Радіо, раціо і радіація

Про інформаційно-радіаційну бомбу на Тернопільщині

Напруженим днем видалася минула неділя, 17 лютого, у Тернопільській області. Причиною цього став сигнал тривоги і повідомленя про радіаційне забруднення, що пролунало по радіо. Хоч інформація про надзвичайну ситуацію не підтвердилася, поява такого повідомлення вже сама по собі є надзвичайною подією, що потребує пильнішої уваги та аналізу.

Випадковість, помилка чи диверсія?

Повідомлення про нібито аварію на Хмельницькій АЕС і радіаційне забруднення області пролунало о 9.30 по дротовому радіо та деяких FM-радіостанціях. Було оголошено про підвищений рівень радіаційної безпеки і дано рекомендації, як себе поводити за цих обставин. Інформація стала ширитися людьми через особисті канали, але масового поширення тривожної звістки іншими ЗМІ вдалося запобігти. Представники ДСНС і обласної адміністрації незадовго спростували цю інформацію: на атомних електростанціях Хмельницької та Рівненської областей — без надзвичайних подій, і радіаційна ситуація в області — у нормі. Як повідомила речниця Держслужби з надзвичайних ситуацій в області, Ірина Крупа, щоби з’ясувати, чи дійсно не стався якийсь витік, спеціалісти ДСНС зробили заміри радіаційного фону та зв’язалися з представництвами служби в інших регіонах. Небезпечним радіаційним фоном вважається радіаційний фон — від 25 до 50 мікрорентген за годину, недільні заміри по області дали наступні результати: Кременець — 11, Тернопіль — 13, Бережани — 13, Чортків — 13.

Масової паніки вдалося уникнути — більшість мешканців краю дізналися про нібито радіаційне забруднення регіону вже з повідомлень, які спростовували цю інформацію.

Чи не всі регіональні електронні мас-медіа поінформували про недостовірність вранішнього повідомлення про радіаційну загрозу. Зі спеціальною програмою вийшла Тернопільська редакція “Українського радіо” (ефір якого раніше було перервано тривожним сигналом й відповідним повідомленням).

Начальник управління захисту цивільного населення Тернопільської ОДА, Ігор Лівінський заявив, що, ймовірно, відбулося несанкціоноване втручання: “Ми зв’язувалися з розробниками програми і вони не виключають той факт, що було зовнішнє втручання. Також можливий варіант — збій системи”. Начальник відділу оповіщення та оперативного чергування, Володимир Фаріончук пояснив, що нова апаратура, через яку відбулося незаплановане включення в ефір, ще не пройшла усі необхідні випробування і в експлуатацію не запущена. Її тільки збираються використовувати для оповіщення населення, а зараз іде її монтаж та налаштування. Нині діюча система оповіщення, створена ще в 70-80-х роках, давно відпрацювала свій ресурс, тож постало питання про її заміну.  “Упродовж двох років ми монтуємо цю нову систему, — розповідає Володимир Фаріончук. — Вона пройшла тільки монтажні роботи і частково пуско-налагоджувальні. Комплексного випробування системи не було і вона у промислову експлуатацію не здана. І оперативні чергові на ній зараз не працюють. Оперативний черговий команди не давав. Вона була увімкнена, оскільки проходять пуско-налагоджувальні роботи.”

Наразі нова система оповіщення відключена від електроенергії. Чому відбулося незаплановане включення в радіоефір з’ясовуватимуть розробники системи (ТзОВ «Науково-виробниче підприємство ОЗОН С», м.Дніпро), поліція та СБУ. Відомості за даним фактом внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною 1 статті 259 ККУ — завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності.

