Хто сказав "велика війна". Новини, що стали історією
Згадуючи день початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну рік тому, багато хто з українців скаже, що не розумів, що робити, куди бігти, чи бігти взагалі, чи залишатися на місці й чекати розвитку подій. Навіть тим, хто мав заздалегідь зібрані “тривожні валізки”, ці валізки не підказували чіткого алгоритму подальших дій. Хтось спакував нібито речі першої потреби й уже скоро дивувався, навіщо йому, скажімо, міксер і чому натомість не поклав до валізи білизни.
Ті, хто вже зранку 24 лютого 2022 року був готовий стати на захист Батьківщини, також не всі розуміли – чи то збиратися на майданах своїх міст, чи то очікувати в довжелезних чергах біля військкоматів, чи то брати вдома аби що максимально наближене до зброї й виходити зупиняти ворожу навалу. Звісно, це узагальнений і спрощений опис, мабуть, нормальної реакції людей зі здоровим світосприйняттям на ситуацію, що ніяк не вписувалася в межі здорового глузду попри всі попередження. Адже більшість українців ніколи не чула ані вибухів ракет та снарядів, ані виття сирен тривоги, тим більше не могла уявити ворожу бронетехніку просто на вулицях своїх міст. Утім, тут йдеться про індивідуальні реакції окремих людей, які прокинулися або від вибухів, або від телефонних дзвінків рідних чи друзів та слів: “Почалася війна!”
Якщо ж говорити про реакцію українського суспільства загалом, то картина набуває зовсім інших барв. А оскільки в Україні суспільство є чинником, що утворює державу, визначає її стан та спроможності, то і державний апарат у перший день великої війни не був дезорганізованим. Принаймні так видається, якщо нині переглянути тогочасний новинний контент провідних українських онлайн-медіа. А з огляду на те, що цей контент узагалі був, до того ж був цілком послідовний і впорядкований, то можна констатувати, що й редакції, як і більша частина суспільства, дуже стійко відреагували на нові страхітливі обставини й продовжили виконувати свої професійні обов’язки.
Хай би якою несподіванкою не відчувалося широкомасштабне вторгнення на емоційному рівні, не можна сказати, що воно було таким уже неочікуваним на рівні холодного розуму. Про наближення нападу українців сповіщали вже 2021-го. Ще в листопаді того року видання “The Washington Post” писало про те, що концентрація військ Росії поблизу кордонів України – “це не навчання. І це не схоже на військові тренування”. Таких публікацій, що до того ж супроводжувалися супутниковими знімками, ставало дедалі більше, а їхній тон ставав усе тривожнішим. Визнання Володимиром Путіним “незалежності” українських територій, контрольованих угрупованнями “ДНР” та “ЛНР”, увімкнуло практично погодинний відлік до початку широкомасштабного вторгнення в Україну. А 23 лютого 2022 року з новин в українських ЗМІ можна було зрозуміти, що велика війна може початися будь-якої хвилини.
Медіа повідомляли про звернення ватажків “Л/ДНР” до Путіна з проханням про допомогу військами, про накопичення такої “допомоги” на контрольованих ними територіях та про різке посилення атак з боку бойовиків на Донбасі.
Зазвичай інтелектуально обмежені спічі Іллі Киви (тоді ще депутата від ОПЗЖ) є слабким приводом для уваги, але з позицій сьогоднішнього дня можна побачити, що його заклик 23 лютого минулого року до росіян “звільнити Україну”, “поневолену та поставлену на коліна Заходом”, вписується в загальну картину дня.
Щось до певної міри тривожне було і в тому факті, що до України для зустрічі з президентом повернулися бізнесмени Рінат Ахметов та Віктор Пінчук.
Тим часом новини говорили про колони російської військової техніки та евакуацію росіянами підприємств поблизу адмінмежі в Криму, про підготовку провокації з метою звинуватити Україну на півострові, а також на території Білорусі.
На цьому тлі Путін розповідав про російську зброю, “якій немає рівної у світі”, а МЗС України закликало своїх громадян негайно залишити Росію. Оприлюднювалися й інші повідомлення, що опосередковано свідчили про готовність росіян переходити в наступ, серед інших таку інформацію надавала СБУ.
