Дискомунікація пресслужб Кіровоградщини. Що не влаштовує журналістів

Медійне середовище Кіровоградщини має проблему. Ні, звісно, вона не одна. Тут тобі і фінансування, і падіння рекламного ринку, і конкуренція з тг-каналами… Та все ж є одна проблема, яка під час війни суттєво поглибилась, відзеркалюючи подібну кризову ситуацію в країні загалом. Йдеться про комунікації. Діалог влади, держпідприємств, силовиків, комунальних і державних підприємств із журналістами. Спілкування, яке мало б бути конструктивним і корисним для всіх сторін, наразі не складається. Як наслідок, фейки, чутки і вкиди від анонімних тг-каналів, які можуть продукувати контент і без розмов з посадовцями.

Такому діалогу мали б сприяти пресслужби. Але чомусь такого не відбувається.

Винятки з правил

Хотілось би, щоб “правила” були іншими, однак маємо не надто приємну статистику. Щомісяця до мене, як регіонального представника ІМІ в Кіровоградській області, звертаються медійники області, аби “по тихому” допомогти вирішити “комунікаційні збої” з тією чи іншою структурою. Загалом за останні три місяці таких скаржників назбиралося майже з десяток.

Та є й приємні винятки. Маємо в області пул організацій, що вивели комунікацію з медійниками на вельми високий рівень. І це відзначають самі журналісти.

“Моя абсолютна любов серед пресслужб – це обласна прокуратура. Коли ми ставимо запитання, представниця завжди намагається уточнити інформацію або пояснити, чому не може її надати. Це, як на мене, людяне спілкування. Також налагоджена співпраця в нас із обласними ГУНП, поліцією та СБУ”, – розповідає редактора інформаційного порталу “Гречка” Анастасія Дзюбак. 

Приєднується до похвал у бік комунікаційників від силовиків і редакторка “Першої електронної газети” Світлана Листюк:

“Я працюю в ЗМІ понад 10 років. За цей час у моєму особистому рейтингу на першому місці завжди була пресслужба поліції і Віталіна Бевзенко. Вона оперативна, точна, відкрита до спілкування, реагує на дзвінки й повідомлення навіть у вихідні чи вечорами. Ніколи не виявить неповаги чи якогось незадоволення в спілкуванні. Вона однозначно топ”.

Хвалить медійниця й пресслужбу нині державного ПриватБанку та обласного краєзнавчого музею. Окрема похвала летить і до Центру контролю і профілактики хвороб:

“Не знаю, чи є там окремий відділ для роботи зі ЗМІ, але коли телефоную з питаннями в приймальню чи безпосередньо до пані Оперчук – отримую навіть більше інформації, ніж сподівалася. Ще жодного разу не розчарувалася в комунікації”. 

Найбільше спроб – найменше комунікації

Як не дивно, однак найбільше нарікань у журналістів на Кропивницьку міськраду, а також Кіровоградську ОДА. Ключові ньюзмейкери міцевого та обласного значення в спілкуванні з місцевими виданнями не надто поспішають ділитись інформацією. Ба більше, останнім часом діалог зводиться до простого “пишіть запит”, що для журналіста, якому необхідний коментар тут і зараз, геть не вихід. 

“Щодо комунікації з пресслужбою обласної державної адміністрації. Думаю, ні для кого з колег не секрет, що тут усе дуже печально. Я б сказала, що комунікації тут узагалі немає, як і поваги до журналістів. “Колеги” з ОВА дозволяють собі і грубіянити, і хамити, і дзвонити спозаранку з особистими претензіями, і контролювати не лише контент у ЗМІ, а й те, що ми публікуємо на своїх особистих сторінках. Але їхній улюблений стиль співпраці – це ігнорування питань, коли ти в спільному чаті озвучуєш те, що цікавить”, – ділиться негативним досвідом Світлана Листюк.

А от у журналістів “Гречки” та особисто Анастасії Дзюбак від “міської” та “обласної” комунікації вже мало не тіпається око. Редакторка розповідає: щотижнево стикаються зі, здавалось би, банальною проблемою – отримати уточнення, коментар чи роз’ясння від працівників рад та адміністрації. 

“З міськрадою, обласною радою і ОВА тяжко. Не можу бути впевнена, але мені здається, все тому, що від самих комунікаційників відмахуються представники виконавчих органів. Тобто це така політика: без коментаря вони ж нічого не напишуть, то давайте коментар не давати або тягти скільки можна.

