Незалежні медіа та "Ху***ий Днепр": хто виграє в боротьбі за аудиторію?

На початку 90-х років у Дніпрі з'являються перші телеканали, які згодом формуватимуть медійний порядок денний у регіоні. Більшість – це приватні мовники. Згодом на медіаландшафт регіону впливатимуть революції, вибори, кандидати в депутати чи очільники міста, тобто політичні інтереси. Де ж тут місце незалежній журналістиці й чи була вона в регіоні взагалі? Відповідь на ці питання я шукала в розмовах з тими, хто створював журналістику регіону, розбудовував незалежну журналістику і на власні очі бачив процеси, які мали вплив на формування медіаландшафту міста. Звісно, список не вичерпний і цього тексту замало, щоб усе ретельно дослідити. Тож це тільки спроба показати загальні тенденції.

У тексті зібрано розмови з Валерією Мальченко, яка працювала на місцевому 11 каналі, ICTV, "Громадське Дніпро", була шеф-редакторкою "Суспільне Дніпро", а зараз є OSINT-дослідницею проєкту "Molfar"; з Ольгою Владимировою, яка в середині 90-х потрапила в команду дніпровського 9 каналу, у 2012 році стала директоркою телеканалу, а нині працює в команді "Восток-SOS"; з Вікторією Нікітіною – виконавчою директоркою журналу "НАШ", яка зараз курує колекції галереї "Артсвіт".

Ці три розмови яскраво ілюструють весь шлях і проблеми дніпровської журналістики часів незалежності України, пояснюють певні закономірності й, попри все, дають певну надію. Але чи існуватиме незалежна журналістика в Дніпрі далі, залежить не лише від медійників, а й від абсолютно кожного, хто споживає інформацію.


Колаж: Оля Василець. Валерія Мальченко, Ольга Владимирова, Вікторія Нікітіна

ПЕРШІ РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ І КОМЕРЦІЙНЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ

Головними гравцями дніпровської журналістики, відколи 1991 року Україна здобула незалежність, у Дніпрі стали телеканали: 11 канал, заснований у 1994 році, 34 канал почав мовлення 1993-го, 9 канал мовить з 1995 року. Державна телерадіокомпанія мовила ще з 1958 року, проте тільки у 2015-му, після реформування, стала Суспільним мовником. Усі з цих телекомпаній мають чи мали власників. Це олігархи, політики, бізнесмени, словом, ті, хто може використовувати медійні ресурси у власних цілях. Проте, безперечно, поява телеканалів на початку 90-х була проривом.

Ольга Владимирова, колишня директорка 9 каналу в Дніпрі, пригадує: "Найцікавіше було на початку, коли ти причетний до того, що ще майже не існує. Цікаво будувати й планувати, пробувати щось нове. Коли ти на одній хвилі з глядачем, бо фактично вік нового глядача збігається з твоїм".

Якось у розмові з Ольгою Владимировою для "Детектора медіа" ми вже згадували, як у Дніпрі починалося телебачення в середині 90-х.

"Мало хто з команди "Приват-ТБ" знав, як робити сучасне телебачення: діяли навпомацки. В ефірі було багато оголошень, телегазета, привітання з можливістю замовити кліпи. Всі в команді робили все й навчалися на ходу", – пригадувала Ольга Владимирова в листопаді 2021. У тодішній розмові журналістка зауважила, що медіа були четвертою владою. Це було модно, впливово, телевізору ще вірили. Хвиля комерційних регіональних каналів, яку здійняв ТОНІС, показала, що телебачення може бути бізнесом або інструментом впливу.

"ГРОМАДСЬКЕ ДНІПРО" ТА "СУСПІЛЬНЕ ДНІПРО"

У 2014 році в Дніпрі запускають проєкт "Громадське Дніпро". Валерія Мальченко була в команді Громадського з 2015 до 2016 року, розповідає, що на Громадському була можливість вийти за межі лише новинного формату.

"Можна було пробувати різні формати, знімати більше документалістику. Це давало мені певний простір. Я уявляла, що ми можемо розвивати своє незалежне маленьке медіа, говорити на різні теми. Намагалися знімати документальні розширені репортажі, експериментували з різними форматами, опитуваннями, коментарями, інтерв'ю. Це важливо мені ще й тому, що, коли ми їздили до тих же "сірих зон" із 2014 року, я бачила наслідки роботи великих медій, вплив пропаганди на людей, і мене це вразило", – розповідає Валерія Мальченко.

На хвилі Революції гідності, принаймні в медіаколах, здавалося, що Громадське добряче може сколихнути авдиторію. Проте цього не сталося. На думку Валерії, Громадське не лише в Дніпрі було більше про цивільну журналістику.