Крім того, 23 лютого 2022 року в Україні запровадили надзвичайний стан, розпочали призов резервістів і спростили порядок отримання зброї для бійців Тероборони. Цього ж дня головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний звернувся до резервістів, секретар Ради національної безпеки Олексій Данілов прокоментував можливість атаки російських військ на Київ, а президент Володимир Зеленський запевнив у готовності до агресивних кроків Путіна.
На цій хвилі МВС радило тримати готовою “тривожну валізу”, а українські онлайн-видання звернулися по поради до професійних психологів і розмістили такі публікації, як “Війна на порозі. Про плани безпеки вдома і в школі” або “Тільки без паніки. Сім порад від психолога, як впоратися з тривожністю”.
Поряд з тим звучали голоси, що ніби розвіювали напруження і піддавали сумніву невідворотність широкомасштабного вторгнення Росії в Україну найближчим часом. Такі сумніви були і в МЗС Великої Британії, і в радника Офісу президента Олексія Арестовича, чия зірка як воєнного експерта цього дня почала саме сходити. Так само й низка інших на сьогодні звичних коментаторів подій війни Росії проти України були далекими від розуміння того, що широкомасштабне вторгнення відбудеться вже так скоро. Іменований військовим експертом Олег Жданов казав, що “єдиний варіант – це безконтактна війна”, тобто залякування точковими ракетними ударами, журналіст Юрій Бутусов вважав, що “Путін побоюється розпочинати велику війну з Україною”, а “хороший росіянин” Андрій Ілларіонов навіював, що очільник Кремля “не збирається йти на реальні бойові дії, а хоче створити “димову завісу”, щоб світова спільнота легше проковтнула “визнання” “Л/ДНР”. Разом з ними прориву кордонів уже завтра не передбачили й астрологічні прогнози.
Втім, такі голоси не змогли ввести в оману окремих українських громадян, які розуміли, що війна почалася ще 2014 року, і чекали на нову хвилю ескалації і тепер. Наприклад, Олег Сенцов говорив про відчуття “як у 2014 році”, а жителі Маріуполя в переддень широкомасштабного вторгнення вийшли на мітинг "Маріуполь – це Україна, не треба нас звільняти”. А 23 лютого на віче проти “русской весни” вийшли й у Херсоні. Вочевидь цей перелік українців, які відчували наближення російської навали, є далеко не вичерпним, оскільки саме цієї доби до фонду “Повернись живим” на підтримку армії перерахували рекордні 20,5 млн грн.
Новини повідомляли й про подібні очікування президента Польщі Анджея Дуди, який саме цього дня закликав Путіна не віддавати наказ про збройну агресію проти України, очільників оборонного відомства США, які вирішили перекинути до країн Балтії 800 військових, винищувачі та вертольоти, їхніх колег з Канади, які повідомили про прибуття до України літака зі зброєю, а також з Латвії, які теж доправили до Києва військову допомогу, зокрема зенітно-ракетні комплекси Stinger.
Водночас передруковані з іноземних видань повідомлення напряму говорили про готовність російського війська розпочинати вторгнення в Україну:
- Деякі перебувають за 5 км від кордону: 80% російських військ готові до нападу на Україну – CNN
- Росія готує повномасштабне вторгнення протягом 48 годин, – Newsweek
- Біля України перебувають 190 тисяч військових РФ і бойовиків. Більшість готова до нападу – Пентагон
А вже вночі, буквально за години до широкомасштабного вторгнення російських військ в Україну, була оприлюднена заява держсекретаря США Ентоні Блінкена про можливі військові дії Росії проти України вже до ранку 24 лютого.
Також посеред ночі з 23 на 24 лютого минулого року Президент України Володимир Зеленський виступив зі зверненням до українців та до росіян. Серед іншого він повідомив, що намагався дотелефонуватися в Кремль, але без успіху, а також що закликав ООН спрямувати до України миротворчу місію. Росіян Зеленський закликав зупинити агресію Путіна.
