Компенсації для фіксерів у разі поранення чи загибелі

Фото – Мар'ян Кушнір

Наразі багато фіксерів працюють на іноземні знімальні групи, даючи відповідним медіа змогу зібрати інформацію про події в Україні та забезпечуючи власні сім’ї джерелами доходів у теперішній скрутний час. Але в разі поранення чи смерті фіксера його сім’я втрачає годувальника тимчасово або назавжди, і робота фіксером – заняття ризикове.

В ідеалі закордонне медіа, з яким фіксер співпрацює, могло б забезпечити виплату компенсацій у такому трагічному випадку. Але сумнівно, що вони готові закладати необхідні суми до своїх бюджетів і прописувати відповідні пункти в контракті з фіксером, співпраця з яким у них короткострокова й обмежується його взаємодією суто зі знімальною групою, що пробуде в Україні лише кілька днів. Наразі багато фіксерів готові працювати без компенсаційних гарантій у разі їхнього поранення, і це дає змогу іноземним медіа обирати для себе “дешевші” варіанти співпраці. Іноземні медіа не перебувають у юрисдикції України, тому на них важко впливати правовим шляхом, і умови їхньої співпраці з фіксерами зводяться до того, на що добровільно готові погодитися обидві сторони – знімальна група й фіксер.

Але законодавство України передбачає виплати від держави на випадок поранення або смерті журналіста під час виконання професійних обов’язків.

Відповідно до ч.ч. 5 і 6 ст. 18 ЗУ “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”: 

“У разі загибелі (смерті) журналіста під час виконання ним професійних обов'язків членам сім'ї загиблого (померлого), а в разі відсутності сім'ї його батькам та утриманцям з державного бюджету виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 100 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб на час виплати цієї суми, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

{Статтю 18 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом № 421-VIII від 14.05.2015.}

У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного журналісту під час виконання ним професійних обов'язків, йому виплачується з державного бюджету одноразова грошова допомога в розмірі до 50 прожиткових мінімумів, встановлених законом для працездатних осіб на час виплати цієї суми, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України”.

Згідно зі ст. 1 того ж закону “журналіст – творчий працівник, який професійно збирає, одержує, створює і займається підготовкою інформації для засобів масової інформації, виконує редакційно-посадові службові обов'язки в засобі масової інформації (в штаті або на позаштатних засадах) відповідно до професійних назв посад (роботи) журналіста, які зазначаються в державному класифікаторі професій України”. Варто продискутувати питання, чи вважати фіксера журналістом, але без його допомоги знімальна група іноземного медіа фактично не зможе зібрати необхідних даних та створити журналістський матеріал про події в Україні. Фіксер бере безпосередню участь у створенні журналістського матеріалу, хоча й не впливає на його фінальний зміст.

У 2016 році Кабінет Міністрів затвердив порядок виплати допомоги на випадок смерті чи поранення журналіста під час виконання ним професійних обов’язків. Цей порядок передбачає як умову здійснення виплати подання цілого набору документів, зокрема підтвердження того, що особа має статус журналіста та на момент трагічної події виконувала функції журналіста (а також інші документи, зокрема медичні, підтвердження сімейного зв'язку з померлим журналістом та ін.).

Статус журналіста в Україні може підтверджуватися різними посвідченнями чи іншими документами, але якщо посвідчення журналіста видав український ЗМІ, а інцидент трапився під час роботи фіксера на іноземний – до такого факту, ймовірно, будуть питання. Тому краще фіксеру набути статусу журналіста шляхом вступу до професійного журналістського об’єднання, наприклад до медіапрофспілки. 

Інший аспект – підтвердження факту журналістської діяльності фіксера під час його роботи з іноземною знімальною групою. Таке документальне підтвердження могло б надавати відповідне іноземне медіа, головне – пояснити його керівництву, що документ потрібен для виплат з боку української держави, а не з боку самого медіа. Якщо іноземне медіа не погоджується, варто спробувати отримати підтвердження через документальне засвідчення з боку профільної української організації (місцева організація медіапрофспілки чи спілки журналістів). Але ці аспекти необхідно ще попередньо проговорити з керівництвом цих організацій.