"Мені здається, цей проєкт, його регіональні філії здебільшого так і не змогли з цього вирости, розвинутися, хоча з філій і вийшло багато професійних журналістів, які створили інші цікаві журналістські проєкти. Але саме там і тоді з часом потрібні були професійніші підходи як у менеджерських питаннях, так і у творчих", – каже журналістка.

Офіційно проєкт не припинив діяльності, проте останній матеріал на сайті вийшов 7 червня 2019 року. Якраз у той період, коли в Дніпрі почалася нова хвиля потрясінь медіапростору напередодні місцевих виборів у 2020 році.


Фото: Facebook Інна Лисак

Ще у 2015 році відбувається реформа Суспільного мовника. На місці державного телебачення виникає незалежне медіа, яке починає працювати за стандартами журналістики, змінює дизайн, з'являється в соцмережах. Проте цього виявилося теж замало, щоб зацікавити авдиторію. Нейтральність та збалансованість матеріалів не чіпляють. Однак з початком повномасштабного вторгнення люди в пошуках адекватної інформації звертаються до Суспільного. Сьогодні це просто побачити за кількістю переглядів матеріалів у Telegram. 23 лютого 2022 року це 300–500 переглядів новини, вже 1 березня 2022 року – 15 тисяч переглядів однієї новини. Зараз" Суспільне Дніпро" в Telegram має понад 17 600 підписників.

Колаж: Оля Василець

НЕЗАЛЕЖНІ МЕДІА VS ОЛІГАРХИ

Після місцевих виборів у 2015 році, коли міським головою Дніпра вперше став Борис Філатов, з'являється муніципальний канал, а саме канал "Дніпро ТБ". 

У 2019 році починається активна підготовка до місцевих виборів – 2020. Але ще 2018 року в Дніпрі з'являється два канали: "Відкритий" та D1. Одним з бенефіціарів останнього є Олександр Петровський – дніпровський бізнесмен, за даними сайту YouControl, засновник 46 компаній, бенефіціар 31 компанії, один з опонентів Бориса Філатова – міського голови Дніпра.

 
Колаж: Оля Василець

У моніторингу "Дніпро ТБ" на "Детекторі медіа" у вересні 2022 року йшлося: "Муніципальний канал, який фінансується з бюджету міста, зазвичай просуває інтереси бізнесмена й керівника штабу ради оборони міста Дніпра Геннадія Корбана. Саме він – головний герой новин, і про його досягнення та про гріхи його ворогів у новинах каналу говорять найчастіше".

Медіаексперт та голова Незалежної медійної ради Отар Довженко, коментуючи медіаландшафт Дніпра, говорив, що це такий певний "дніпровський феномен" олігархічних локальних телеканалів, коли, з одного боку, це дозволяє місцевому телебаченню бути порівняно якіснішим (з погляду техніки, картинки тощо), з іншого, це обмежує перспективи його розвитку, адже для олігархічного телеканалу головний сенс життя – виконувати волю власника.

"Ще один чинник, який вплинув на формування місцевого медіаландшафту – безперервна боротьба за владу і, відповідно, створення медіа саме як інструментів політичної боротьби", – говорить Отар Довженко.

Також ще один чинник, який гальмує розвиток незалежних, нішевих, малих інноваційних медіа в Дніпрі, – це брак місцевого рекламодавця.

Ольга Владимирова зараз говорить, що кожен комерційний канал, у якого інвестував бенефіціар, мав щось на меті.

"Кожна багата впливова людина розуміла, що вплив через інформацію великий. І тут нічого не зробиш. Якщо це комунальне підприємство, то в пріоритетах висвітлення діяльності цієї комуни. Але все це можна робити притомно. Треба пам'ятати про поняття "журналістська етика" – чого не можна робити ні за яких умов, а що все ж припустимо", – говорить Ольга Владимирова.

Валерія Мальченко вважає, що, критикуючи журналістів, які працюють з олігархічними медіями, ми критикуємо самих себе.

"Незалежні сильні медіа – це ознака і характеристика суспільства. Якщо їх немає в нашій спільноті, то це стається і через нас також. Зараз дуже грубо: якби кожен громадянин Дніпра щомісяця міг би донати 10 гривень на медіа, це вирішило б проблему. Хтось має платити за цю роботу, бо це важка робота. Треба вчитися, розвиватися, потрібне певне обладнання, тому просто критикувати це одне, а сприяти вирішенню проблеми – інше", – пояснює Валерія Мальченко.

