Чи можливе регулювання соцмереж в Україні: основні положення нового законопроєкту
Спробою прирівняти соціальні мережі до медіа є проєкт закону №11115, що був поданий народними депутатами Княжицьким, Потураєвим та низкою інших, переважно з опозиційних фракцій, ще наприкінці березня. Вплив контенту соцмереж на суспільну думку, безумовно, великий, але це контент їхніх користувачів. Питання, чи самим соцмережам до снаги його регулювати, не таке просте. Що ж пропонує законопроєкт?
Назва проєкту, як уже звично для нашого часу, довга: “Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності платформ спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація”. Ознака платформи, що через неї поширюється масова інформація, чітко вписана як у назву, так і у визначення соцмереж, яке пропонується додати до Закону “Про медіа” (як п. 39-1 ч. 1 ст. 1: “платформа спільного доступу до інформації, через яку поширюється масова інформація, – платформа спільного доступу до інформації, на якій створюються і функціонують облікові записи (сторінки, канали тощо) користувачів, через які поширюється масова інформація...”).
Але масова інформація – це та, яка поширюється на невизначене коло осіб (ст. 22 Закону “Про інформацію”). Якщо ж брати соціальні мережі, то в якій з них принаймні більшість облікових записів становлять ті, що поширюють інформацію на невизначене коло осіб, а не для друзів, фоловерів і т.д.? Така ознака може викликати різночитання й дати соцмережам привід заявляти, що вони не підпадають під пропоноване законопроєктом регулювання.
Чи не доречнішою буде ознака “платформи, через які може поширюватися масова інформація”?
Власне, проєкт закону пропонує додати до переліку видів медіа соцмережі (додається п. 5-1 ч. 1 ст. 13 ЗУ “Про медіа” – провайдери платформ спільного доступу до інформації, через які поширюється масова інформація). Також пропонується запровадити такі обов’язки соцмереж (нова ст. 23-1 того ж закону):
- розмістити в себе умови користування сервісом;
- оприлюднити контактні дані для можливості надсилати скарги на контент;
- передбачити в умовах користування сервісом заборону на поширення певної інформації, як це передбачено ст.ст. 36, 42, 119 Закону “Про медіа”, законодавством про авторське право та суміжні права, можливість блокування користувачів, які порушують ці заборони;
- обмежувати поширення інформації, що порушує статті 36, 42, 119 Закону “Про медіа”, на вимогу Національної ради з питань телебачення і радіомовлення;
- запровадити механізми скерування звернень користувачів до володільців облікових записів, через які поширюється масова інформація, механізми розгляду цих звернень та оскарження дій володільців облікових записів у цій частині;
- передбачити у своїх умовах користування порядок реалізації права на відповідь;
- впроваджувати в умовах користування сервісом встановлені законодавством вимоги щодо поширення реклами (очевидно, йдеться про маркування);
- впроваджувати заходи та інструменти медіаграмотності;
- виконувати вимоги Нацради, визначені профільним законом.
Також законопроєкт передбачає, щоб провайдер соцмережі, який не є резидентом України чи ЄС, забезпечив наявність в Україні свого повноважного представника (ч. 3 ст. 23-1).
Пропонується зобов’язати соцмережі розкривати свої структури власності, джерела фінансування на вимогу Національної ради (ч. 5 ст. 23-1).
Відсутність у Нацради відомостей про представника, ненадання їй на її вимогу документів призводитиме до визнання такої структури власності непрозорою (новий абзац 2 част. 5 статті 25 Закону “Про медіа”).
Механізми реалізації вимоги до соцмереж, визначені ст. 23-1, зараховано до сфери спільного регулювання (доповнено в п. 11 ч. 2 ст. 92 Закону “Про медіа”), представників соцмереж пропонується включити до органу спільного регулювання у сфері платформ спільного доступу до відео (зміни в ч. 2 ст. 93 того ж закону).
В законопроєкті викладено ще й норму про обмеження на поширення російського телебачення і радіо в соцмережах в Україні (зміни в ч. 5 ст. 124 Закону “Про медіа”).
Що ж передбачає законопроєкт на випадок невиконання соцмережами вимог?
Закон “Про медіа” доповнюється ст. 37-1, яка заборонятиме держорганам (крім сектору безпеки), місцевому самоврядуванню, надавачам фінпослуг (зокрема, банкам) поширювати масову інформацію через соцмережі, що не виконали відповідних вимог, та використовувати їх для інших службових цілей. Перелік таких соцмереж Нацрада оприлюднюватиме на своєму сайті.
Крім того, в проєкті виписано накладення штрафів Нацрадою на провайдерів соцмереж, а також передання нею документів до правоохоронних органів, омбудсмена, якщо не виконано її вимог про надання інформації про структуру власності, джерела фінансування чи соцмережі здійснюють оброблення персональних даних дітей з комерційною метою (зміни в ст. 114 Закону “Про медіа”).
Оцінюючи норми законопроєкту, зазначимо, що потреба в певний спосіб регулювати соціальні мережі є зрозумілою. Але, як ішлося вище, можливості це зробити викликають питання. Чи сплачуватимуть штрафи провайдери соцмереж, якщо вони не стануть номінувати в Україні свого представника? Звісно, державі можна буде спробувати звернутися по стягнення коштів у країні резидентства провайдера, але він може заявити про невизнання над собою юрисдикції українського законодавства, і тут уже значною мірою питання якості дипломатичних відносин України з відповідною країною.
Звертаємо увагу, що законопроєкт не передбачає блокування соцмереж-порушників.
Щодо заборони органам влади користуватися незаконослухняними соцмережами, то тут ще питання, кому від цього буде гірше: соцмережам чи очільникам владних органів, які втратять один з майданчиків показати себе в позитивному світлі. Хоча посадовці, як і фінустанови, таку заборону на використання соцмереж зможуть доволі легко обійти. Як саме, не розповідатимемо, щоб не наштовхнути когось із них на неправедний шлях.
Запропонувати натомість можна хіба блокування, яке для різних соцмереж, імовірно, матиме різну ефективність. А загалом, із приходом темних віків важко боротися, особливо якщо вони в цифровому форматі.
Help us be even more cool!