Резюме і кілька нериторичних питань

Остаточні висновки робити ще рано, для цього треба мати результати розслідування причин інциденту, та, безсумнівно, все могло бути значно гірше. А як наслідок цього прикрого трапунку, маємо й декілька хороших новин:

1) перша і основна хороша новина полягає у тому, що інформація про радіаційне забруднення не підтвердилась, а рівень радіації в області — у нормі;

2) масової паніки вдалося уникнути, хоча ризик її поширення був високий;

3) ми знову отримали відстрочку і лагідний копняк-нагадування, що потрібно зробити незроблене й адекватно підготуватися до справжніх надзвичайних ситуацій, які у наші буремні часи дуже імовірні.

Із найочевиднішим питанням — як це все трапилося — вже нібито розбираються. Але є й ряд питань, які потребують відповідей, незалежно від того, що (чи хто) спровокувало інцидент. Наприклад — що насправді завадило розповсюдженню паніки?

Звісно, треба віддати належне багатьом місцевим ЗМІ, екстреним службам і деяким владним структурам — з огляду на обставини, їхня реакція була задовільною. Активне поширення спростувань у соцмережах, численні публікації такого ж змісту в інтернет-виданнях, спецвипуски на радіо тощо, безумовно, зіграли свою роль. Хочеться також вірити, що у людей виробився певний імунітет — здоровий скепсис та недовіра — до відомостей, які поширюють ЗМІ (навіть, якщо це й респектабельне медіа, а інформація подана дуже серйозним тоном). Ймовірно, ще важливішим фактором послужило те, що ЗМІ не стали поширювати «оригінальне» неправдиве повідомлення про радіаційне забруднення. Мабуть, велику роль у цьому зіграла професійна відповідальність журналістів (усвідомлюючи всі ризики, вони перевіряли інформацію), але фактор недільного ранку (коли більшість мешканців області не почули тривожну вість, а журналісти не встигли її поширити, бо просто  ще не прокинулись), швидше за все, зіграв не меншу роль.

А можливо, справа не у часі, а у низькій ефективності системи оповіщення через проводове радіомовлення, яке тепер мало хто слухає? У більшості помешкань радіоточок або уже взагалі нема, або ж їх не використовують так, як це було за радянського часу — коли радіо було основним джерелом отримання інформації, постійно було увімкненим, і повідомлення по ньому справді доходило майже до кожного.

Яка ж альтернатива системі оповіщення через проводове радіомовлення? Якою є ота новітня система оповіщення, яка тільки монтується? Чи існує якась загальноприйнята модель отієї модерної системи для всіх областей чи кожна вирішує це питання на свій розсуд? Судячи з того, що на Тернопільщині два роки триває монтаж нового обладнання і все ще неясно, чи зможе воно виконувати покладені на нього функції, то схоже, що кожен регіон вигадує свій особливий велосипед. Та чи далеко на такому заїдеш? І чи є хоч якийсь шанс на ньому уціліти, зіткнувшись із потужнішою інформаційною махіною спеціально націленою на руйнування і нищення, від інформаційно-диверсійних операцій якої здригаються навіть США й лихоманить чимало європейських країн?

Щоби вижити на війні, попри необхідність нормальної медичної інфраструктури, кожен солдат повинен володіти навичками надання долікарської медичної допомоги. Щось схоже має відбуватися і на інформаційному фронті, вибухи і постріли якого також можуть ранити, викликати шок, вганяти у паніку, деморалізувати та навіть спричиняти цілком реальні смерті. Останній і головний рубіж в інформаційній війні — це кінцевий споживач інформації і саме він має володіти навичками для захисту від брехливих і маніпулятивних повідомлень. Рефлекс перевірки інформації і розвиток критичного мислення для звичайного громадянина — це як вміння спиняти кровотечу для солдата, а солдатами інформаційних воєн — хочемо того чи ні — є кожен з нас. Тому навчання цивільному захисту (вони ж регулярно тепер проводяться, правда?), мають обов’язково включати аспект інформаційної безпеки, щоб люди знали як і могли захиститися не лише від радіації, але інколи і від радіо.

Любомир Крупницький, регіональний представник ІМІ в Тернопільській області