Доступ до публічної інформації на Харківщині: пацієнт радше живий

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, з початку 2018 року на Харківщині було вісім позовів, які так чи інакше стосуються порушень прав людини на доступ до публічної інформації. Також під час моніторингу був зафіксований ще один випадок недоступу у 2017 році. З дев’яти проаналізованих справ у повному обсязі суд задовольнив чотири позови, і лише в одному випадку рішення винесено на користь відповідача. Ще чотири позиви суд задовольнив частково. Позовні вимоги харків'яни висували до органів державної влади (3), відомств (1), комунальних підприємств (3) та вищих навчальних закладів (2). Запити в основному стосувалися оприлюднення декларацій про доходи, інформації про діяльність підприємств та скасування рішень органів місцевого самоврядування.

За відкритість комунальних підприємств

Останнім часом на Харківщині громадські активісти та мешканці області ведуть активну боротьбу за відкритість та прозорість місцевих комунальних підприємств. Так, громадська організація “Харківський антикорупційний центр” в кінці 2017 року подала позови до трьох комунальних підприємств (“Жилкомсервіс”, “Комплекс з вивезення побутових відходів” та “Харківський метрополітен”) з вимогою опублікувати інформацію про свою діяльність. Також своє право на доступ до інформації відстояв проект “Ні корупції”, який домігся відповіді на свій запит до КП “Харківводоканал” лише після втручання омбудсмена. Не менш важливою стала справа жителя міста Чугуїв Харківської області Івана Глушко, який виграв суд у чотирьох комунальних підприємств.  

Про таку боротьбу свідчать й результати аналізу реєстру судових рішень, в яких громадяни відстоювали своє право на доступ до публічної інформації. Моніторинг показав, що три позови з дев’яти були спрямовані саме до комунальних підприємств Харківської області. Серед них: КП “Чугуївський комунальний комплекс”, Комунальне житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство та КП “Харківський метрополітен”.

Так, у справі проти КП “Чугуївський комунальний комплекс” позивач звернувся до суду, аби зобов'язати підприємство оприлюднити інформацію щодо своєї діяльності, а саме: біографічні довідки керівника, членів наглядової ради, фінансову звітність, відомості про договори, статут, результати аудиту та ін. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач апелював до п. 1 частини 1 статті 14 Закону “Про доступ до публічної інформації” та частини 8 статті 78 Господарського кодексу України. Відповідно до них КП “Чугуївський комунальний комплекс” мало опублікувати інформацію про свою діяльність на офіційній веб-сторінці підприємства або ж на сайті установи, яка управляє підприємством. Проте, за словами позивача, такі дані оприлюднені не були. У свою чергу, відповідач зазначив, що на сайті Чугуївської міської ради вся приведена в позові інформація про комунальне підприємство викладена. Під час розгляду справи суд встановив, що саме на момент звернення позивача зі своєю скаргою, інформація ні на офіційному сайті Чугуївської міськради, ні на власній веб-сторінці самого комунального підприємства опублікована не була. І навіть та інформація про КП “Чугуївський комунальний комплекс”, що була розміщена на сайті міськради пізніше, є неповною та не включає цілий низку відомостей про підприємство. Саме тому скаргу позивача до КП “Чугуївський комунальний комплекс” Харківський окружний адміністративний суд задовольнив.

В іншому провадженні фігурує комунальне підприємство “Харківський метрополітен”, яке відмовило надавати позивачу відкриту інформацію, а саме копії майнових декларацій осіб, що обіймали керівні посади на підприємстві. Позивач просить суд зобов'язати КП “Харківський метрополітен” все ж таки надати йому зазначені відомості. Сам відповідач пояснив свою відмову наступним: по-перше, запитувані декларації містять інформацію з обмеженим доступом, а по-друге, відповідач не є розпорядником інформації, тому позивачу варто звернутися до Національного агентства з питань запобігання корупції. Такі аргументи КП “Харківський метрополітен” не відповідають нормам чинного законодавства, на що й звернув увагу суд.

