Як закарпатські посадовці порушують Закон "Про доступ до публічної інформації"

9 травня 2011 року для України певною мірою дата історична – цього дня почав діяти Закон "Про доступ до публічної інформації". Насамперед із полегшенням зітхнули журналісти, оскільки це значно полегшило їхню роботу в пошуку верифікованої інформації. У другу чергу – закон на допомозі всім, адже інфо, якою посадовці звикли були не ділитися, вони змушені надавати не пізніш ніж через п'ять робочих днів після отримання запиту. Уже зовсім скоро Закону "Про доступ", що називається, вдарить десятка.

За ці роки закон доповнювали, вдосконалювали, робили кращим. Були спроби, звісно, внести правки на погіршення його ККД (наприклад, збільшення термінів розгляду більше, ніж п'ять робочих днів), втім, на щастя дня нас, безуспішно.

Завдяки існуванню Закону "Про доступ", якщо говорити просто і не вдаватися в юридичні тонкощі, ми запросто можемо дізнатися, скільки і на що витрачають гроші посадовці (наприклад, спитати, а скільки грошей витрачено на ремонт конкретно вашої вулиці); коли, якими депутатами й кому виділено метри чи гектари муніципальної землі (особливо доречно, коли у дворі вашої багатоповерхівки несподівано виникає огородження для майбутньої новобудови); скільки грошей виділено з бюджету конкретно для медзакладу, куди ви йдете як пацієнт, чи садка / школи, куди ви віддаєте свою дитину.

Для медійників відповіді на такі питання актуальніші, адже вони отриманою публічною інформацією не користуються у власних інтересах, а доносять головне для своєї аудиторії. Можливо, саме тому парламентарі минулої каденції внесли зміни до законодавства: за відмову у відповіді на інформаційний запит журналіста передбачено кримінальну, а не адміністративну відповідальність.

Попри доволі чітко розписані норми закону та відповідальність за його порушення, чи можна стверджувати, що все в доступі до публічної інформації, зокрема і для журналістів, працює бездоганно? На жаль, ні. За даними Барометра свободи слова, який щомісячно оновлює Інститут масової інформації, категорія порушень проти журналістів щодо ненадання публічної інформації посідає друге місце – після категорії фізичної агресії. Тобто різні розпорядники інформації через різні причини не діляться інфо, якою володіють.

Цьогоріч на Закарпатті Інститут масової інформації фіксував, що в липні Виноградівська міська рада відмовила журналістці в інформації щодо коштів, які стосувалися двох проєктів програм транскордонного співробітництва. А в жовтні стало відомо, що ужгородська поліція припинила розслідування щодо ненадання відповіді на інформаційний запит журналіста з боку Служби автомобільних доріг у Закарпатській області.

Автор цих рядків нещодавно надіслав інформаційний запит на адресу однієї із 71 територіальних виборчих комісій Закарпаття. Прохання в запиті було доволі простим – надати копію документа щодо підсумків голосування в депутати громади в електронному вигляді. У відповідь автору… не надали нічого. Ні електронного листа, ні поштового.

Кілька років тому автору матеріалу під час підготовки журналістського розслідування в доступі до публічної інформації відмовляли в Коритнянській сільській раді, що під Ужгородом. Прохання інформаційного запиту було простим – копії рішень сільради щодо виділення муніципальних земель. Спочатку – після п’яти робочих днів – від сільради за підписом голови надійшов лист, у якому йшлося, що розпорядник інформації нібито змушений розглядати запит протягом 20 робочих днів (закон дозволяє це робити за певних мотивованих обставин, однак сільрада їх не пояснила). І через 20 днів від сільради надійшли… не копії запитуваних рішень, а квитанція за друк документів.

Як дізнався автор від місцевих жителів, у Коритнянській сільраді (яка після виборів 25 жовтня ліквідована у зв’язку з приєднанням до іншої громади) таку негативну практику щодо обмеження в доступі до публічної інформації продовжували і 2020 року. За даними документів, що є в розпорядженні автора, один з місцевих жителів 2 червня надіслав на адресу ради запит. Згідно з нормами закону, відповідь мала бути надана 10 червня. А втім, листа рада надіслала лише 23 червня (що видно зі штампа на конверті), поставивши на документі вихідну дату 17 червня. У цьому "запізнілому" листі була не відповідь по суті, а… знову ж таки "відстрочка" до 20 робочих днів, цього разу в раді покликалися на період карантину.

Станом на 15 липня – після 20 робочих днів – запитувач так і не отримав своєї відповіді, тому звернувся зі скаргою до уповноваженої Верховної Ради з прав людини. У відділі регіонального представництва в західних областях секретаріату уповноваженого Верховної Ради України з прав людини не склали адміністративного протоколу на посадових осіб сільради за ненадання відповіді на інформацію. Лише зазначили, що право на інформацію скаржника було поновлено, оскільки після скарги уповноваженій сільська рада аж у серпні все ж відповіла, хоча й із запізненням більш ніж у місяць. На жаль, неналежна реакція на порушення представника уповноваженої аж ніяк не є запорукою, що посадовці сільських громад знову не порушуватимуть права громадян на інформацію, а дані, які громадяни повинні отримувати через п'ять робочих днів, вони й надалі отримуватимуть лише після наступної скарги.

Утім, не лише про негатив. За спостереженнями автора, без проблем на запити на доступ до публічної інформації відповідають в Закарпатській ОДА, Закарпатській облраді, Ужгородській міській раді. Зокрема, і на запити журналістів.

Тож користуватися своїм правом на доступ до публічної інформації, яке, до речі, закріплено і в статті 34 Конституції України, варто. А якщо його порушують – громадянам слід звертатися до уповноваженої парламенту з прав людини (і за це порушник може бути притягнутим до адміністративної відповідальності), журналістам – безпосередньо до поліції (за це порушнику передбачена кримінальна відповідальність).

Ярослав Гулан, регіональний представник Інституту масової інформації в Закарпатській області

Матеріал підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Freedom House