Вінницька поліція не вважає журналістів журналістами

Слідчий суддя Вінницького міського суду Сергій Клапоущак навчив місцеву поліцію, що таке ЗМІ, хто такі журналісти, як правильно розслідувати провадження, відкриті за фактом порушення прав медійників, і змусив слідчого Ярослава Топчія скасувати постанову. Поліцейський уже понад рік систематично ігнорує і всіляко гальмує розслідування стосовно недопуску журналіста Антона Булгакова на сесію Якушинецької сільради. Про це йдеться в ухвалі від 8 жовтня 2021 року.

Щобільше, під час особистої зустрічі наприкінці вересня начальник поліції Вінниччини Іван Іщенко пообіцяв усебічне та об’єктивне розслідування провадження. До того, одразу після події, ще у 2020 році, Іван Іщенко в коментарях у соцмережі теж обіцяв узяти справу під особистий контроль. Але попри обіцянки очільника обласної поліції хура й досі там.

А що відбулось?

А відбулася проста як двері подія. Знаючи, що під ковдрою карантину сільський голова Якушинців (село одразу під Вінницею) Василь Романюк забажав закритися від громади й вирішувати все "в темну", журналісти просто поїхали на сесію, щоб бути там присутніми. І очікувано, що попри наявність на місці поліції комунальна "муніципальна варта" (чи то "інспекція з благоустрою") просто не пропускала нікого не те що до зали засідань – у приміщення.

"Як було встановлено в судовому засіданні, 19 червня 2020 року надійшло повідомлення Булгакова А. О. про конфлікт із працівниками сільської ради, а саме, що Семенець В. не пускає його як журналіста на сесію сільської ради. Зазначені відомості 19 червня 2020 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020020100000489 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України", – йдеться в згаданій ухвалі суду.

Усе це – під пильним наглядом дільничного Олега Близнюка, який сказав, що заяву, яку журналіст написав, він розглядатиме пізніше. Тобто тут мало б бути ще й провадження стосовно бездіяльності поліцейського, який не припинив правопорушення. Але то окрема історія.

А далі почалися дива. Ані інспектора-вахтера Василя Семенця, ані дільничного Близнюка, ані інших свідків слідча Ірина Ткач, якій дісталася справа, не допитала. Натомість за десять днів, 30 червня, видала постанову про закриття "у зв’язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 171 КК України". Звісно, таку постанову слід було оскаржити. І на початку вересня суддя Юрій Ковбаса ухвалив, що "слідчий не вичерпав можливості отримання доказів по справі, не провів належного досудового розслідування всіх обставин кримінального правопорушення, досудове розслідування проведено неповно, оскільки не проведено всіх слідчих дій, на які посилається заявник, чим порушено вимоги ст. 9 КПК України".

Слідча Ткач переводиться до іншого відділку, провадження переходить Ярославу Топчію. І цей геній правової думки не знаходить нічого кращого, ніж знов без жодних слідчих дій закрити провадження. Тобто 7 вересня суддя Ковбаса скасовує постанову слідчої Ткач, а 30 вересня слідчий Топчій знов закриває це провадження.

Але цього разу на шляху Топчія стала прокуратура. Заступниця керівника Вінницької місцевої прокуратури Людмила Карманчук 27 листопада 2020 року скасовує постанову "начальника сектору дізнання Вінницького районного відділення поліції Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області Топчія Я. А. про закриття кримінального провадження №12020020100000489 від 19.07.2020", оскільки "зміст винесеної постанови не відповідає вимогам ст. 110 КПК України, постанова не містить аналізу отриманих у ході досудового розслідування доказів, які б спростували обставини, викладені заявником Булгаковим А. О., на які він посилається у своїй заяві, а також не проведено достатній обсяг слідчих дій, спрямованих на встановлення обставин кримінального правопорушення, зокрема не встановлено та не допитано свідків чи очевидців даного кримінального проступку, не досліджено відеозаписи, надані потерпілим, не проведено перевірку інших вказаних у заяві обставин. Крім того, в резолютивній частині постанови про закриття кримінального провадження не вказано, в чиїх саме діях відсутній склад кримінального правопорушення". Якщо коротко, слідчий Топчій не допитав нікого, не провів жодної дії, навіть не поспілкувався з паном Семенцем, на якого вказувалось як на правопорушника, – а просто закрив провадження.

То хто тут журналіст?

На початку 2021 року слідчий Ярослав Топчій нарешті зійшов з поліцейських небес, щоб допитати хоча б журналіста. Питання, які ставив пан Топчій жодним чином не стосувались обставин справи, а лише стосувалися того, чи можна вважати Булгакова журналістом.
Водночас іншого свідка події Топчій допитав тільки за місяць. А про Семенця – знов "забув".

