"Ми всі в однакових умовах". Як працюють закарпатські медійники в умовах нестабільного електропостачання

Через російські ракетні обстріли в Україні постраждала серед іншого енергетична система. Зокрема, за неповні п’ять місяців – від жовтня 2022-го й до лютого 2023-го – росія вчинила понад 10 масованих ракетних атак. Внаслідок цього країна опиналася в напівтемряві: у всіх областях застосовувалися як планові, так і аварійні вимкнення. На Закарпатті в деякі дні світла на добу було вкрай мало – лише шість годин. Все це ускладнило, зокрема, життя медійникам і медійницям, яким для повноцінної роботи потрібен безперебійний інтернет, якого немає в умовах вимкнень. Ми поспілкувалися з кількома закарпатськими медійницями про роботу в умовах відімкнень. Журналістки розповідають, чи вдається працювати й не завалювати дедлайни, чи можливо повноцінно видавати газету в умовах часткового блекауту й чи не відмовляють посадовці надавати коментарі через те, що немає світла.

Головна редакторка "21 каналу" Олександра Терембець-Михайловська розповідає, що, як і всім українцям, редакції медіа довелося підлаштовуватися до нової реальності у зв’язку з вимкненнями електроенергії.

– На роботу це вплинуло тільки частково, адже на студії світло майже завжди наявне, наша редакція міститься в приміщенні поруч із критичною інфраструктурою, – каже Олександра. – Попри це трохи доводилось адаптувати роботу інших підрозділів каналу, що забезпечують вихід контенту в ефір. Поки що обмежувалися без додаткових засобів альтернативного живлення та вистачало наявних.

Олександра додає, що всі працівники з розумінням ставляться до ситуації та підстраховують одне одного в роботі.

– Обсяг матеріалів та контенту залишився той же, що і до відімкнень, – каже редакторка. – Завдяки налагодженому процесу нам вдається дотримуватися дедлайнів та працювати в повноцінному режимі. Якщо і бувають відхилення в процесі, то вони незначні й не сильно впливають на картину. Те саме стосується і роботи зі спікерами. Зазвичай вдається отримувати всі коментарі, інтерв’ю чи відповіді на запити. Просто у зв’язку з вимкненнями світла бували коригування щодо часу, але відмов через цю причину не було. Ми всі в однакових умовах, і, що тішить, люди дуже добре розуміють одне одного, комунікують та підтримують.

Головна редакторка газети "Новини Закарпаття" Мирослава Галас каже, що видання також виходить у звичному режимі, проте роботу редакції довелося перелаштувати.

– Торік ми вже працювали в напівдистанційному режимі, але два дні, власне, верстали газету в редакції. Коли якось глибокої осені світло зникло в непередбачений графіком час, безпосередньо у випусковий день, ми розхапали техніку по домівках і в авральному режимі перейшли повністю на “дистанційку”, – розповідає Мирослава Галас. – Тоді ми трохи зірвали графік друкарні, але ми їх попередили, вони поставилися з порозумінням до цього. Тепер колектив повністю пристосувався до нових обставин. Не дуже зручно, але працюємо.

Мирослава Галас додає, що поки для редакції газети не купували додаткового обладнання для забезпечення живлення – зарядних станцій, генераторів тощо, адже на це немає коштів. Однак, за її словами, проблем із друком газети за майже чотири місяці відімкнень, не виникало.

– Єдине, що нас попросили в друкарні, – змінити графік і здавати газету раніше. Тепер маємо робити це до 13-ї години в четвер. Щоправда, на пів години інколи спізнюємося:) Водночас дата на газеті стоїть суботня, тоді пошта її й розносить передплатникам (принаймні мала б), – пояснює пані Мирослава.

Керівниця Центру досліджень "Детектора медіа" Ольга Білоусенко, яка працює з Ужгорода, розповідає, що вимкнення електроенергії сильно ускладнили роботу. Ольга згадує період, коли електроенергії не було 18 годин на добу, а лише 6 була.

– Працювати було неймовірно складно. Навіть коли світло було, могло не бути мережі. За день я могла змінити три або чотири локації, – каже Ольга. – Інколи робота в кав’ярнях теж не вдавалася. Буває, прийдеш у кав’ярню, замовиш щось, а там немає інтернету, хоча світло є від генератора. Або ж мережа могла бути заслабкою, її було не досить для роботи з адмінкою сайтів чи для відеодзвінків у зумі.

