Злочини проти закарпатських журналістів: справи "виснуть" у судах

Суди, в яких кримінальні справи щодо злочинів проти журналістів мали б доходити до свого логічного завершення (визнання обвинувачених винними чи невинуватими), на Закарпатті стали місцем, де такі справи починають "зависати". Можливо, це не зовсім коректний вислів із юридичного погляду, втім для опису реального стану справ підходить цілком. Наприклад, із 2016 року в Ужгородському міськрайонному суді не можуть з’ясувати, чи був напад на знімальну групу телеканалу "М-студіо" злочином проти журналістів. Кейси порушень прав медійників у 18–19 роках також ще не розглянуто навіть у судах першої інстанції.

Незакриті справи з минулого 

Інцидент, коли ексдепутат міської ради Ужгорода нібито вдарив по телекамері знімальної групи регіонального телеканалу "М-студіо" стався ще у вересні 2015 року. Тоді знімальна група – журналістка Тетяна Легеза, оператор Юрій Ярохович – пізно ввечері висвітлювала конфлікт щодо прав власності на приміщення магазину в центрі Ужгорода. Поліція доволі оперативно провела досудове розслідування і вже 2016 року справу передали суду. Втім, хура й досі там, бо рішення Феміди – винний чи ні обвинувачений за статтею 171 Кримінального кодексу – станом на 2020 рік немає. Справу з кінця 2018 року розглядає суддя Олег Придачук. До речі, за період із кінця 2018 до вересня 2020 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень чомусь оприлюднено лише одну ухвалу, хоча судових засідань було в цій справі значно більше.

У листопаді 2019 року Ужгородська місцева прокуратура скерувала до суду обвинувальний акт стосовно підозрюваного в нападі у 2018 році на місцевого журналіста Віталія Глаголу. За версією обвинувачення, підозрюваний – власник кінотеатру "5 елемент" – обвинувачується в спричиненні "умисного легкого тілесного ушкодження та заподіяння журналісту легких тілесних ушкоджень у зв’язку з веденням законної професійної діяльності (ч. 1 ст. 125 КК України та ч. 2 ст. 345-1 КК України)". Станом на вересень 2020 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень оприлюднено лише одну ухвалу – про призначення підготовчого судового засідання. За інформацією автора, вироку суду станом на вересень 2020 року немає.

Наприкінці 2019 року стартувало підготовче засідання в справі щодо ненадання вичерпної інформації на запит журналіста проєкту "Правда Є" Станіслава Данка з боку голови Хустської районної ради Юрія Іванча. Торік за фактом ненадання публічної інформації Хустською районною радою її голові було вручено підозру за частиною 1 статті 171 Кримінального кодексу України – незаконна відмова в доступі журналіста до інформації. Нині, як можна дізнатись із Єдиного державного реєстру судових рішень, справа перебуває в Закарпатському апеляційному суді. Утім – не на вирок суду першої інстанції щодо провини чи виправдання посадовця. Виявилося, що суд першої інстанції в березні цього року повернув обвинувальний акт прокуратурі у зв’язку з виявленими неточностями. І от в апеляції прокуратура оскаржує рішення судді Хустського районного суду. Засідання в справі призначено на 22 жовтня – середина осені. 

Влада не завжди відповідає на запити 

Уже близько дев'яти років в Україні діє Закон "Про доступ до публічної інформації", мета якого в тому числі робити діяльність місцевої влади прозорою. Зокрема, й у контексті розпорядження грошима, майном та землями громади. Адже не секрет, що саме в цих сферах закладені великі корупційні ризики й саме щодо питань муніципальних (чи державних) грошей, майна, землі посадовці інколи вишукують різні мотиви, щоб не ділитись інформацією. 

У липні цього року стало відомо, що Виноградівська міська рада відмовила журналістці  інформаційного агентства Голос Карпат Олені Мудрій у наданні інформації щодо грантових угод, які виконувало місцеве комунальне підприємство. Як пише видання, запити журналістки стосувалися коштів і заходів двох проєктів програм Транскордонного співробітництва сумарною вартістю понад 2 мільйони 148 тисяч євро, які реалізує комунальне підприємство "Центр інвестицій та розвитку" міськради. У своїй відповіді на запит міська рада 16 липня повідомила, що "повторно один і той самий запит від однієї і тої самої особи щодо одного і того самого питання розгляду не підлягає". Остання теза, додамо, взагалі на межі "юридичної фантастики", оскільки таке положення в Законі "Про доступ до публічної інформації" не прописано. А от те, що відмова у відповіді чи надання неповної відповіді на інформаційний запит журналіста містить ознаки кримінального злочину – про це в Кримінальному кодексі України йдеться. 

Партії відкриті для журналістів? 

Кажучи в Україні про період вересня-жовтня 2020 року і журналістику, неможливо не згадати, що зараз триває виборчий процес. На жаль, в Україні, зокрема і на Закарпатті, виникають конфлікти між учасниками виборчого процесу та представниками медіа. Не варто забувати, що ще під час минулих президентських виборів у найзахіднішій області зафіксовано два інциденти. 7 березня 2019 року знімальну групу каналу "UA:Закарпаття" – журналістку та оператора – не пропустили на зустріч кандидата в президенти Юрія Бойка з лідерами закарпатської угорськомовної громади. А вже 15 березня в Ужгороді на територію місцевого аеропорту не впустили п’ять знімальних груп на відкриття відновлення авіасполучення, оскільки там перебував на той час президент і кандидат у президенти Петро Порошенко.

Щодо місцевих виборів – 2020, то тут діють нові правила Виборчого кодексу України, згідно з якими серед іншого місцеві осередки партій мали б проводити акредитацію журналістів на свої конференції щодо висування кандидатів у місцеві ради. Мета закону в теорії благородна – зробити процес висування місцевих кандидатів у місцеві ради максимально прозорим. Утім, на практиці ситуація виходить інакшою: чіткої процедури щодо акредитації в законі не прописано, як і відповідальності за недопуск працівників медіа на партійні заходи. І тут можуть виникати певні конфлікти між медійниками та партійцями, які не бажають проводити свої заходи публічно для ЗМІ.

Потенційні конфлікти можуть виникнути й на засіданнях виборчих комісій чи на виборчих дільницях, де, як відомо, журналісти мають право перебувати без спеціального запрошення чи окремого дозволу. Втім, інколи й тут з боку членів комісії виникають непорозуміння щодо того, чого журналіст на засіданні чи на дільниці веде відеознімання, фотографує, просить інформацію про перебіг голосування, спостерігає загалом. Тож в Україні, зокрема й на Закарпатті, лишається загроза виникнення перешкоджання журналістській діяльності під час висвітлення виборчого процесу – 2020. 

Буде дуже погано, якщо справи порушників журналістських прав зависатимуть у судах, адже безкарність породжує вседозволеність. Одними з інструментів щодо невідворотності покарання лишається громадський контроль діяльності органів досудового розслідування (поліція, прокуратура) і, власне, ретельне відстежування просування справ у судах. 

Ярослав Гулан, регіональний представник ІМІ в Закарпатській області.

Матеріал підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Freedom House.