Медійники Житомира на сторожі Незалежності

Справжнім випробуванням на міцність для житомирських медійників стали 18 місяців повномасштабної війни: багатьом довелося пережити фінансову скруту, DDoS-атаки, необхідність працювати в нових умовах та перекваліфікуватись у фактчекерів та воєнних журналістів.

Напередодні 32-ї річниці Незалежності ми поспілкувалися редакторами та кореспондентами Житомира, які демонструють, що якісна журналістика може бути справжньою зброєю в боротьбі за перемогу і незалежність України.

Бути корисними

Взаємопідтримка, взаємодопомога і волонтерство – з перших днів широкомасштабного вторгнення росіян це стало основним принципом роботи українських медійників. Багато важливих тем втратили свою актуальність, а на перший план вийшла інформація, яка стосувалася безпеки, допомоги потерпілим і волонтерські ініціативи.

Через півтора року війни журналісти працюють, як і за "довоєнних" часів: моніторять закупівлі, пишуть про резонансні корупційні скандали та судові справи, але тема допомоги залишається ключовою.

Про це нам розповіла Тамара Коваль, головна редакторка "Житомир.інфо", одного з найпопулярніших у регіоні інтернет-видань.

Вона зазначила, що від початку повномасштабного російського вторгнення команда сайту активно наповнює рубрику "Допомога", де розміщується корисна інформація, поради й реквізити для збору коштів. "Якщо раніше в цій рубриці було не більш ніж 20 публікацій за рік, то від 24 лютого 2022 року і до сьогодні їх уже більш ніж 100. Коли був великий наплив переселенців, то люди зверталися до нас по інформацію про отримання допомоги – були потрібні продукти, дитяче харчування чи допомога в отриманні виплат. Приблизно до осені минулого року ми працювали іноді як довідкове бюро, бо людям немісцевим важко було зорієнтуватися, куди звертатися, де і що шукати. А завдяки матеріалам на сайті журналісти могли дати їм потрібні контакти та інформацію", – розповіла Тамара Коваль.

Також журналісти інформаційно підтримують волонтерів, яких за 18 місяців війни суттєво побільшало. На "Житомир.інфо" писали про житомирянок, які створюють унікальні речі, а кошти від їхнього продажу спрямовують на ЗСУ; про волонтерську майстерню з виготовлення буржуйок для бійців; ділилися з читачами порадами волонтерів щодо виготовлення окопних свічок; нагадували про відомий "Бабусин батальйон"; розповідали про житомирянку, яка готує сухі борщі для військових. А ще на сайті розміщено фоторепортаж про три групи волонтерів, що плетуть маскувальні сітки, у якому військовослужбовці можуть знайти контакти волонтерів, щоб замовити в них маскування.

Журналісти не просто інформують, але й впливають на ухвалення рішень у громаді. Одну з таких історій розповіла Тамара Коваль.

"2 серпня в нас на ефірі був мер Житомира, розповідав і про допомогу ВПО. На той час мої родичі з Харківської області (родина з двома дітьми-школярами) переїхали до Житомира, і після ефіру я розповіла, що вони витрачають багато на проїзд по місту – оформлення документів, отримання гуманітарної допомоги тощо, а з 13 серпня в Житомирі дорожчає проїзд, то буде ще більше. Тож запропонувала, що варто було б видавати переселенцям під час оформлення транспортні картки, щоб трохи зекономити на транспорті. Мер сказав, що це слушна пропозиція, подумають, як це зробити, і 31 серпня на засіданні виконкому ухвалили рішення "Про затвердження Порядку видачі транспортних карток для внутрішньо переміщених осіб", – розповіла журналістка.

Фіксувати злочини Росії

Відеоісторії про людей, які постраждали від наступу російських військ на Житомирщину, про волонтерів, військовослужбовців, рятувальників та вимушених переселенців у перші місяці війни публікували двоє житомирських журналістів – Назарій Томчук і Костянтин Кас’ян.

У той час, коли більшість ЗМІ переважно подавали сухі офіційні пресрелізи про кількість авіанальотів і потерпілих, Костянтин і Назарій започаткували проєкт "Війна. Житомирщина" та поїхали деокупованими й понівеченими населеними пунктами області, щоб показати історії людей, які пережили окупацію і наслідки бомбардувань.

Проєкт "Війна. Житомирщина", грантовий проєкт, набув великої популярності, оскільки тут показували реальну картину наслідків повномасштабної війни: найпопулярніші відео на новоствореній сторінці отримували сотні тисяч переглядів. Так, інтерв’ю з 86-річною жителькою села Раківщина переглянуло майже 400 тисяч користувачів. Понад 200 тисяч переглядів отримало відео зі свідченнями мешканців села Мотійки, які розповідають про кадирівців у Народицькій громаді.