Ольга додає, що інколи тексти доводилося редагувати на ходу, впіймавши мережу на вулиці. Так само доводилося проводити й відеонаради.

– Я дуже сумувала, коли доводилося скасовувати зустрічі. Почувалася винною. Але люди зазвичай розуміли це. Щойно мережа з’являлася, я одразу розбирала пошту, відповідала на всі листи, – пояснює Ольга. – Однак вдалося знайти кілька кав’ярень з безперебійним інтернетом, де я працювала по шість-вісім годин. Мушу сказати, це доволі витратно. Адже ти не можеш просидіти в закладі стільки годин з однією кавою, а замовляєш ще і ще. Пізніше в мене з’явилася зарядна станція EcoFlow, яку придбала організація. Працювати стало простіше й вдалося відновити майже безперебійний робочий графік.

Ольга Білоусенко додає, що через нестабільну мережу внаслідок відімкнень довелося переробляти робочі графіки, зсувати дедлайни. Через вимкнення бувало, що й спікери відмовлялися давати коментарі для матеріалів або ж затримували відповідь, проте загалом проблем з доступом до інформації через відімкнення не було.

Регіональна кореспондентка видання "Укрінформ" на Закарпатті Тетяна Когутич розповідає, що працює з дому, адже на Закарпатті повноцінного корпункту цього медіа немає.

– У нас є частина техніки, яку надає редакція. Частина техніки власна. Але саме інтернетом ми забезпечуємо себе самі, – каже Тетяна Когутич. – Коли почалися перебої зі світлом, на Закарпатті погана ситуація була одразу. Іноді настільки, що нереально було вдома працювати. Я їздила до пунктів незламності, хоча не відвідувала ЦНАПи чи міську раду, бо там важко зосередитися й працювати: багато людей, шумно.

Тетяна додає, що живе біля Мукачева, тож, щоб працювати, мусила їздити до міста, адже в селі ситуація з електроенергією була ще гірша.

– В нас є кафе біля міськради, яке може перемикатися на дві лінії. Тобто на одній – вимкнули, на другій – увімкнули. Я так підлаштовувалася. Тобто береш там каву і тусуєшся впродовж шести робочих годин, – каже Тетяна. – В нас бувають чергування на новинах, коли інтернет потрібно мати безперебійний, у тих умовах забезпечити це вдома було нереально. Я їздила до друзів в офіси. Якось так викручувалася. Коли світла не було по шість годин, а було лише по дві, працювати було неймовірно складно. Зараз стало легше.

За словами Тетяни Когутич, редакція не забезпечувала регіональних представників додатковою технікою чи старлінками.

– Це дорого, проте старлінки є в центральному офісі. Кияни, в яких не було світла по три доби, їздили працювати до офісу. Також ми підстраховували одне одного. Писали новини за колег з інших регіонів. Тобто в кого є світло, той і пише. Виручали одне одного. Біда вчить, – каже журналістка. – Також я навчилася записувати інтерв’ю в кав’ярнях. Просто попереджувала про це спікерів. Нікого зайві звуки на фоні – кавова машина чи стукіт виделок по тарілці – не нервували, бо всі розуміли, що кожен викручується як може і треба просто зробити роботу. Можна пережити ці вимкнення. Просто постійно переконуєш себе, що це лише на тиждень. Дякую енергетикам, що в нас не було суцільного блекауту на тривалий час.

Тетяна Когутич додає, що відмов у відповіді на запити чи коментарі від посадовців через відімкнення не було.

– Я зрідка пишу запити, зазвичай через пресслужбу отримую коментарі. Але не відмовляли, могли просити трохи більше часу, – каже вона.

Тож, як бачимо, вимкнення електроенергії, спричинені державою-терористом, і в закарпатській медіасфері дали певні незручності. Але роботу журналістів і журналісток у регіоні це не зупинило. І це ще один доказ незламності українців загалом: що б московський агресор не робив для знищення нашої державності, у нього не вийде абсолютно нічого.

Ярослав Гулан, регіональний представник ІМІ в Закарпатській області