Доступ до публічної інформації - тенденції Донеччини

Моніторинг судового реєстру показав, що лише у дев'ятьох випадках чітко відслідковувався мотив сторони позивача оскаржити відмову, ненадання або несвоєчасне надання доступу до публічної інформації. Тобто саме у такій кількості судових справ порушення відповідачами Закону України «Про публічну інформацію» , а разом з тим притягнення до відповідальності за такі порушення, були заявлені як основні позовні вимоги.

Виходячи з алгоритму пошуку, всього до вибірки потрапили 19 рішень суду, 18 з яких були винесені у 2018 році, лише одне – у 2017-му.  З усіх проаналізованих справ із вказаних дев'ятьох рішень суд постановив задовольнити вимоги в повному обсязі щодо чотирьох справ, частково – також щодо чотирьох, відмовити у задоволенні вимог позивача – стосовно однієї справи.

Три справи з вибірки, як виявилося, взагалі не мають відношення до можливих порушень прав громадян на доступ до публічної інформації. Жодна зі справ не стосувалася журналістів.

З решти справ у вибірці в шістьох факти порушення прав громадян на доступ до публічної інформації були використані стороною позивача в якості частини обґрунтувань позову та розглянуті судом  у мотивувальній частині рішення.

З них суд вирішив задовольнити частково два позови, відмовити – у чотирьох випадках, у жодній справі не було ухвалено рішення щодо задоволення вимог у повному обсязі.

Саме у вказаних вище справах авторам моніторингу вдалося виділити певні особливості та спільні риси, які стосуються можливого впливу визнання судом фактів порушень закону про доступ до публічної інформації на повноту задоволення вимог позивачів.

Як, наприклад, у рішенні одного з судів Донецької області, за позовом найбільш суттєвою вимогою якого було визнати протиправним та скасувати рішення про призначення на вакантну посаду начальника УЖКГ однієї з міських рад Донецької області.

Факти порушення розпорядником інформації (міським головою) ст. 23 Закону України «Про публічну інформацію»  були використані як частина обґрунтувань позову. Виносячи рішення, суд визнав факт бездіяльності розпорядника інформації протиправним, але ж не задовольнив позовні вимоги в повному обсязі,  лише частково, залишивши при цьому в силі рішення про призначення кандидата на посаду.

Або у справі стосовно визнання протиправним перейменування навчального закладу можна чітко побачити, що позивач використовував факти порушень відповідачем ст. 15 Закону України «Про публічну інформацію» в якості одного з інструментів для аргументації обґрунтованості позову, проте суд не вбачив такі порушення достатніми та вичерпними підставами для задоволення позову ані частково, ані в повному обсязі.

Чи як у позові про визнання дій посадових осіб неправомірними та визнання рішення міськради про затвердження заступника міського голови не чинним. Зазначається, що  проект рішення було опубліковано з порушенням передбачених законодавством України строки. Додатково в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про недотримання процедури голосування та порушення регламенту. В мотивувальній частині рішення суд зазначив наступне:

«Стосовно порушення в частині строків оприлюднення відповідного проекту рішення міської ради, не тягне за собою визнання нечинним рішення міської ради, а лише є підставою для притягнення до відповідальності винних осіб за порушення законодавства про доступ до публічної інформації».

Тобто суд не вбачає достатніх підстав для задоволення позову лише на підставі порушення вимог Закону України «Про публічну інформацію».

Юлія ГАРКУША

Блог підготовано в рамках проекту ГО "Інституту масової інформації" за підтримки Міжнародної громадської організації Internews Network, що реалізує програму "У-Медіа", за фінансової підтримки Агенції США з міжнародного розвитку (USAID).