"Журналістика – це окрема професійна галузь, яка не може існувати без гонорарів, – додає Ольга Владимирова. – Щоб журналіст почувався добре і не шукав комерційних приробітків, він має отримувати гідну зарплату. Із цим у нас було не дуже. Бо якщо людина йшла на якийсь багатий канал, то рано чи пізно вона псувалася, бо заробляти на гарну техніку якось треба. Хоча незалежну журналістику можна створювати скромними засобами".

"ЦЕ БУЛИ ПРОФЕСІЙНІ ЖУРНАЛІСТИ, АЛЕ ВОНИ МАЛИ ПІДЛАШТОВУВАТИСЯ ПІД ВЛАСНИКА"

Валерія Мальченко пригадує: коли була власною кореспонденткою на ICTV, більшість колег теж представляли канали, де були власники, проте це були професійні журналісти, які робили якісні журналістські матеріали.

"Так, вони мали в якийсь спосіб підлаштовуватися під медіа, власників. Так само як і я на ICTV, власником якого є Віктор Пінчук, який, наприклад, під час виборів просував своїх кандидатів на Дніпропетровщині, зокрема медійно. Але я знаю історії, коли журналісти стикалися з тим, що не могли піти на вимоги редакцій, бо для них це було неетично, і відмовлялися виконувати завдання. Редакції йшли на зустріч цим журналістам, саме тому, що це були фахові працівники. Так склалося, що в регіонах фахові журналісти традиційних медіа часто працюють на великі редакції загальнонаціональних компаній суто з економічних питань. Це не лише про заробітні плати, а й про можливість якісніше виконувати свою роботу", – розповідає Валерія Мальченко.

"НАШ" – НІШЕВЕ НЕЗАЛЕЖНЕ МЕДІА В ДНІПРІ З МАЙЖЕ 10-РІЧНОЮ ІСТОРІЄЮ

Все ж, повертаючись до незалежних медій у регіоні, варто згадати журнал "НАШ". Нішевий журнал "НАШ" випускали з 1998 до 2007 року накладами до 10 тисяч примірників. Журнал "НАШ" писав про культуру, говорить Вікторія Нікітіна, виконавча директорка журналу "НАШ", але культуру в широкому розумінні: культуру відпочинку, соціальне життя, культуру сексуальних стосунків, мистецтво, кіно, урбаністику.

"Журнал з'явився в тому середовищі, в якому взагалі, здавалося, творчості немає, але це був дуже вдалий час для появи такого медіа. Ніяких соціальних мереж, осередки маргінальної чи альтернативної культури настільки малі, немає нормальних галерей не лише в Дніпрі, а в принципі в Україні. Де спілкуватися людям? І журнал нащупав оце джерело творчості, яке було потрібне людям. Це був кінець 90-х, але реальних змін не було, вони лише ледь-ледь проростали тоді", – пригадує Вікторія Нікітіна.


Фото: Оля Василець

У "НАШ" міг написати будь-хто, надіслати фото, ілюстрацію чи будь-який матеріал. Вікторія Нікітіна пояснює, що друкували і професійних фотографів. "НАШ" начебто був про народ, але давав і культурологічні, історичні матеріали. Зрозумівши, що тем, які пов'язані з Дніпром, замало, редакція після кількох випусків вирішила розширити їхній список.

"Ми зрозуміли, що просто на темі Дніпра ми не виживемо. Немає в нас досить матеріалу, щоб наповнювати журнал. Усі художники, про яких ми писали, зараз у найкращих галереях світу. Ми писали про Ройтбурда, Макова, Юсупова. У ті часи вони важко пробивалися на сцену. Ми публікували фото, яких не було ніде", – розповідає Вікторія Нікітіна.

Журнал активно співпрацював з рекламодавцями. Вікторія Нікітіна розповідає, що це були і серйозні бренди, і політичні партії. Хоч певні компроміси з рекламодавцями були, це жодним чином не впливало на зміст матеріалів. Навпаки, деякі замовники змінювали макет реклами, щоб таки потрапити на сторінки НАШ.

"Це було просто царство свободи. Бувало так, що з рекламодавцями ми затверджували три сторінки перед і після реклами. Це був компроміс, але рекламодавець ніколи не вказував, що і як нам писати. Вони лише хотіли, щоб їхня реклама не була в сусідстві з якимись матеріалами", – розповідає Вікторія Нікітіна.

Журнал "НАШ" припинив діяльність, коли багато співробітників поїхали на престижнішу роботу в Київ. Вікторія вважає, що закриття журналу було закономірним, оскільки після 10 років інтенсивної творчої роботи інакше просто не могло бути, адже це було дуже виснажливо. Більше про журнал "НАШ" можна послухати в подкасті "Источник заразы".