Зараз Назарій Томчук несе службу в ЗСУ, а Костянтин продовжує працювати журналістом і готує репортажі для місцевого видання "Перший Житомирський".

Журналіст зізнається, що попри встановлення безпекових обмежень для журналістів та заборон щодо висвітлення війни для нього важливо показувати історії людей, які страждають від ворожих атак.

"Організація оборони й національні інтереси важливі, і ми повинні це розуміти. Хоча ми прагнемо надавати реальну інформацію громадянам, ми також повинні уникати можливого заподіяння шкоди своїми матеріалами оборонним силам та нашій країні. Тому іноді може бути доцільно не розголошувати повний масштаб руйнувань, щоб не допомагати ворогу. Підтримка людей є важливим аспектом, і ми показуємо, що вони не залишені самі. Навіть під час спілкування та контактів з людьми ми виражаємо слова підтримки й співчуття.
У воєнних умовах ми враховуємо обставини та обмеження піди час подання інформації для збереження життів. Щодо вимог ОВА, ми дотримуємося правил влади та військових норм. Важливо бути обережними в публікаціях, оскільки росіяни моніторять соціальні мережі та ЗМІ. Загалом, ми відповідально підходимо до показу подій в умовах війни, а моя мета – продовжувати знімати те, що можна, щоб світ не забував про війну в Україні та її жертви", – розповів Костянтин Кас’ян.

Під час війни журналісти мусять ще більш скрупульозно ставитися до будь-якої інформації. Втім, за словами лінійної продюсерки Суспільне Житомир Ірини Кирилович, часто медіа з якісним контентом програють анонімним телеграм-каналам із сумнівною інформацією, і закритість влади тільки посилює цю проблему.

"Після 24 лютого 2022 року всі справжні журналісти відкрили для себе нові сторони професії і отримали колосальний досвід роботи під час війни. Я не даремно кажу про справжніх журналістів, бо тут важливо розрізняти журналіста, який перевіряє інформацію перед публікацією і керується золотим правилом "не нашкодь" і писак різних телеграм-каналів, які публікують будь-що, не думаючи про наслідки, аби лише набрати переглядів. Людям потрібна інформація. Якщо вони її не отримають від офіційних джерел, то, звісно ж, підуть читати всілякі тг-канали. Я не знаю, чим так завинила наша область, бо з отриманням офіційного коментаря про наслідки обстрілів у нас катастрофа. Журналісти мають право і повинні працювати на місці влучань, а не чекати, поки ОВА дасть дозвіл щось людям показати. Ми мусимо боротися за нашу незалежність не лише на полі бою, а й у тилу", – пояснює Ірина Кирилович.

За її словами для забезпечення якісного інформування людей необхідно, щоб була налагоджена комунікація між владою та журналістами, особливо якщо це стосується безпекових моментів.

"Коли в перші місяці війни я працювала на телеканалі "Рада", були проблеми з комунікацією, але зазвичай отримати коментар було не так проблематично. А зараз замість офіційної інформації в офіційних тг-каналах фото соняшників і побажання тихої ночі чи доброго ранку. Я вже звикла, що нас ненавидять, а поважають і хвалять, коли треба показати щось хороше, але я так не працюю. Для мене завжди на першому місці моя аудиторія і правило "не нашкодь". Люди, які живуть у війні, заслуговують знати правду, бо брехні нам навкруги й так вистачає", – говорить Ірина Кирилович.

Розповідати про Україну і спростовувати міфи

З початком повномасштабної війни повернулась у професію після дворічної паузи журналістка Юлія Демусь, яка з 2014 року писала про військових та волонтерів. Але після повернення вона обрала для себе окремий напрям – розповідає історії волонтерів, митців, спортсменів і людей, які мають якісь незвичайні хобі.

"Усі ці історії, об'єднані в проєкт #маленькілюди_великоїперемоги – це умовна назва, хештег, який я вигадала минулого року і використовую у фейсбуці на позначення публікацій, написаних під час повномасштабної війни. Адже вони, дійсно, про тих, хто робить внесок у наближення перемоги як митець, волонтер, виробник крафтової продукції, а дуже часто це може бути про одну людину. Кожним, про кого пишу, захоплююся і пишаюся, бо це сильні духом, наполегливі й сміливі люди, які зуміли знайти своє покликання, багато працюють задля результату і навіть попри війну знаходять можливість продовжувати працювати, розвиватись і допомагати ЗСУ. Частину прибутку чи навіть увесь передають на допомогу, надсилають продукцію безкоштовно військовим на фронт, у госпіталь", – розповідає Юлія Демусь.