Улюблена фішка – це сказати писати інформаційний запит. Але проблема в тому, що часто журналіст хоче отримати коментар, пояснення з теми, тобто ту інформацію, яка за законом не підпадає під запит як такий. Це затягування часу.

Другий момент – коли ти питаєш інформацію, а тобі кажуть: “А ми про це проведемо брифінг”. І замість отримати ексклюзивну новину зараз ми й ще десяток колег отримуємо одну інформацію в один день, приблизно тижні за три після нашого питання.

Третій варіант, який бісить найбільше, – це коли ти ставиш запитання, тобі не дають відповідь, а наступного дня на цю тему виходить реліз пресслужби, який підхоплюють інші: “Хочете – робіть передрук з посиланням на нас”.

Через це наразі ми змінили свою політику. Якщо ми просимо коментар, який не потребує підготовки, збору даних і він має відображати іншу сторону конфлікту, ми даємо преслужбам дедлайн: попереджаємо, що чекаємо до такої-то години або дня, якщо не буде відповіді, то публікуємо матеріал і вказуємо, що звернулись, відповіді не отримали”.

До речі, про позбавлення “ексклюзивності” здобутої інформації говорять чимало журналістів, зокрема телевізійників. І хоча для розпорядника даних організувати брифінг, звісно, простіше, ніж по двадцять разів розповідати одну й ту саму інфу місцевим виданням, та медійникам від того не легше. Тому й боротьбу за увагу аудиторії традиційні ЗМІ програють тг-каналам. Тому й дедалі більше і більше колег “забивають” на авторські новини, клепаючи замітки з пресрелізів та розсилань. 

А от заступниця редакторки “Точки доступу” Катерина Федченко, почувши тему нашої розмови, одразу згадала за наболіле – “секретність” у коментарях влади щодо обстрілів території області.

“Ми розуміємо, що є інформація, яку не можна розголошовувати, але траплялися випадки, коли після вибухів на території області на сторінці начальника ОВА не з'явилося жодного коментаря. У кращому разі традиційне “ситуація контрольована”, “обійшлося без наслідків” або “ворог лютує”. Уточнити інформацію чи взяти додатковий коментар не маємо змоги”.

А, як ми всі розуміємо, де нема офіційних даних, одразу з’являться неофіційні домисли, які з радістю транслюватимуть телеграм-канали різного рівня популярності та адекватності. 

Ну і на сам кінець – біль повної дискомунікації. Низка підприємств, установ та організацій, які, як би це сказати, не хочуть спілкуватись. Взагалі. А пресрелізи…. пресрелізи – це окрема тема для медійного болю. 

“На жаль, є пресслужби, які працюють... не знаю, з якою метою. От відверто не розумію, навіщо на їхнє утримання витрачають кошти. Така проблема була в обласного водоканалу, де хтось від імені підприємства просто хамив споживачам і журналістам, а домогтися якоїсь офіційної інформації було нереально. Радію, що підприємство усвідомило свою помилку і взяло в пресслужбу професіоналку. 

Радила б і Театру корифеїв піти тим самим шляхом і налагодити комунікацію зі ЗМІ. Бо там останнім часом усе дуже печально не лише з керівництвом, а й з комунікаційниками.  Складається враження, що театр працює лише для якогось одного глядача, а пресслужба керується принципом “що більше хамства, то краще”. Плюс плинність кадрів не дозволяє налагодити співпрацю. Я знайомилася з чотирма чи п'ятьма людьми, які представлялись адміністраторами чи фахівцями з роботи зі ЗМІ й пропонували співпрацю. Запам'яталася тільки пані Тетяна, яку я бачила двічі. Решта... А хто там нині працює – уявлення не маю, але стиль спілкування викликає щирий сум”, – резюмує Світлана Листюк. 

Звісно, як представник ІМІ я не міг стояти осторонь цієї комунікаційної кризи. Тож, поспілкувавшись із журналістами місцевих видань та представниками влади, домовився про зустріч редакторів із секретарем Кропивницької міської ради Олегом Колюкою та начальником відділу з роботи зі ЗМІ Сергієм Якуніним. Спробуємо напрацювати нові правила комунікації, які допоможуть якщо не розв'язати проблему, то хоча б мінімізувати її негативні наслідки.

Павло Лісниченко, регіональний представник Інституту масової інформації в Кіровоградській області