заявляє, що розстріли на Інститутській – це «примітивний злочин». Мовляв, того ранку у центрі Києва було дуже багато відеооператорів і фотографів, тож злочин максимально задокументований, тому розслідувати тут «нема чого». І, направду, як позиція окремого адвоката вона має право на існування. При цьому ж, у самої прокуратури складністю розслідування не поцікавилися. Ну, або принаймні не дали аналогічний коментар прокурорів. Вони, до слова, з 2016 року наголошують на тому, що розстріли на Інститутській – складний злочин, який складається з багатьох деталей, має велику кількість учасників, а відтак і судовий процес буде тривалим. Втім найбільший гріх того тексту в тому, що журналістка подає слова пана Титича як власні.

«Расстрел людей 20 февраля - это очень примитивное преступление для расследования. Ничего сложного для человека, который профессионально занимается следствием и криминалстикой, там нет. Но вот незадача: большинство из них давно и успешно находятся в бегах», – йдеться у матеріалі. Втім жодних обґрунтувань цієї тези журналістка не наводить. Що наштовхує на дві думки: перша – вона не є експертом у питанні й не до кінця зорієнтувалася у тому, про що пише; друга – вона не відокремлює факти від коментарів.

Ще одна частина проблеми, про яку говорила Закревська – зміщення акцентів. Варто подивитися, наскільки менше журналістів стало ходити в суди після того, як Андрія Антоненка (справа Шеремета) відпустили під цілодобовий домашній арешт. Або ж порівняти кількість журналістів на судах по Шеремету й по розстрілам на Інститутській, коли обвинуваченим продовжували запобіжні й коли досліджували матеріали. Для прикладу, у Святошинському райсуді (в який автор цього тексту ходить з 2016 року) кількість журналістів у такі дні могла збільшуватися вдвічі. І в той же час цікаві деталі судового розгляду випали з уваги медіа. Наприклад, у справі щодо розстрілів на Інститутській влітку 2019 року допитували низку правоохоронців, які брали участь в зачистці урядового кварталу від мітингувальників. Вони там розповідали про свій моральний стан (були пригнічені), про те, як сприймали події 18-20 лютого 2014 року, про те, хто віддавав їм накази (комунікація з офіцерами підрозділів була погана, тож накази не завжди доходили до адресатів). Врешті, там допитували групи контрснайперів, які приходили на суд із закритими обличчями й під вигаданими іменами. Вони розповідали про те, як вранці 20 лютого їх привезли в урядовий квартал, як вони розміщувалися на даху клубу Кабінету міністрів. Як намагалися знайти снайперів з боку Майдану. І як їх… не знайшли. Проте знайти репортажі, саме репортажі а не новини, з тих судових засідань виявилося складним завданням. Про це, наприклад, писало Громадське та Український тиждень.

Громадське: «В «Альфі» казали: якщо валитимуть солдатиків, то ми будемо валити у відповідь» — контрснайпер про вбивства на Майдані

Тиждень: Говорить «Беркут»

І зовсім з поля зору журналістів випав допит керівника кримінальної міліції Києва, який розповідав про те, що правоохоронці нібито знаходили у мітингувальників методички про те, як влаштовувати протести. От тільки вони були написані арабською і російською мовами. Знайти матеріал про цей допит неможливо. Їх просто не написали. Водночас, окремі редактори можуть зауважити, що вони дають прямі трансляції із судових засідань, аби читачі й глядачі могли наживо бачити, що ж відбувається в суді. Власне, частина ЗМІ так і робить вже кілька років. Проте тут є ще один нюанс: не кожен глядач/читач має 5-6 вільних годин, аби передивитися запис відео. Можливо, йому більш доцільно було б прочитати про найголовніше, про те, на що під час засідання звернув увагу сам журналіст.

Чому це важливо

В українських, та й не лише в українських реаліях, навіть резонансні теми живуть не довго. Варто порівняти кількість новин про справу Шеремета чи розстріли на Інститутській в перші дні й через рік-два після того, як почалися суди: якщо попервах ЗМІ видавали до десятка новин за день або й тиждень про ці події, то згодом десяток новин на місяць. А то й на кілька місяців.

