Дуже сумно, що деякі працівниці держорганів не розуміють, для чого потрібно висвітлювати в медіа моменти прощання з воїнами, які віддали своє життя на війні. Дуже сумно, що, стоячи в “живому коридорі”, вони дозволяють собі вживати лайливі слова та принижувати людей, які зараз виконують свою роботу (і повірте – нелегку роботу, коли тобі доводиться закарбовувати найболючіші кадри). 

“Ну ти посмотрі! С*ка, дібіли! Он у [нечітко виговорена назва міста] ні єдіного репортьора на прощаннях”, – з доданою гучністю фрази саме на лайці в бік нас, журналістів, ламаним суржиком заявила панянка сьогодні, яка стояла в “живому коридорі” на площі. 

І це саме в момент, коли кортеж із полеглими підʼїхав.

Ще щось вона там продовжила колежанці приговорювати, але я вже відбігла від них, продовжувала роботу. Одразу говорю – не знаю, з якої саме структури, але стояла пані саме з боку облради / ОВА, ближче до Театральної (зазвичай там працівники саме цих держорганів, але я не можу стверджувати точно, що ця “розумна” панянка з них, це лише припущення, бо я, з гідністю продовживши виконувати свою роботу, не дозволила собі навіть оглянутися на неї, коли вона то в спину мені говорила).

Втім, хочу звернутися саме до Кіровоградської обласної державної адміністрації, до Кіровоградської обласної ради та до Кропивницької міської ради (до речі, пресслужби яких також фотографують та знімають на прощаннях, і вони точно знають для чого вони й ми це робимо): просвітіть, будь ласка, своїх працівників і працівниць, що таке меморіалізація воїнів, для чого потрібно це висвітлювати, для чого ці, на їхню думку, “с*ки і дібіли” бігають і фотографують та поширюють це на широку аудиторію. І чому саме до цих органів звертаюся, бо багато є структур, закладів і підприємств, які їм підпорядковуються. 

Тобто прохання до цих органів доручити й там скрізь провести відповідні бесіди. Таке саме прохання до всіх місцевих роботодавців, структур, органів, закладів… Бо, на жаль, таке не вперше, подібні ситуації неодноразово були й в інших колег. І дуже сумно, що на четвертому році повномасштабки, з 11 років загалом російсько-української війни, такі люди досі не розуміють моментів меморіалізації наших захисників та захисниць, багатьох досі, за їхніми словами, “виганяють” на прощання, досі не випрацювалася громадянська та особиста позиція щодо вшанування памʼяті тих, хто віддав за країну і за нас найцінніше – своє життя. І якщо вже немає розуміння, позиції чи поваги, то хай хоч навчаться не виголошувати лайку та своє “фе”, коли таки перебувають на таких заходах. Дуже сумно…

Таміла Делюрман-Чорноморець, випускова редакторка видання “Гречка Кропивницький”