Погрози журналістам: чи зможемо протистояти?

Останніми роками погрози журналістам стали одним із трендів медіасфери. Представникам ЗМІ погрожують регулярно і системно, і ця проблема не є виключно українською. Згідно оприлюднених у квітні результатів дослідження Ради Європи, інтернет-цькування і погрози є проблемами, з якими найчастіше стикаються журналісти європейських країн. Так, найгострішою проблемою 69% опитаних журналістів вказали психологічний тиск, який на них здійснюється, – це враховуючи шантаж, погрози, наклепи та образи. При цьому мінімум третина журналістів стикнулися з тиском за останні три роки роботи. Окрім того, 53% респондентів включили до списку проблем, з якими вони стикаються під час виконання професійних обов’язків, інтернет-цькування. Також серед основних перешкод роботі 50% журналістів назвали залякування, 46% - погрози застосування фізичної сили, 43% - шантаж з боку політичних груп, 39% - стеження, ще 35% - погрози з боку правоохоронних органів. За даними дослідження, журналісти країн Східної Європи серед основних страхів, пов’язаних з професійною діяльністю, перерахували погрози фізичного і психологічного насилля та грабунку. Не є винятком і Україна – згідно результатів моніторингу Інституту масової інформації (ІМІ) «Барометр свободи слова» за перші п’ять місяців 2017 року на території України було зафіксовано 15 випадків погроз журналістам. Тобто, в середньому по три на місяць. Ще одне дослідження – анонімне опитування українських журналістів-фрілансерів, проведене у лютому 2017 року британським фондом Rory Peck Trust спільно з ІМІ, показало, що 36% українських журналістів-фрілансерів стикалися з погрозами фізичного насилля або постраждали від нападів, пов’язаних з їхньою журналістською діяльністю, починаючи з 2014 року. До чого може дійти безкарність погроз, можна пересвідчитися на прикладі нашого північного сусіда. На початку квітня російська «Нова газета» розповіла про тортури і вбивства гомосексуалів у Чечні. Після цього чеченські богослови пообіцяли журналістам «відплату без строку давності». Муфтій Чечні Салах-хаджи Межиєв заявив, що він відмовляється вважати за людей «істот» з «Нової газети». При цьому міністр Чечні з національної політики, зовнішнім зв’язкам та інформації Джамбулат Умаров заявив, що «це нормальна кавказька риторика», а не погрози журналістам. Так, звісно, Україна – не Росія. Тим не менш, не дивлячись на суворі покарання, передбачені у новій редакції Кримінального кодексу за погрозу або насильство щодо журналіста (до 14 років позбавлення волі), погроз не стає менше. Причина банальна – це покарання фактично ні до кого не застосовують. Жодне із кримінальних проваджень, порушених останнім часом на Сумщині за фактами погроз на адресу журналіста, не було доведено до суду. Журналістка «UA:Суми» Олена Адаменко, яка стала об’єктом погроз за матеріали своїх розслідувань, так описує роботу правоохоронців: «Зрозуміло, що правоохоронна система у нас не працює. Захистити журналіста вона не в змозі. Окрім того, щоб відкрити кримінальне провадження і прозвітувати про це, жодних інших дій не робиться. Єдине, що коли мені погрожували вбивством, два місяці до мене було приставлено охорону. І то, я думаю, лише через те, що в ситуацію особисто втрутився радник міністра Авакова Михайло Апостол. Але це було також лише для відмазки, бо через два місяці, коли я збиралася виїхати з міста і написала відмову від охорони, дізналася про те, що охорону зняли не лише з мене, а й з моєї квартири і з доньки, через те, що закрили це кримінальне провадження. Закрили, навіть не отримавши відповіді на запит про ІР-адресу, з якої було надіслано листа з погрозою. Не допитавши свідків. Я до суду оскаржила закриття кримінального провадження, проте охорону більше не просила, бо зрозуміла, що це були «понти для прієзжих». Тому журналісти залишаються сам на сам із проблемою. І, мабуть, не кожен зможе вистояти у цій ситуації, не зламатися і не звернути з обраного шляху. То як же вплинули погрози, отримані сумськими журналістами, на їхню професійну діяльність? Головний редактор газети «Панорама» Євген Положій (був жорстоко побитий у квітні 2014 року): «У моєму випадку нічого не змінилося. Я трохи відійшов від газетних справ, але це пов’язано з моїм особистим життям та іншою роботою, якою я займаюся (книги, сценарії). Страху я не мав, як не мав і люті, хоча точно знаю, хто замовив і хто це зробив». Редактор сайту «Sumy.Today» Євген Охріменко (отримав погрози через матеріал на сайті про голову облдержадміністрації): «Якщо погрожують – значить робиш щось правильно і треба продовжувати, копати в тому напрямку. Якби я був неправий, то подавали б до суду, а не погрожували». Авторка програми журналістських розслідувань «Під прицілом» на «UA:Суми» Олена Адаменко (неодноразово отримувала погрози на свою адресу за професійну діяльність): «Єдине, що змінилося – у мене з’явився газовий балончик. Насправді, якщо б я навіть перестала бути журналісткою, це не означає, що через рік-два ті, кому я «перейшла дорогу», не захочуть помститися. Якщо ти вже щось зробив, якщо через твої розслідування чи статті когось звільнили, понизили в посаді, то від того, що я перестану займатися журналістикою, та людина не перестане мене ненавидіти. Так що це в жодному разі не лінія захисту». Олексій Захарченко, регіональний представник ІМІ в Сумській області, для «Данкор Онлайн». Матеріал підготовлено в рамках проекту «Мережа медіа-спостерігачів», який виконує ІМІ за підтримки Посольства США.