Кадри, техніка, здоров’я. Що турбує кропивницьких медійників?

Літо – пора відпусток, відпочинку, перезавантаження, релаксу. До саме такого літа насправді всі ми прагнемо. Однак будні медійника і до війни були дещо іншими, а з повномасштабним вторгненням опція “відпочинку” взагалі зламалась. Утім, літо для регіональних журналістів продовжує бути мертвим сезоном. Новин обмаль, цікавих тем – тим паче. Спікери беруть паузу на “давайте після вихідних”, не уточнюючи, про які саме вихідні йдеться. У таких умовах саме час задуматися над поточними проблемами та тим, як їх розв'язати. 

Проблемні місця кропивницьких ЗМІ

Ми могли б довго роздумувати над поточними турботами регіональних медіа. Однак вирішили не вигадувати велосипед і звернутися до самих журналістів. Варто зауважити, що на наш заклик до діалогу відгукнулися далеко не всі. Хтось просто проігнорував питання, інші в особисті відписали, що не мають часу, натхнення чи просто сил відволікатися на подібні роздуми. Тим паче що особливо позитивними їх не назвеш. 

Та все ж кілька редакторів провідних медіа Кіровоградщини погодилися поділитись баченням найбільших проблем власних медіа. Усі вони виявилися більш-менш подібними.  

Анастасія Дзюбак, редакторка онлайн-видання “Гречка”:

“Проблеми зараз мають кілька аспектів. Перший – брак кадрів. Наразі нам вистачає журналістів, але ми розуміємо, що якщо хтось із них нині вигорить, то знайти заміну буде складно. Тому ми завжди відкриті для стажерів. Знайти менеджера з продажів реклами не можемо вже кілька років, і цю роботу теж ділимо між собою”.

За словами редакторки, проблеми з доступом до інформації не критичні. Йдеться радше про проблеми з комунікацією з пресслужбами, які часто посилають писати запит там, де відповідь полягає в одному реченні, або не поспішають взяти в керівників свого відомства коментар там, де їх про це просять. Це дуже дратує і так виморених журналістів.

“Зараз, як і всі, готуємося до зими й плануємо оновити деяку техніку, щоб ефективніше працювати без світла та бути мобільнішими. Попри відпустки, які частина людей уже взяли, помітна втома. Стреси впливають на психологічний і фізичний стан. Водночас кожна з колег не лише працює, а й дбає про близьких, часто забиваючи на себе: відкладають своє оздоровлення, лікування, час на спорт. Наприклад, завдяки спільноті “Жінки у медіа” двоє моїх колег пройшли потрібні медичні чекапи, отримавши цільову допомогу. Тож уже подумую видавати премії як проплачені абонементи на масаж чи йогу, щоб ними могли скористатися собі на користь, а не спрямувати гроші в інше русло, знову забувши про себе”, – розповідає Анастасія Дзюбак.

“Особисто в себе спостерігаю синдром втрачених можливостей. За минулий тиждень редакції на скриньку надійшло п'ять запрошень на навчання. Певно, вони більшою чи меншою мірою були б корисними, але ми фізично не встигаємо хапатися за велику частину пропозицій, бо просто стане робота”, – резюмує редакторка.

А от видання “Точка доступу” має наразі більше фінансово-технічних проблем. Про них розповідає редакторка Ольга Зима.

“Дуже складне питання після першого півріччя 2024 року. Бо, здається, настав той момент, коли всі перелічені проблеми нас наздогнали. Найскладніше зараз із фінансуванням. Рекламний ринок розвивається не так, як хотілося, тож раніше були сподівання хоча б на підтримку міжнародних донорів. Проте цьогоріч ситуація кардинально змінилася, а на медіа виділяють все менше грошей. Як наслідок, ми маємо і брак кадрів, бо не маємо ресурсів на це”, – каже вона.

З весни, уточнює редакторка, також додалися відключення світла, які іноді тривали по 16–18 годин на добу. Павербанки та станція просто не встигали зарядитися, це спричиняло перебої в роботі й емоційно підкосило колег, коли ситуацію зовсім неможливо контролювати.

