«Я такого не говорив», - Або коротко про інтерв’ю на Вінниччині
Скарги від героїв публікацій на неякісну журналістську роботу – звичне явище для працівників ЗМІ. То «ви перекрутили», то «ви не так зрозуміли». То хтось сказав щось і не подумав, чи варто таке казати – а потім образився на журналіста, який ці слова опублікував. Загалом, звичайно, на місцевому рівні простіше домовлятися про бесіди і обговорювати певні нюанси інтерв’ю, але є і чимало свого «підводного каміння».
Одне із перших правил інтерв’ю – це всестороння підготовка журналіста до бесіди. Журналіст має бути обізнаним у сфері обговорення, а краще – спеціалізуватися на темі гостя, це вкрай важливо, оскільки необізнаність журналіста може дати можливість інтерв’юеру маніпулювати аудиторією. Це може розцінюватись як свідоме викривлення дійсності, що суперечить принципам журналістики, або ж бути ознакою замовлення цього матеріалу.
У правилах ведення інтерв’ю від телеведучого Бі-Бі-Сі Робіна Дея йдеться: "У журналіста завжди є право – і навіть обов’язок – ставити незручні запитання від імені аудиторії. Телеведучий, який бере інтерв’ю, зобов’язаний, передусім, виконувати обов’язки журналіста: ставити питання, дізнаватись про факти та думки. Не можна обманювати аудиторію, навмисно уникаючи незручних для співбесідника тем і ставлячи надто прості запитання".
Попри чималу кількість ЗМІ на Вінниччині, попри забиті та строкаті новинні стрічки, якісних бесід не так вже й багато.
Ми запитали у вінницьких журналістів про умови та особливості їхньої роботи:
Чи були у вас за останні три роки випадки, коли у вас вимагали не публікувати бесіду чи окремі її фрагменти?
Якщо так, опишіть, будь ласка, коротко, в чому була проблема і як її вирішили.
Чи завжди ви узгоджуєте інтерв'ю та коментарі перед публікацією із співрозмовником? Чому?
Чи бувало так, що ваша бесіда вже була опублікована, а від вас вимагали внести в неї зміни, прибрати якісь слова чи фрази? Що ви робили у таких ситуаціях?
Якщо, припустимо, герой інтерв'ю вимагає того, щоб матеріал з бесідою з ним не публікували, що б ви зробили, якби все залежало тільки від вашого рішення? Чому?
Ігор Заіковатий, РЕАЛ:
– По-перше, коли співрозмовник зазначає, що деяка інформація «не для друку», ніколи її не публікую. По-друге, часто окремі твердження інтерв’юер «викреслює», коли читає до публікації. Таке трапляється майже в кожному другому випадку. Максимум – це кілька речень.
Чому так? Мабуть людина погарячкувала чи відповідний тон і вислів може зашкодити їй як політику, чиновнику чи громадському діячеві. Більше трьох років тому кілька разів траплялося таке, що вимагали не друкувати бесіду загалом. Двічі це стосувалося силовиків. Одного разу погодилися, в іншому випадку разом «підправили» текст, знайшли компроміс. Якось пропонували «любí кошти», щоб не вийшло інтерв’ю, оскільки людина «під диктофон» збрехала, і наступні питання це довели. Компромісу не досягли.
– Завжди, коли людина попередньо про це каже… Якщо вона має бажання «відкоригувати» власний вислів, будь ласка. Ніхто не застрахований від помилок. Інколи звертаються з проханням «показати» до публікації навіть якщо це два речення…
– Якщо це мінімальні уточнення, то вносили правки. Коли людина просить прибрати суттєвий масив його слів, на якому зроблена публікація чи заголовок, то немає сенсу в змінах, і доводиться відмовляти.
– Відмовив би та намагався переконати, що цей матеріал вартий публікації. Вдавалося неодноразово… Багато чого залежить від переконливості журналіста та вміння донести, що є таке поняття, як взаємоповага.
Оксана Пустовіт, 20 хвилин:
– Були такі випадки. Один з таких яскравий приклад законодавства. Написала матеріал про суддю, яка на Сейшели літала економно. З нею переговорила. Вставила її слова в текст – без купюр. Однак, за законом, я мушу узгодити її слова, тому як вона співавтор. А вона не захотіла. Бо вважає, що запитання виглядають замовними. Сварились. Але записали інше інтерв'ю.
Тому я за поправку Лещенка – не узгоджувати текст. Сказали на диктофон – значить сказали. Єдине, щоб диктофон не ховати. Бо одна респондентка потім теж розповідала (навіть лист написала в редакцію), що вона думала, що це телефон.
– Достатньо.
– Стараюсь завжди узгоджувати слова в інтрев'ю. Коментарі – не завжди, але коли конфліктна ситуація, то лише цитату.
– У мене є досвід. Ще коли працювала в газеті «Місто», написала інтерв'ю з генералом Бевзом. Про вибухи у маршрутках, де він звинувачував свого зама – начальника 6 відділу Дернового. Мене викликали в СБУ. Там показали свідчення Бевза. Він сказав, мовляв, так, зустрічався, але журналістка сама все придумала. Якби у мене не було запису, то повірили б генералу. Так я стала свідком по справі марушруток. Наука.