Водночас, щойно з’являється новий інформаційний привід, скажімо – випускають із СІЗО Антоненка чи обвинувачених у розстрілах беркутівців відправляють на окупований Донбас, – увага і ЗМІ, і аудиторії різко зростає. Проте провал у публікаціях на тему дозволяє певним чиновникам маніпулювати. Як свого часу ексгенпрокурор Руслан Рябошапка в інтерв’ю Інтерфакс-Україна заявляв, що обвинувачені у масових розстрілах беркутівці сиділи в СІЗО без рішення суду. При тому, що сам суд кожного разу, продовжуючи запобіжні, виписував нове обґрунтування, чому обвинувачених треба й надалі тримати в СІЗО. Так само, ще 2016 року, як ми вище згадували, суд пояснював, чому вирок у справі буде не скоро. Проте такі маніпуляції, як от з боку пана Рябошапки, не в останню чергу, стали можливими завдяки зменшенню уваги медіа.

Тут також варто зазначити, що сам суд не завжди й не все може коментувати. Що може негативно позначатися на балансі. Особливо якщо зважити на те, що більшість прокурорів у резонансних справах під час прохання дати коментар обмежуються фразою «Звертайтеся до пресслужби». Хоча вони насправді мають право після судового засідання спілкуватися із медіа.

«Суд не може коментувати результати розгляду справи. Суддя викладає все у рішенні суду. Там він пише, хто і які докази подав, як він їх оцінив, які докази він вважає достовірними, а які – ні. Фактично, це і є ваш коментар. Якщо ж рішення суду, вирок, уже є – його також можна прокоментувати, але як предмет правничої практики. Що суд у такому-то питанні зайняв певну позицію», – пояснює в коментарі ІМІ суддя Святошинського суду Сергій Дячук.

Він також додає, що суд може прокоментувати лише певні аспекти судового розгляду. Наприклад – чому процес такий тривалий.

«Так, 2016 року наш суд виходив до журналістів із пресконференцією. Інформували, який у нас обсяг роботи, наводили порівняння з іншими країнами. Взагалі наша справа (про розстріли на Інститутській –авт.) не типова для судової системи. І перші практики й підходи реалізуємо саме ми. Тому так, суддя може пояснювати, чому справа рухається повільно, чи він вважає, що темп достатній. Він може розказати які є складнощі, що заважає якісно організувати судовий процес», – зауважує Дячук.

Окрім того, серед частини редакторів побутує думка, що до вироку у справі про неї немає сенсу писати. Або ж немає сенсу озвучувати ті чи інші докази, ті чи інші свідчення, які з’явилися під час судового засідання. Адже суд писатиме вирок, оцінюючи сукупність всіх цих матеріалів. І, як наслідок, в аудиторії може виникнути хибне уявлення про винуватість чи невинуватість обвинувачених. Або ж опис справи до вироку – це загалом нераціональне витрачання часу. Проте і перший, і другий випадки – це хибний шлях, як показує практика з тією ж справою про розстріли на Інститутській. Бо для ЗМІ і їхньої аудиторії частина матеріалів, фактично, втрачена. Адже події, які відбувалися у залі судових засідань, не зафіксовані медіа. А історії свідка чи потерпілого не описана. А із запису судового засідання написати хороший репортаж неможливо. По-перше, це суперечить принципам професії, по-друге – навряд журналіст зможе роздивитися всі деталі з екрану монітора.

Шукати вихід із ситуації важко. В першу чергу, у цьому мають бути зацікавлені самі редактори видань та журналісти. Адже судова справа – це певна рефлексія на проблему в юридичній площині. І максимальне висвітлення цієї проблеми, пояснення того, що відбувається у судових засіданнях, підготує суспільство до вироку. І аудиторія, в результаті, не буде здивовано питати, чому ж результат суду саме такий, а не інакший.

Так, нині є частина медіа, які спеціалізуються виключно на судовій тематиці: Судовий репортер, Зміна, Watchers тощо. Проте це не означає, що великі загальнонаціональні ЗМІ мають віддати судову журналістику і судовий репортаж на відкуп малим проєктам. Адже для того, щоб працювати в судовій журналістиці, не потрібна спеціальна юридична освіта. Для цього достатньо розуміти, в який суд і на яку справу ти приїхав. І ще орієнтуватися у кримінальному процесуальному кодексі. Це і є необхідний мінімум, з яким можна почати роботу.

Євген Чайка для Інституту масової інформації

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту "Мобілізація зусиль для вирішення викликів у медіасфері України". Матеріал відбиває позицію авторів і необов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".

Liked the article?
Help us be even more cool!

Інші Дослідження

Українські медійники назвали п'ять основних викликів 2024 року – щорічне опитування ІМІ

"Був лист від чоловіка, який описав, як мене ґвалтуватиме": активістка Ірина Земляна про погрози й переслідування росіян та як від них захиститися

Законопроєкт № 10242: як виправити загрозу для журналістів та викривачів