На цю "забудькуватість" вказує слідчим і суддя Клапоущак: "Разом з тим слідчий зобов’язаний збирати докази на підтвердження чи спростування вини особи, тобто обов’язок доказування лежить на слідчому, прокурорі, і лише у випадках, передбачених КПК, на потерпілому (ст.ст. 92, 93 КПК України). Слідчий був зобов’язаний встановити особу винуватця, а також зібрати докази на підтвердження чи спростування вини цієї особи, чого не було зроблено. Під час його допиту як потерпілого, він вказав на Семенця В. Г., як на особу, яка порушила його права, проте слідчий Ткач І. В. допитала Семенця В. В. в якості свідка, хоча він є підозрюваним. Також органами дізнання не встановлено, чи входило в трудові та посадові обов’язки Семенця В. В. здійснення дій щодо контролю та перешкоджання в доступі особам до сесії ради. В оскаржуваній постанові не зазначено, які докази були досліджені в ході досудового розслідування, на підставі яких уповноважена особа прийшла до висновку про відсутність складу кримінального правопорушення та закриття кримінального провадження".

І от 2 квітня слідчий Топчій укотре видає постанову про закриття провадження. Причому в травні представнику Інституту масової інформації у Вінницькій області і обласний прокурор Олександр Бутович, і керівник обласних слідчих поліції Олександр Білий розповідали, що провадження розслідується. Мабуть, про "хід конем" від Топчія навіть керівництво не знало. Та й ніхто не знав. Оскільки лист із постановою про закриття провадження надійшов лише 20 липня. Де він був із 2 квітня – відомо одному слідчому.
Але повернімося до судової ухвали. Тим паче суддя Клапоущак розібрав постанову Топчія по кісточках. Зокрема, у постанові йдеться, що "допитані свідки вказували, що нецензурної лайки в його бік не було висловлено, а також під час сесії йому не були заподіяні тілесні ушкодження". "Свідки" – це працівники сільради, яких "допитали" прямо на дивані в тому ж приміщенні. Та суддя Клапоущак зазначає: "Разом з тим жодним чином не відображено, що свідки опитувалися про те, які дії з перешкоджання йому чинилися". І додає: "Свідки фактично не були допитані щодо події кримінального правопорушення, а допитані виключно про те, чи завдавалися йому тілесні ушкодження та чи була лайка, а також повністю проігноровані показання одного зі свідків. Цим самим органи дізнання допустили неповне з’ясування обставин справи, штучно звузивши спосіб вчинення кримінального правопорушення (виключно до лайки та нанесення тілесних ушкоджень). Органи дізнання допустили неповне і упереджене встановлення обставин справи, оскільки на власний розсуд звузили поняття журналіста та засобу масової інформації; звернулися за інформацією до органів, які не володіють вказаною інформацією; не звернулися до осіб, які володіють документами, що підтверджують статус журналіста в нього; не звернулися до осіб, які володіють документами, що підтверджують статус ГО "Вінницька медіа спілка" та ГО "Автомайдан Вінниччини", як засобів масової інформації, слід було звертатися саме до ГО "Вінницька медіа спілка" та ГО "Автомайдан Вінниччини".

А до чого тут звернення? А це найцікавіша частина історії. Слідчий Топчій почав доводити, що Булгаков – не журналіст. Причому, що найсмішніше, під час судового засідання визнав, що Булгаков – журналіст, але начебто документи, надані слідству, це не підтвердили. Щобільше, Топчій уже на перерві говорив, що сайти – взагалі не ЗМІ… Коли ж слідчому запропонували ознайомитися зі статтею 22 Закону України "Про інформацію", він не захотів читати статтю. Але суддя Сергій Клапоущак у своїй ухвалі все ж роз’яснив слідчому та його колегам на майбутнє, що є ЗМІ та хто є журналістом:

"Термін "засіб масової інформації" є ширшим, ніж термін "друкований засіб масової інформації", тому їх не можна розглядати як тотожні, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин норми Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні". Отже, інформація, яка поширюється через мережу Інтернет, орієнтована на необмежене коло осіб, відповідно є масовою інформацією. При цьому інтернет-видання (вебсайт) є засобом, призначеним для публічного поширення друкованої або аудіовізуальної інформації і є засобом масової інформації. Згідно з чч. 1–2 ст. 1 Закону України "Про інформаційні агентства", інформаційними агентствами, згідно з цим законом, є зареєстровані як юридичні особи суб’єкти інформаційної діяльності, що діють з метою надання інформаційних послуг. Він на момент вчинення йому перешкод та на даний момент, відповідно до договорів про співпрацю, здійснює свою професійну діяльність як журналіст. Більш того, співпрацює як автор із багатьма виданнями".

Окрім іншого, зазначає суддя, "оскаржувана постанова не містить жодного посилання щодо встановлення органами дізнання суб’єктивної сторони кримінального правопорушення, а також встановлення особи, що вчинила кримінальне правопорушення".
Виходить, що начальник поліції області розповідає про контроль, а його підлеглі, слідчі банально не можуть виконати свою роботу та скласти хоча б юридично грамотну постанову про закриття провадження.

На фото: Василь Семенець не пропускає журналістів на сесію сільради

Антон Булгаков, регіональний представник Інституту масової інформації у Вінницькій області

Матеріал підготовлено в межах проєкту "Мережа медіаспостерігачів", який виконує ІМІ за підтримки Freedom House.