Далі Путін оголосив війну. Щоправда, у своїй манері – підмінюючи поняття. Слова “війна” в його заяві не було, йшлося про “спеціальну воєнну операцію”, але більшість онлайн-медіа України сповістила саме про те, що малося на увазі:
- Путін оголосив війну проти України (Цензор.Нет)
- Путін почав війну. (“Українська правда)
- Путін оголосив війну Україні. Президент РФ підтримав звернення “Л/ДНР” про введення військ (Суспільне)
- Путін оголосив війну. Вимагає від ЗСУ “скласти зброю” (Ліга.net)
- Путін заявив про початок вторгнення в Україну (УНІАН)
Водночас частина видань віддала перевагу просто цитуванню російського диктатора:
- Путін о 5-й ранку оголосив про початок операції на Донбасі (Радіо Свобода)
- Путін заявив про “спеціальну військову операцію”: вводить армію на Донбас (24 канал)
- Путін заявив про початок операції на Донбасі (“Бабель”)
- Путін зробив термінову заяву про проведення спеціальної військової операції із захисту Донбасу. (Zn.ua)
- Путін оголосив про початок “спеціальної воєнної операції” в Україні (Гордон)
Повідомлення про оголошення “воєнної операції” могли ввести читачів в оману і привести до думки, що от-от розпочнуться хоч і неприємні, але локальні бойові дії. Втім, якщо таке враження в когось і склалося, то зовсім не надовго. Новинні стрічки швидко засвідчили початок подій катастрофічного масштабу. З’явилися повідомлення про ракетні удари по Києву та передмістю, Харкову та області, Миколаєву. Також стало відомо про атаку безпілотників на Чернігівщині, обстріли Маріуполя та регіонів на кордоні з Росією з установок “Град” і про використання агресором інших видів озброєнь. Ворог перетнув державний кордон, а географія атакованих українських регіонів стрімко ширилася.
У перші години вторгнення ЗМІ передавали повідомлення від Міністерства оборони про атаки на військові об’єкти, а також деякі з них поширювали запевнення радника міністра внутрішніх справ Антона Геращенка про те, що “ударів по житлових будинках та цивільній інфраструктурі не очікується”. Навряд чи такі запевнення були переконливими для тих, хто прокинувся від вибухів прямо у дворах житлових масивів, а ті ж, кому пощастило бути далі від місць прильотів, уже скоро змогли дізнатися, що почалася справжня війна в найгіршому сенсі, який тільки можна вкласти в це слово.
Прозвучали перші сирени тривоги та з’явилися роз’яснення в ЗМІ, як на них реагувати. Одразу зникло таке явище, як цивільні авіаперевезення. Президент зробив оголошення про запровадження воєнного стану, урядовці почали давати роз’яснення, що відбувається не що інше, як війна, а також намагатися заспокоїти населення і переконати в спроможності української армії дати відсіч агресору.
Крім того, ЗМІ поширили обіцянку Володимира Зеленського лишатися на зв’язку з громадянами й регулярно надавати актуальну інформацію про перебіг бойових дій. Також серед новин були запевнення радника керівника Офісу президента Михайла Подоляка в тому, що керівний державний апарат: глава держави, депутати Верховної Ради та члени Кабінету Міністрів – лишається в столиці й продовжує працювати. У тому, що центральні органи влади залишаються в робочому стані, запевнив і прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Медіа поширили також звернення голови Верховної Ради Руслана Стефанчука. Він закликав депутатів парламенту залишатися в Києві, інакше їх можна буде вважати зрадниками.
Натомість кілька позафракційних депутатів з так званої групи Ахметова, очолюваної Вадимом Новинським, звернулись із закликом до президента та Верховної Ради “негайно розпочати перемовини з президентом РФ щодо умов припинення кривавого протистояння та укладення відповідної домовленості”. Втім, цей заклик адресати просто проігнорували.
Згодом Володимир Зеленський вийшов на брифінг до преси, під час якого коротко повідомив про поточну ситуацію, закликав не панікувати й запевнив, що ворог уже зазнає втрат і “втрат буде ще більше”. Поряд з тим речник президента Сергій Никіфоров на брифінгу висловив припущення: “Вкрай мала ймовірність, що житлові будинки стануть цілями російської армії”. Відтак закликав киян не виїжджати зі столиці.
Залишатися вдома киян закликав і столичний міський голова Віталій Кличко. Але далеко не всі містяни сприйняли такі поради. Вже зранку 24 лютого ЗМІ повідомляли про черги на столичних автозаправках та затори на виїздах з міста. До того ж зростало напруження через новини про те, що російські військові пішли на прорив у Київській області, та заяву Кличка про ймовірність діяльності терористичних груп у місті. Охочих полишити Київ аж ніяк не змусила змінити свої наміри інформація про те, що на в’їздах будують захисні споруди, а станції метро працюватимуть у режимі бомбосховищ. Водночас, хоча ритм життя столиці різко змінився, ситуація не переросла в панічну, у Нацгвардії, яка долучилася до охорони громадського порядку, її розцінювали як спокійну та контрольовану.