У всіх публікаціях журналістка лишає посилання на сторінки своїх героїв, щоб читачі мгли замовити в них продукцію або долучитися до волонтерського збору, редактор підтримує такий підхід.

"Свої статті пишу з душею, хочу, щоб інші, читаючи їх, відчували піднесення, тепло, захват, надихались і наважувалися самі. Можливо, для когось герої моїх публікацій стануть прикладом, стимулом, а хтось побачить можливості для розвитку, співпраці. До речі, такі приклади: в Любарській громаді вийшла смачна колаборація між "Браталівською сироварнею" та Іванною Матвійчук, яка пече і продає хліб, щоб збирати на потреби ЗСУ. Публікація про творчість 15-річного Максима Косякевича з Хорошева також мала продовження. Він після цього подав роботи й став переможцем у проєкті "Арт-Відсіч", а в співпраці з директором Краєзнавчого музею ми змогли ще й організувати виставку його картин про зруйновані міста країни. Дуже тішить, коли в соцмережах хтось тегає мене в дописах і розповідає, що завдяки статті дізнався про цікаве місце і навідався туди, зміг замовити й придбати смачну продукцію, гарні прикраси, об'єднати свої волонтерські зусилля з іншими", – розповіла Юлія Демусь.

Не новинами єдиними живуть житомирські журналісти. З початком війни команда медійників, які працюють на різних ресурсах, але об’єднані спільними інтересами, заснувала проєкт АЯК, а потім і ГО з однойменною назвою. Команда АЯК встигла випустити декілька проєктів, у яких журналісти розповідають про видатних українців і розвінчують міфи про Україну.

"АЯК був створений у найважчий для нас усіх період, після початку повномасштабної війни. Тоді особливо гостро постало питання збереження незалежності України й у вирі збройного протистояння прийшло усвідомлення, що важлива також інформаційна боротьба.

АЯК – це медіа про підтримання духу українців, пошук ідентичності, національного коду, який століттями намагалися знищити вороги. Важливо позбуватися меншовартості, адже тоді ми будемо почуватися повноцінною самостійною нацією, якій не потрібен "старший брат" для розвитку. Також ми боремося з наративом "стражденної України", це важливо особливо в цей час. Наша історія та культура – це не про "мучеників", а про борців. Ми з командою АЯК створили проєкт "Непересічні", у якому розповідали про видатних українців з акцентом на їхню діяльність і заслуги, а не на те, як їх закатувала росія", – розповіла очільниця організації Юлія Оріховська.

Зараз YouTube-канал проєкту налічує понад 1700 підписників, тут опубліковано 116 відео про українців.

"Проєкт "Викинь це" виявляє меншовартісні стереотипи й звички, що вкорінилися за часів радянського союзу з його тоталітарною системою, яка виховувала зручних людей. Ми викидали гендерні стереотипи, аналізували травми старшого покоління після Голодомору, репресій часів СРСР та як це впливає на сучасне покоління. На одному з випусків ми розбирали, чому наші бабусі накопичували речі, і дійшли висновку, що історичні травми лишили такий глибокий слід у пам’яті, що вони весь час боялися голодних часів. Наші ж запрошені гості, вже представники сучасного покоління, які вимушені були покинути свої домівки через війну, вразили своєю незламністю і відчуттям справжніх цінностей. Ми всією командою зрозуміли, що українців уже нічого не зламає. Наші героїні розповіли, що речі перестали мати для них цінність, а найважливіше – життя і здоров’я близьких, хоча дехто з них уже не вперше втрачав усе майно, житло, рідне місто. Це надихає. Це свідчить, що незалежність – це щось більше, ніж просто документ. Незалежність – це готовність людей починати все з початку, боротися з меншовартістю в собі, відстоювати свою думку, падати й вставати, але попри все пишатися, що ти українець чи українка", – вважає Юлія Оріховська.

Незалежно від того, який напрям діяльності обирають журналісти: пишуть новини й викриття або ж спростовують радянські міфи, роблять репортажі про наслідки російських авіанальотів або готують інтерв’ю з вимушеними переселенцями, повертаються в журналістику після тривалої паузи або залишають професію заради служби в ЗСУ – усі вони працюють заради розвитку демократії, прагнуть перемоги над окупантами й збереження незалежності України.

Оксана Трокоз, регіональна представниця Інституту масової інформації в Житомирській області