Надійність на 99%. Харківські медіа пройшли тест на достовірність інформації
Вимога читачів до медіа завжди була дуже конкретна — достовірність інформації. І вже рік будь-які маніпуляції сприймаються гостро й викликають обурення. На жаль, це не розповсюджується на сумнівні телеграм-канали. Проте регіональні медіа наразі точно відчувають більшу відповідальність за контент. Перевірені джерела, відокремлення коментарів від фактів, відсутність мови ворожнечі — за цими критеріями у квітні аналізувалися публікації медіагрупи «Об’єктив», SQ, 057.ua, KharkivToday та Newsroom. Серед 500 матеріалів, оприлюднених протягом 10–14 квітня, лише 1,2% (6 статей) мали з цим проблеми.
Чи є порушенням відсутність джерела інформації в матеріалах про рецепти пасок та крашанок? Тут питання до авторського права на ці поради та їхньої верифікації. Ситуацію виправив би формат «Перевірено на собі». Але маємо констатувати, такі ТОП-10 користуються популярністю в читачів.
Гірше, коли в гонитві за переглядами медіа посилаються на оперативніші міські пабліки, особливо це простежується в кримінальних новинах.
Посилання на невідомих очевидців, з якими журналіст безпосередньо не спілкувався, або «одна баба казала» — вірний спосіб для медіа зіпсувати собі репутацію. Звичайно, тут ситуацію рятує останнє речення статті про підтвердження цього факту поліцією, проте немає жодних посилань на публікацію пресслужби або посадовця, який цю інформацію надав.
Подібна ситуація стосується й матеріалу «Проїхав на червоний: у Харкові патрульні оштрафували “героя соцмереж” (Відео)» (Newsroom), у якому відео з телеграм-каналу несе більше ілюстративний, аніж фактологічний характер: на ньому нема дати, не видно номера автівки і посеред ролика з’являється мем.
Якщо вже використовувати телеграм як джерело інформації, то варто посилатися на перевірені канали, як у статті про те, як диякон Добкін відслужив у храмі московського патріархату.
Разом з тим, редакція KharkivToday запропонувала матеріал, який дає більше питань, ніж відповідей: «У середу 12 квітня фотограф британської газети The Guardian Ед Рем опублікував графіті з Ізюму, яке схоже на роботу британського анонімного художника Бенксі.<...> Своє авторство Бенксі поки не підтвердив. Це може бути робота Бенксі або стилізація його роботи.
«Стрітарт з хлопчиком, який плаче, намальований на радянському пам'ятнику в місті Ізюм Харківської області, Україна. Художник Бенксі підтвердив, що він працював в Україні в листопаді 2022 року, опублікувавши свої роботи в Instagram. Бенксі не заявляв права на цей твір і, як відомо, працював у Києві та Київській області. Ізюм та околиці було звільнено від російської окупації українськими військами у вересні 2022 року», — написав під фото графіті у своєму Instagram Ед Рем. Також у сторіс Ед Рем написав: «Це ще одна робота Бенксі в Україні?».» Коментар тут відокремлений від фактів (це підкреслюється й у заголовку «Хлопчик, що плаче. На Харківщині знайшли графіті, схоже на роботу Бенксі»), проте насправді якраз фактажу й бракує.
Загалом за результатами моніторингу 99% ( або 495) матеріалів харківських редакцій посилалися на надійні джерела, 0,6% (три тексти) — на сумнівні, а 0,4% (два тексти) не мали джерела.
На жаль, серед проаналізованих матеріалів один містив мову ворожнечу. Це 0,2% від загальної кількості в 500 статей. Для порівняння: У 2019 році відсоток неприйнятних формулювань становив 1,5%, у 2020-му — 0,5%, а в 2021-му — 0%.
«Єдиним коректним терміном сьогодні є «людина (особа) з інвалідністю». Коли ми говоримо «інвалід», ми ніби навішуємо на людину тавро. Але інвалідність — це тільки одна з ознак людини, при цьому вона може бути чиєюсь дружиною, донькою, сином чи братом, з темним чи рудим волоссям, професіоналом у якійсь справі, спортсменом, з купою досягнень тощо. Тому коректно у такому випадку дотримуватися принципу «person first language», тобто, пам’ятати, що на першому місці завжди людина, а вже потім її ознака, якщо це необхідно вказати», — таке роз’яснення дає Міністерство юстиції України. У 2018 році цей термін закріплено законодавчо, а в 2016-му ІМІ давав поради журналістам щодо висвітлення людей з особливими потребами.
Отже, ні з етичної, ні з юридичної точки зору використовувати слово «інвалід» некоректно.
Підсумовуючи цей моніторинг, маю сказати, можливо, суб’єктивно: такий високий рівень дотримання Кодексу етики українського журналіста свідчить про його популяризацію, а значить навчання й обговорення з цього приводу, неодноразово ініційовані Інститутом масової інформації, дали результат. Тож слідкуйте за діяльністю ІМІ, приходьте на тренінги й звертайтеся до регіональних представників і представниць за порадами.
Help us be even more cool!