ДНІПРОВСЬКА ЖУРНАЛІСТИКА ПРОҐАВИЛА МОМЕНТ

На думку Ольги Владимирової, зміни в медіа приносила кожна з революцій.

"Періоди революцій – це періоди революцій і в мізках. На цих хвилях приходили в журналістику люди, які підтримали зміни в суспільстві. Вони не хотіли, щоб було як раніше. Це були люди зі свіжим поглядом на життя, вони відчували й зрозуміли, що настав їхній час. Редакції отримували цих журналістів, які готові були щось змінювати. Залишилися ті, для кого це було послідовно, і ті, хто не боявся рутини", – каже Ольга Владимирова.

Медійниця відзначає зміну форматів, що так само впливало на контент, якість та, власне, розвиток медій.

"Відмирали газети, шалений розвиток інтернету, треба перелаштовувати формати, але це стосується не лише технічної сторони. Розвиток порталів, наприклад, у яких така певна шизофренія між тим, що треба наганяти трафік і тим, що треба робити якісний контент, а це різні речі. Був період, коли з'явилися великі гроші – реклама, політика. Були періоди стагнації. Дніпровська журналістика постійно в таких гойдалках між голодом та ситістю перебувала", – говорить Ольга Владимирова.

У цьому всьому дніпровська незалежна журналістика, схоже, проґавила шанс. Можна було встигнути щось змінити й створити на хвилі Революції гідності, але цього не відбулося. Так вважає і Валерія Мальченко. 

"Глибока махрова партійність Дніпропетровська як закритого міста, коли придушували все, що тільки можна, не дала змоги розвинути достатньої громадської відповідальності, яка була б здатна підтримати незалежні регіональні медіа. Утім, були великі можливості щодо різноманітних олігархічних грошей. Може, журналістам здавалося, що легше піти на вже наявні можливості, ніж створювати щось нове, своє. Певно, такий неоднорідний медійний ландшафт створював ілюзію вибору", – пояснює Валерія Мальченко.

Зараз, зауважує Ольга Владимирова, з нового в медіях – це блогери та так звані лідери думок.

Валерія Мальченко зазначає, що зараз немає звички до врівноваженої журналістики, а треба постійно грати гру за увагу і конкурувати не просто з іншими місцевими медіями, а з інстаграмом, сторінкою Бориса Філатова, який пише свої "есеї", чи з Netflix.

До речі, за результатами дослідження "Ставлення населення до медіа та споживання різних типів медіа – 2021", у Дніпрі саме Бориса Філатова називали лідером думки. Станом на серпень 2023 року на Тelegram Філатова підписано понад 100 тисяч користувачів. Тоді як "Суспільне Дніпро" має лише понад 17 тисяч.

Оскільки до сьогодні в Дніпрі так і не сформувалися великі конкурентоспроможні незалежні медійні проєкти, пояснює Валерія Мальченко, здається, що виграти це змагання за незалежну журналістику міста, війну може телеграм-канал "Ху***ий Днепр", але дуже на короткий час. 

"Така поширена нині омана: що воно емоційніше, то воно правдивіше. Дедалі важче це оскаржити й змінити звички аудиторії. Нас чекає багато експериментів і форматів, і коли хтось вигадає, як на незалежному та доброчесному регіональному медіа заробляти гроші, тоді це, певно, і відбудеться. Мабуть, треба відійти від традиційних уявлень про медіа, тоді, може, щось і зміниться", – підсумовує Валерія Мальченко.

Із власних спостережень додам про ще одну проблему – брак кадрів. Зазвичай схема така: навчання, робота на місцевому ресурсі, можливо навіть кілька років, а потім або інша галузь, або переїзд до Києва. Редакції стикаються з тим, що вони навчають студентів, які потім їдуть з міста. І, зрештою, люди закінчуються. Ольга Владимирова називає імена колег, які багато років працювали в дніпровській журналістиці, проте сьогодні вони або комунікаційниці різних проєктів, або ж змінили діяльність узагалі. Власне, те саме ми бачимо і на прикладі моїх співрозмовниць, які багато років працювали в ЗМІ, а зараз займаються тільки дотичними до журналістики проєктами.

Отже, якщо колись хтось у Дніпрі й створить потужне незалежне медіа, яке буде здатне конкурувати з політичними й олігархічними можливостями, то це будуть великі ентузіасти, які не зневірилися в журналістиці, проте мають досвід і все ще не переїхали до Києва.

Оля Василець, регіональна представниця ІМІ в Дніпропетровській області