Як позов до суду змінив ситуацію на маршруті «Луцьк-Рокині»

Відмова у проїзді пільговикам, порушення графіків руху, хамство водіїв, підвищення вартості проїзду без попередження – це лише частина проблем, із якими зіштовхуються пасажири у громадському транспорті. І якщо в містах у пасажирів є хоч мінімальний вибір маршрутів, то на приміських маршрутах – цього немає, особливо якщо на маршруті працює один перевізник. Я користуюся приміським маршрутом №224 «Луцьк-Рокині», і мені часто доводиться чекати на маршрутку годину, спостерігаючи, як повз мене проїжджають п’ять автобусів «Луцьк-Рожище». Повернувшись із Києва поїздом вранці о 6-й годині, разом із іншими пасажирами я чекаю на Залізничному вокзалі аж до 7:30, щоб доїхати в Рокині. Притому в інші населені пункти маршрутки курсують вже із 6-ї години ранку. Важко і ввечері повернутись із Луцька. До прикладу, інтервал у русі маршруток сягає навіть години – між 19:00 - 20:00. Буває навіть таке, що маршрутка розвертається і їде порожньою, залишивши пасажирів на зупинці. У таких прикрих ситуаціях я кілька разів телефонувала до перевізника, але ситуації це не вирішило. Скарги до Департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації, що є організатором перевезень, теж не давали суттєвих результатів. У відповідь держслужбовці повідомляли, що «з перевізником проведено розмову, порушень не виявлено». Кілька місяців тому, вкотре прочекавши на Залізничному вокзалі кілька  годин, я поскаржилась в Державну службу з безпеки на транспорті. На що перевізник відповів, що відсутність на рейсах маршруток спричинена  «несправними транспортними засобами». Мене така відповідь не задовольнила. Я вирішила таки дізнатись, на яких умовах укладений контракт із перевізником, і надіслала запит на публічну інформацію до Департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації. Але там потрактували такі контракти як конфіденційну інформацію і не надали їх. Держслужбовці всупереч Закону України «Про доступ до публічної інформації» ( ч. 7 ст. 6) наполягали, що «договори не можна надати, бо вони містять конфіденційну інформацію».  Переписка затягнулась на місяці.   Судовий позов – як ефективний засіб впливу За підтримки проекту Коаліції громадських організацій за зниження фінансових бар’єрів у справах про доступ до публічної інформації я подала судовий позов на Департамент інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації щодо надання копій договорів із перевізником. І ще не відбулося перше судове засідання, як перевізник сам ініціював зустріч із головою та депутатами сільської ради Рокині і пообіцяв надати діючі графіки руху, «виховати» водіїв, які грубіянять пасажирам, давати квитки за проїзд і надав копії укладених договорів, за якими він працює. Крім того, перевізник, голова сільської ради та депутати домовились про щоквартальні зустрічі, щоб вирішувати проблеми, які виникають. Про відчутні результати таких зустрічей кажуть і пасажири: водії стали чемними, а в транспорті з’явились квитки на проїзд. Керівництво Департаменту інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації теж ініціювало зустріч, під час якої надали примірник типового договору, діючі графіки руху, марки автобусів та номери договорів, укладених із перевізниками. І тут виникає цілком логічне запитання: чому цього не можна було зробити раніше, навіщо чекати судових позовів?   Влада не хоче судитися Розпорядник інформації – Департамент інфраструктури та туризму Волинської облдержадміністрації – написав до суду заперечення із проханням залишити позов без розгляду, посилаючись на те, що інформацію вже надали. Проте, на думку адвоката Тетяни Юзвяк, розпорядник публічної інформації все ж таки не повністю виконав свої зобов’язання із надання публічної інформації, зазначеної у позові: надати копії чинних договорів. Тому справа буде розглядатися у Волинському окружному адміністративному суді, головуючий суддя – Лозовський О.А. Адвокат також додає, що дії Департаменту щодо приховування копій договорів є протиправними, адже для відмови у наданні відповіді на запити потрібна чітка правова підстава. Такою підставою має бути проходження Департаментом так званого «трискладового тесту» (три вимоги цього тесту наведені у частині 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»), і в тексті відмови у наданні інформації за запитом мають бути мотивовані обґрунтування Департаменту по кожній із вимог трискладового тесту. У ситуації, що склалася, відповідь Департаменту не має таких обґрунтувань, тому інформація за запитом повинна бути надана запитувачеві. Навіть якщо і припустити, що запитувані договори дійсно містили конфіденційну інформацію, то копії таких договорів, згідно зі ст. 6 закону про доступ, повинні бути надані Департаментом із вилученням вказаних конфіденційних даних.   Фінансові бар’єри на шляху до правосуддя  Закон України «Про доступ до публічної інформації», який почав діяти із травня 2011 року, став для активних громадян і журналістів ефективним інструментом для отримання інформації в органів місцевого самоврядування та державної влади. Але у 2015-2016 роках зріс судовий збір (до 640 грн) і аванс за виконавче провадження  (6400 грн) і громадяни відчули – до суду йти дуже дорого. І скарги на розпорядників публічної інформації посипалися до офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (омбудсмана). У 2017 році до омбудсмана надійшло 3688 звернень, які містили повідомлення про порушення права на доступ до публічної інформації. У 2016 році таких звернень було 2524. Було відкрито 2714 проваджень у 2017 році та 2140 – у 2016 році. Тому громадські організації, журналісти і активні громадяни підписали Меморандум про створення Коаліції за зменшення фінансових бар’єрів у справах про доступ до публічної інформації. Долучитися до Меморандуму можуть всі.  І доки депутати не проголосували відповідні зміни до законів, Коаліція на конкурсних умовах надає правову допомогу громадянам, чиє право на доступ до публічної інформації порушене. Валентина Куць