Подібні повідомлення надходили з міст від сходу до заходу країни: хтось споруджував блокпости, а хтось запасався готівкою, закуповував харчові продукти й пальне і намагався виїхати. Останнє багатьом таки вдалося, частина з них ухвалила для себе рішення їхати якомога далі, через що утворилися не лише затори на дорогах, а й довжелезні черги на кордонах, зокрема, з Польщею та Словаччиною.
Окремі особи зорієнтувались у воєнній ситуації швидше за інших і не погребували використати її для демонстрації самих себе. Той же Антон Геращенко, який переконував, що житлові будинки не стануть цілями для атак окупантів, уже за кілька годин нагадав про себе на тлі обстріляної багатоповерхівки в передмісті Харкова. Своєю чергою Петро Порошенко протягом одного дня закликав запровадити санкції проти Росії, провів якийсь “воєнний кабінет”, зустрівся з бійцями тероборони, а його дружина Марина привселюдно здала кров. Тим часом Олександр Турчинов не зміг перебити таку активність одним лише публічним “закликом до патріотів” щодо обов’язку захищати Україну.
Водночас місцеві органи влади українських міст намагалися знайти рішення, щоб убезпечити жителів. Так, до прикладу, у Харкові, як і в Києві, зробили вільним вхід до метро, а в Рівному вирішили вимкнути ліфти в будинках. Міський голова Львова Микола Садовий також не лишався осторонь і закликав містян залишитися вдома, а вже якщо вийшли на вулицю, то “уникати людей з червоними пов’язками”. Сьогодні якісь із цих рішень можуть видаватися дещо дивними, але того дня українці були не так адаптовані до сприйняття нової реальності, як тепер.
Багатьом громадянам, як і представникам влади всіх рівнів, не просто було навіть намагатися залишатися в холодному розумі. Це цілком природно, коли протягом дня бачиш новини, в яких Офіс президента повідомляє про можливість висадки десанту в урядовому кварталі, про висадку десанту 20 вертольотами поблизу столиці або про захоплення окупантами аеродрому в Гостомелі. Так само спокою не додавали й повідомлення про влучання артилерії в помешкання в Маріуполі, про танковий бій на Сіверщині, про початок ворожого прориву в Житомирській області, про окупантів у Генічеську, про захоплення міст у Херсонській області, про входження російської армії до Сум, про втрату контролю над Чорнобильською атомною станцією після жорстокого бою. Тим більш приходило розуміння, що це лише початок, підтверджене заявами, наприклад, того ж Олексія Арестовича про очікування наступних хвиль повітряних ударів. Відтак не диво, що після оголошення, що “люди з червоними пов’язками – диверсанти Росії”, поліція та СБУ в одному лише Львові отримали понад 1000 повідомлень про тих-таки можливих диверсантів.
Натомість дивним видається формулювання “військова операція Росії” в новині про загибель 40 українських військових, оприлюдненій Київським бюро міжнародного ЗМІ, при тому що інше онлайн-видання розмістило таке повідомлення, знайшовши відповідніше до ситуації формулювання. Крім того, названа цифра втрат у перший день великої війни не була ані першою, ані вичерпною. Новинні стрічки почали жахати повідомленнями про загиблих та поранених від самого ранку 24 лютого. Серед них:
- Внаслідок обстрілу на Вінниччині поранено 26 осіб. Одна людина загинула.
- Бій у Сумах: є загиблі та поранені.
- У Конотопі та Глухові на Сумщині повідомляють про поранених та загиблих.
- Омбудсманка повідомила про трьох загиблих внаслідок вторгнення РФ дітей.
- У Броварах 6 загиблих, 12 поранених – мер міста.
- 57 загиблих та 169 поранених. МОЗ озвучило офіційні втрати у перший день війни.
Втім, того дня можна було побачити новини не лише про втрачені життя українців та захоплені міста. Вже вранці головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний заявив, що ситуація залишається під контролем, а керівництво держави поставило перед армією завдання спричинити ворогові максимальні втрати. Навздогін йому і Олексій Арестович висловив переконання, що “перший удар Росії провалився”.
Також медіа повідомляли про тисячі людей які вступають до Територіальної оборони, про довжелезні черги до військкоматів. Цього ж дня українські ЗМІ завдяки прикордонникам на острові Зміїний породили перший головний мем цієї війни, коли захисники послали російський воєнний корабель за всім відомою адресою.