Олексій Літвінов, ВІТА:
– Смутно пам'ятаю, але за три роки точно були такі випадки, за різних обставин. Хтось помилився, озвучив неперевірену інформацію, емоційно відреагував на ситуацію. Інколи іду на зустріч, інколи – ні. Залежно від обставин.
– Не завжди, у 10-ти випадках із ста максимум. Хтось хоче підготуватись, хтось боїться якоїсь провокації, але навіть узгодження питань, не зобов'язує мене ставити лише їх, можу поставити і будь-яке інше.
– З часів Калетника такого не пам'ятаю.
– Якщо цей матеріал може принести більше шкоди, ніж користі, можна і не публікувати. Все має вимірюватись рівнем суспільного значення.
Катерина Буяльська, NaChasi:
– Був випадок з депутаткою облради, якій я задала "незручне питання". Вона відповіла, але потім підійшла і попросила не використовувати даний відеозапис. Враховуючи, що даним питанням я особливо не займалася і продовження теми було ні до чого, відео залишилося в архіві. В принципі, якби мене цікавила ця тема, я б скористалася відеозаписом, оскільки вона не відмовилася говорити на камеру і це задокументовано.
– Коментарі не узгоджую, оскільки розшифровую їх безпосередньо з записів. практично завжди користуюся диктофоном або камерою, щоб не сказали "а ви перекрутили".
Часом узгоджую інтерв'ю, якщо для мене дуже важливо провести його, а людина хоче бачити готовий текст.
– Було і не раз таке, що казали "ви перекрутили", "ви вирвали з контексту", " я такого не говорив". Але знову ж таки, я використовую диктофон, тому завжди маю підтвердження. Був випадок з вінницьким письменником, який сказав, що я дуже мало (4500 тис. зн.) розкрила його думок. А ще один спікер дзвонив і вимагав, щоб я видалила фотку, на якій він "кривий і некрасівий". Звісно, я нічого не змінювала, не забирала, не видаляла. Буває, міняю, якщо десь забуду щось або потрібно трохи більше розкрити думку, бо читачі кажуть, що не зрозумілі моменти є... А так, щоб на вимогу когось змінювати текст, то ні. Навіть заголовки не люблю, коли міняють.
– Якщо я не хочу про щось говорити, то я про це не говорю. А якщо це було обумовлене інтерв’ю, то немає сенсу його не публікувати, адже я домовилася з людиною і витратила свій час.
Ірина Жук, Місто:
– Так, бувало, коли потім просили "а це не пишіть". Проблема в тому, що деякі чиновники або політики досі вважають, що в газетних публікаціях вони мають бути "ідеальними", незважаючи на те, які вони дають коментарі чи що розповідають під час розмови з журналістом. Говорять – що вважають за потрібне, але в тексті – вони хочуть мати гарний вигляд.
– Інтерв’ю узгоджуємо, коли співрозмовник про це просить. Коментарі – по ситуації.
– Такого не було. Хіба що сайту просили зняти давні тексти, вочевидь, коли люди «зачищували» інформаційне поле від негативу.
– З інтерв’ю такого не було. Але така ситуація була з одним матеріалом. Чоловік розповів журналістам, що його незаконно звільнили з роботи. Ми добрали коментарі у роботодавця і у прокуратури, яка вже почала по цьому факту провадження. Потім герой матеріалу попросив про це не писати. Ми обговорили цю ситуацію і вирішили дати текст у друк, позаяк ситуація мала резонанс і є суспільно важливою темою. Потім роботодавець на газету подав у суд, ми суд виграли.
Проблему узгодження, точніше, ситуацію, коли співрозмовник аж надто бажає так "узгодити" бесіду, що ледь не цілком її вихолостити, юристи рекомендують «гасити», посилаючись на законодавство:
Рятівним колом для журналіста у таких випадках стає закон про пресу (повна назва – Закон України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"), а саме стаття 2 цього закону:
"Свобода слова і вільне вираження у друкованій формі своїх поглядів і переконань гарантуються Конституцією України відповідно до цього Закону означають право кожного вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації, крім випадків, визначених законом, коли обмеження цього права необхідно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя".
Тут мова йде про гарантування редакційної незалежності, яка виявляється у праві вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати та поширювати будь-яку інформацію за допомогою друкованих засобів масової інформації.
Саме на законодавчі гарантії редакційної незалежності варто посилатися журналісту у суперечках із респондентом, який намагається «переписати» інтерв’ю.
Можна припустити, що норми про співавторство на інтерв’ю з’явились у законі про авторське право з метою захистити респондентів від приписування їм того, що вони насправді не озвучували. Так, журналіст надсилає текст інтерв’ю респонденту для того, щоб з’ясувати, чи немає в ньому неточностей або спотворень висловлених під час інтерв’ю думок, щоб пересвідчитись, що усе записано вірно. Водночас за журналістом, як автором матеріалу, залишається свобода редакційної правки тексту.
У ситуації ж, коли аргумент про редакційну свободу не є достатньо переконливим для респондента, правки до тексту інтерв’ю можна аргументувати також:
обмеженістю обсягу журналістського матеріалу та розміру шпальти видання;
включенням до тексту статті найбільш важливої з точки зору суспільних запитів та потреб інформації;
стилістичними особливостями видання, орієнтованістю на аудиторію.
Антон Булгаков, регіональний представник ІМІ у Вінницькій області, для сайту "NGO Radio".
Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Посольства США
Help us be even more cool!
