Чи вдасться створити аналоги Суспільного мовлення в регіонах?

Фото – Vertigo3d from Getty Images

Закон України “Про медіа” передбачає існування публічних аудіовізуальних медіа не лише у формі Суспільного та іномовлення, але й теле- та радіоканалів територіальних громад, а також на рівні областей і регіонів. Нагадаємо, що комунальні радіо та телебачення – це єдина категорія недороздержавлених медіа, яка залишилася після реформування державного ТБ у Суспільне та перетворення (приватизації) друкованих медіа. Тепер і на ці канали очікує реформування.

Згаданий закон регулює питання публічних аудіовізуальних медіа у своєму розділі ІІІ. А також відводить пів року з моменту скасування воєнного стану на реформування комунальних телерадіоорганізацій. Щоправда, перебіг такого строку не розпочинається в разі продовження окупації відповідної території чи відсутності на ній органів місцевого самоврядування (детальніше див. п. 38 Розділу Х “Прикінцеві та перехідні положення” того ж закону). Тобто наразі відповідні норми чекають свого часу, але представники як місцевого самоврядування, так і громадського сектору починають придивлятися до можливої майбутньої конфігурації публічного аудіовізуального медіа у своїй місцевості.

Роль громадськості у створенні публічних аудіовізуальних медіа громад важлива, оскільки їхні наглядові ради заплановано створити за подобою Наглядової ради Суспільного мовника, що має допомогти зробити їх більш незалежними. Тобто наглядові ради формуються з представників фракцій у відповідній місцевій раді та представників громадських об’єднань і регіональних (місцевих) творчих спілок журналістів (ч. 2 ст. 31 закону), водночас “кількість членів від регіональних (місцевих) творчих спілок журналістів та громадських об’єднань має бути на одну особу більшою, ніж кількість членів від органів місцевого самоврядування” (ч. 6 ст. 31). Перелік видів діяльності громадського об’єднання, щоб воно могло висувати кандидатів до наглядової ради такого медіа, є таким (ч. 7 ст. 31):

1) у сфері захисту прав людини;

2) у сфері захисту довкілля;

3) у сфері соціального захисту;

4) у сфері захисту інтересів дітей і молоді та виховання;

5) у сфері збереження історично-культурної спадщини;

6) у сфері медіа та журналістики.

Додаткові вимоги до громадських об’єднань закон встановив такі: “Делегувати представників до складу наглядової ради мають право регіональні (місцеві) творчі спілки журналістів та громадські об’єднання, діяльність яких поширюється на відповідну адміністративно-територіальну одиницю або об’єднану територіальну громаду і які впродовж останніх трьох років не рідше ніж один раз на рік організували публічні заходи, спрямовані на реалізацію своїх статутних цілей, на зазначеній території або в інтересах відповідної громади” (ч. 5 ст. 31). 

Зважаючи на те що в одних частинах статті 31 згадуються в поєднанні спочатку громадські об’єднання, а потім регіональні творчі спілки, в інших – навпаки, то виникли питання, чи стосується ознака “регіональності” лише творчих спілок, чи також і громадських об’єднань. Інститут масової інформації звернувся до Національної ради по роз’яснення. 

Згідно з роз’ясненням Нацради, “не передбачено обов’язкової вимоги щодо реєстрації такого громадського об’єднання в одній адміністративно-територіальній одиниці із суб’єктом у сфері місцевих публічних аудіовізуальних медіа”. Тобто громадське об’єднання може бути зареєстрованим навіть в іншому регіоні, але зможе висувати кандидата в наглядову раду, якщо проводило свою діяльність у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.

Крім того, Національна рада 16 жовтня 2023 року затвердила Порядок проведення конференцій громадських об'єднань та обрання членів наглядових рад підприємств, що є суб'єктами у сфері місцевих публічних аудіовізуальних медіа. У листі-відповіді Національна рада додатково зазначає, що “Закон та Порядок… містить ряд обов’язкових вимог, яким повинно відповідати громадське об’єднання для подання кандидатури до складу Наглядової ради, зокрема: 

– строк діяльності у відповідній сфері становить не менше як три роки на день подання заяви на участь у конференції громадських об'єднань для обрання члена наглядової ради; 

– поширення діяльності такого громадського об’єднання на відповідну адміністративно-територіальну одиницю або об’єднану територіальну громаду, організація впродовж останніх трьох років не рідше ніж один раз на рік публічних заходів, спрямованих на реалізацію своїх статутних цілей, на зазначеній території або в інтересах відповідної громади, що повинно бути підтверджено відповідними публікаціями / довідками / матеріалами; 

– основний вид діяльності громадського об’єднання”.

Також п. 4 розділу ІІІ вищезгаданого порядку забороняє делегування до відповідних наглядових рад таких категорій осіб:

• осіб, які мають судимість (непогашену або незняту);
• працівників чи представників суб'єктів у сфері аудіовізуальних медіа, що мають ліцензію на здійснення мовлення або зареєстровані як аудіовізуальні медіа в Україні, а також виконавців будь-якої оплачуваної роботи (продавців товарів, надавачів послуг) для суб'єктів у сфері аудіовізуальних медіа;
• осіб, які прямо чи опосередковано володіють часткою в статутному  капіталі суб'єктів у сфері аудіовізуальних медіа або юридичних осіб, що виконують оплачувані роботи (реалізують товари, надають послуги) для суб'єктів у сфері аудіовізуальних медіа.

Останні дві категорії, очевидно, обмежені в можливості делегування для уникнення потрапляння до наглядових рад осіб, інтереси яких можуть суперечити інтересам самого публічного аудіовізуального медіа. Також порядок висуває до кандидатів у наглядові ради вимогу про наявність вищої освіти. 

Немає сумнівів, що публічні аудіовізуальні медіа на місцях формально можна буде створити всюди. Але чи всюди громадські об’єднання необхідного профілю та з необхідним досвідом діяльності (як за якістю, так і за кількістю) зможуть закрити потребу в членах наглядових рад цих медіа? Особливо проблемною може бути ситуація в невеликих адміністративно-територіальних одиницях, адже громадське об’єднання буде зобов’язане показати свою діяльність і там, щоб делегувати представника в наглядову раду колишнього комунального каналу. Адже потрібно, щоб не просто вистачило громадських об’єднань для делегування осіб у наглядові ради, але й вистачило самих делегатів. Тобто осіб, готових витрачати на роботу в наглядовій свій час, але водночас досить компетентних та обізнаних у реаліях відповідного регіону чи адміністративно-територіальної одиниці. Здається, що громадським об’єднанням з відповідних сфер діяльності пора вже зараз готуватися до процесу перетворення комунальних теле- і радіоканалів.

Роман Головенко, медіаюрист Інституту масової інформації