“Зараз дуже складний період, але все ж ми не опускаємо рук: пройшли навчання з фандрейзингу та прокачуємо навички нашої рекламної менеджерки, щоб рухатися до фінансової незалежності”, – каже Ольга Зима.

Техніка та люди є найбільшими турботами й “Першої електронної газети”. Про них нам розповіла редакторка видання Світлана Листюк.

“Актуальною проблемою залишається відключення електроенергії. Хоча редакція забезпечена генератором та журналіст працює 24/7, вдома в нас немає додаткових джерел електроенергії, які витримали б ноут. Ми всі розуміємо ситуацію, в якій перебуває країна, але це розуміння не зменшує рівня тривожності й внутрішньої напруги. Емоційне вигорання є. Мабуть, воно є навіть у тих, хто не зізнається. Особисто я відчуваю потребу іноді відгородитися від усього світу, роботи, проблем, війни й просто виспатися. Але як можна спокійно спати, коли тут сирени, десь там бахкає, гинуть люди, триває війна, горять дедлайни щодо робочих матеріалів? Мабуть, ця внутрішня пружина скручена всередині кожного журналіста і не тільки. Та не кожен має в собі сили на відсторонення, перезавантаження, відпустку, яка була б справжньою, а не з ноутбуком на колінах”, – розповідає редакторка видання.

Кадри, говорить Світлана Листюк, – це питання, над яким часом хочеться ридати.

“Наш колега і дуже досвідчений журналіст нині на фронті. Спочатку ми мали яскраві ілюзії, що він нам писатиме репортажі з передової. Але реалії військової служби показали, що не можна якісно виконувати дві справи одночасно. Тому ми звільнили його від обіцянки писати статті на благо важливішого завдання – захищати наші життя. Деякий час ми намагалися перерозподілити обов'язки всередині команди так, щоб перекрити нестачу одного гравця. Проте це виявилося дуже важко зробити. Потім я знову наважилася на співпрацю зі студентами. Врешті, взяли на фриланс хорошу студентку, з якою познайомилися під час Медіашколи від ІМІ. Бачимо в ній потенціал і сподіваємося, що вона залишиться в нашій команді навіть після повернення колеги з фронту. Хороші кадри нині важко знайти, тому радіємо, що нам це вдалося”, – резюмує редакторка.

Що з усім цим робити?

Насамперед варто розуміти – одномоментно закрити всі питання не вийде. Втім, подолати або хоча б дещо зменшити дефіцит кадрів спробує Медіашкола 2.0, яку наприкінці жовтня планує організувати медійний хаб ІМІ “Медіабаза Кропивницький”. У планах – залучення спікерів місцевого та всеукраїнського рівнів, зосередження на практичній складовій курсу та навіть стипендії для найкращих учасників. 

А от проблему з технічним оснащенням видань допоможуть розв'язати грантові програми, яких насправді чимало. До прикладу, The Fix Foundation у співпраці з Європейським центром свободи преси та ЗМІ (ECPMF) оголосив про продовження підтримки українських медіа та журналістів у межах програми Voices of Ukraine. Серед пріоритетів підтримки забезпечення медіа стабільною електроенергією та зв’язком.

З питаннями щодо доступу до інформації та порушенням ваших прав на її отримання варто звертатися до регіональних представників ІМІ, які завжди готові допомогти у вирішенні проблемної ситуації. До речі, на початку серпня в Кропивницькому заплановано зустріч редакторів місцевих ЗМІ із секретарем Кропивницької міськради Олегом Колюкою. Говоритимемо, зокрема, про роботу пресслужби та проблеми з комунікацією місцевих посадовців і журналістів.

Що ж до психологічного та фізичного здоров’я, тут лишається покладатися лише на здоровий глузд та інстинкти самозбереження. Адже, як бачимо, редактори загалом поділяють думку, що журналісти не роботи і їм також варто хоч час від часу відпочивати й перезавантажуватись. 

Звісно, ці поради досить поверхневі й не здатні вповні розв'язати наявні проблеми. Та все ж усвідомлення “тонких місць” – це вже добре, адже дає можливість пріоритезувати роботу та визначити, що й де потребує покращення і допрацювання. Цим і варто зайнятись. Але поступово і без надмірного поспіху.

Павло Лісниченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Кіровоградській області