Новини, крім того, сповіщали про окремі епізоди бойових дій, вдалі для захисників України. Серед таких були розповіді про те, як 18-річні нацгвардійці підбили чотири російські танки, як колону з 15 танків знищили на Сумщині, як на Донбасі збили п'ять російських літаків і вертоліт, як у Луганській області знищили 50 російських військових, як у полон ЗСУ під Черніговом здався цілий взвод окупантів та як у цих справах допомагали Bayraktar та NLAW.
Поряд із тим з новин можна було дізнатися про сміливість не лише військових. Чого варта лише історія про жительку Генічеська, яка дала пораду російським солдатам: “Покладіть у кишені насіння соняшника. Ви з цим насінням ляжете”.
Зрештою, наснаги до відсічі навалі вже в перший день війни додавали повідомлення про узагальнені результати окремих бойових епізодів:
- Перша велика перемога! Відбили аеродром у Гостомелі.
- ЗСУ зупинили наступ на Чернігівщині – Генштаб.
- Окупанти почали відступ у Сумській області – Міноборони.
- Евакуйовані мешканці Кривого Рогу можуть повернутися до своїх будинків та квартир, небезпека усунена.
Відтак ситуація дала можливість журналістам процитувати слова Валерія Залужного: “Бліцкригу в росіян не вийшло, вмиються власною кров'ю”. Поширити заяву командування Сухопутних військ: “У ворога дуже низький моральний дух”. Передати заяву Володимира Зеленського: “Україна зупинила атаки РФ, діє оперативна пауза”. Переповісти думку Олексія Резнікова: “Вже завтра росіяни дізнаються ціну путінського божевілля”. Надати уточнення цієї ціни від Олексія Арестовича: “Майже 400 російських військових загинули під час вторгнення в Україну 24 лютого”.
Тим часом у Росії цього дня ніби виникла хвиля протесту проти нападу на Україну. Є певний сумнів, що це була реакція безпосередньо на заклик Володимира Зеленського до росіян виходити на Красну площу та зупинити агресію Путіна. Втім, якась кількість росіян все ж вийшла на площі своїх міст і спробувала протестувати. В українських ЗМІ з’явилися гучні формулювання на кшталт “Російська опозиція оголосила антивоєнні мітинги”. Але російські силовики швидко нейтралізували невдоволених рішенням Путіна. Зрештою, все звелося до того, що якісь росіянки побідкалися, що нібито їхніх синів обманом відправили на війну. На цьому і завершився найпотужніший протягом року антивоєнний сплеск у Росії.
Серед контенту українських медіа були й новини про міжнародні реакції на широкомасштабне вторгнення Росії в Україну. Президент США Джо Байден оголосив про нові санкції проти Росії, а речниця Білого дому Джен Псакі запевнила, що Сполучені Штати не скерують своїх військових до України. Прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон також заявив про санкції, що “зупинять російську економіку після варварської атаки Путіна”. Президент Франції Емманюель Макрон зателефонував Путіну й вимагав припинити війну в Україні. Канцлер Німеччини Олаф Шольц також закликав Путіна припинити військові дії. Лідери ЄС заявили, що “Кремль за це відповість”, а Генеральний секретар ООН звернувся до кремлівського диктатора зі словами “Пане Путіне, зупиніть війська”. Своєю чергою генсек НАТО Єнс Столтенберг повідомив, що Північноатлантичний альянс збереться на засідання у зв'язку із ситуацією щодо України. Тим часом Президент України Володимир Зеленський просив Захід принаймні відімкнути Росію від SWIFT, але виявилося, що кілька держав ЄС проти такого рішення.
Не обійшлося в перший день великої війни й без віщувань. Олег Жданов переконував, що Росія “не зацікавлена в ракетних ударах по житлових кварталах”, і запевняв, що “війна Путіна захлинеться через три-п'ять днів”. Очікувано до процесу долучився Олексій Арестович, який ще не був готовий до “двох-трьох тижнів” і пророкував, що “росіяни протримаються дві доби”. З передбаченнями відзначився і колишній міністр закордонних справ Павло Клімкін, який казав, що “Путін дотримається до неділі”.
Крім того, низці онлайн-видань, яким притаманна пристрасть до поширення псевдонаукових теорій, війна не завадила залишитися вірними собі:
Help us be even more cool!
