Цензури не буде, бо є вже щось більше

Фото – amazon.com

Здається, що обговорення медійних законопроєктів уже притихло, але встигло змішатися докупи, як люди, коні й так далі. Маю на увазі проєкти про медіа й про дезінформацію.

Що один, що другий я не вважаю вартими ухвалення в такому вигляді, але крики про нібито запроваджену ними цензуру передбачають, що зараз нічого подібного в Україні не існує. А я б не був таким упевненим.

Спершу трохи відійду від теми. Якщо припустити, що в Україні з'явиться влада з параноїдальними нахилами, яка захоче заткнути всіх і кожного її критика, то чи потрібен їй для цього окремий закон у сфері інформації? Адже є для цього цілий набір опцій:

• нацькувати податкову (багато незалежних ЗМІ є ГО зі статусом неприбутковості);
• впаяти великі штрафи за приховування трудових відносин в ЗМІ під договорами з ФОПами (не має стосунку до неприбутковості, це окрема загроза);
• перекупити кого вдасться;
• нацькувати тітушок;
• заблокувати сайт за рішенням суду й без якоїсь там норми матеріального права (жертвою такої схеми вже стали кілька десятків сайтів – платформа "Енігма" та ін.).

Список можна продовжувати.

Якщо казати не про ЗМІ, а про звичайних користувачів інтернету, то влада фізично не зможе дістати всіх тих, хто пише критичні повідомлення у фейсбуці. І що робити їй, заблокувати фейсбук, а потім ін. платформи? По-перше, практика показує, що як блокування російських соцмереж обходять, так і інші блокування обходитимуть, але тоді це вже буде щонайменше 1/5 населення й найактивніший сегмент користувачів інтернету. Сенс блокувати в такому разі? По-друге, якщо якась влада в Україні заблокує фейсбук, то її, ймовірно, просто знесуть учергове.

А тепер повернемося до того, що ми маємо зараз. Канал "Україна" розповідає, як його власник за свій кошт і ЗА ІНІЦІАТИВОЮ Президента дарує швидкі. А ще восени пів десятка каналів раптом знімають з ефіру свої телепередачі й в один день і один час пускають фільм про відвідання Президентом передової на Донбасі. Совпадєніє? Я зараз не намагаюся сказати, що влада однозначно змушує великі телеканали говорити про себе лише добре і ніц поганого. Може, у якихось випадках воно й так, а в якихось власники каналів, якими є олігархи, самі йдуть до влади й пропонують: ти мені не заважаєш у моєму основному бізнесі (металургія, хімія, авіаперевезення тощо), а я тобі – лояльну редакційну політику моїх каналів. Що тут первинне – курка чи яйце, олігарх іде до влади чи навпаки? Олігарх не боїться закриття свого телеканалу, бо в нього їх є ще пару штук, але боїться проблем для свого основного бізнес-активу.

Звісно, що не всі великі телеканали, принаймні зараз, лояльні до влади, але лояльні забезпечують вплив приблизно десь на половину населення. Поряд із цими є два протилежні полюси: ведмежа група телеканалів (не буде їх – то значна частина їхньої аудиторії просто перетече на російські канали на супутнику й в інтернет) і припорошена (якщо вони зникнуть, то їхня аудиторія перетече просто в інтернет, не обов'язково в телевізійний формат, а що з ним ніц не можна зробити – читайТЕ вище).

І на завершення – про інтернет-аудиторію. Зацензурувати інтернет не вийде, але забалакати в ньому тему й пересварити людей із подібними поглядами цілком можна. Що, власне, багато хто й намагається робити у своїх цілях. Блокування небезпечної інформації можна замінити надміром різноманітних меседжів, у якому втонуть важливі. Дискусію можна перетворити на срач. Підкинути інтернет-медіа качку, бо вони всі поспішають бути першими в інформуванні, але мало хто поспішає бути якіснішим, тобто достатньою мірою перевіряти інформацію, брати іншу думку й коментарі експертів (а не "експертів"), подавати контекст ситуації.

Цензури вже не буде – це інша епоха, але не відомо, чи нова буде кращою. Страх цензури й тотального затикання ротів неугодним – це теж з минулої епохи. Кажуть, що американські індіанці після прибуття до них конкістадорів не могли второпати, що кінь, вершник на ньому й мушкет у його руках – то три різні речі, бо зброєю індіанців були хіба дерев'яні мечі. Неправильне оцінювання загроз, як і істерика щодо загрози, якої вже не існує, ні до чого доброго не приводить. Доведено на прикладі американських індіанців.