Так, відповідно до ч.6 та 7 статті 6 Закону “Про доступ до публічної інформації”, майнова декларація не належить до документів з обмеженим доступом, окрім інформації в ній щодо серії та номера паспорта особи, місця проживання та ін. Більш того, суд зауважив, що інформаційний запит є одним зі способів, яким людина може реалізувати своє право на публічну інформацію: “Відповідно до положень Закону України “Про доступ до публічної інформації” забезпечення доступу до останньої здійснюється двома способами: оприлюднення і систематичного її оновлення, зокрема на офіційних веб-сайтах, і надання інформації за запитами на інформацію”. Саме тому рекомендації відповідача звернутися до НАЗК як розпорядника інформації є не зовсім коректними. Таким чином, у першій частині позову суд став на бік запитувача.

Вимогу позивача щодо зобов'язання КП “Харківський метрополітен” надати копії майнових декларацій суд вирішив не задовольняти. Причина такого рішення в тому, що відповідач не вивчив належним чином підстави для надання запитуваної інформації та не оцінив це питання з юридичної точки зору. Саме тому суд зобов'язав комунальне підприємство повторно розглянути інформаційний запит від позивача. Таким чином, вимоги останнього задоволені частково. Сплачений судовий збір позивачем суд стягнув з відповідача.

До влади за інформацією

Варто зазначити, що в деяких справах недоступ до публічної інформації був не основним предметом судового спору. В таких провадженнях недоступ виступав швидше як додатковий аргумент, що підтверджував чи заперечував позиції однією зі сторін у судовій справі. Під час аналізу було зафіксовано три подібних провадження, і в усіх трьох випадках позови були спрямовані до органів місцевого самоврядування.

Так, наприклад, у позові №619/3953/17 депутат селищної ради вимагає скасувати рішення цієї ж ради про своє звільнення з посади голови постійної комісії з питань агропромислового комплексу, земельних відносин та використання природних ресурсів, екології, землевпорядкування та землекористування. Позивач зазначив, що в процесі ухвалення рішення селищна рада порушила низку приписів чинного законодавства, в тому числі Закон “Про доступ до публічної інформації”.

По-перше, пропозиція щодо звільнення позивача була внесена до порядку денного селищної ради прямо під час її засідання та без погодження профільної постійної комісії. Цим селищна рада порушила свій же Регламент роботи. По-друге, рада не оприлюднила заздалегідь проект рішення про звільнення позивача, що є недотриманням частини 3 статті 15 Закону “Про доступ до публічної інформації”. Суд встановив: “...проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття”  

Відповідно до протоколу засідання селищної ради, її порядок денний складався з 21 питання, серед яких питання про звільнення позивача не було. Проте рада ухвалила рішення щодо 27 питань, в тому числі й щодо оскаржуваного. Це підтверджує той факт, що рішення, не внесене на розгляд ради належним чином, є незаконним. За результатами вивчення справи, суд задовольнив вимоги позивача в повному обсязі.

Таким чином, у цьому провадженні Закон “Про доступ до публічної інформації” став допоміжним правовим інструментом, який підтвердив неправомірність дій відповідача.

Прозорість університетів

Дуже схожими до справи по КП “Харківський метрополітен” були судові провадження проти двох харківських ВНЗ – Харківського національного університету внутрішніх справ та Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. В обох випадках через суд позивачі вимагають від університетів надати копії декларацій про майно та доходи осіб, які обіймали посади ректора, проректора, декана, директора інституту та вченого секретаря. Ще до суду позивачі надсилали інформаційні запити з цими вимогами до зазначених ВНЗ, проте отримали відмову.

Харківський національний університет внутрішніх справ свою відмову мотивував тим, що в запитуваних деклараціях є службова інформація. ХНУ ім. В.Н. Каразіна у відповіді на запит пояснив, що надати копії декларацій не може, бо вони містять відомості з обмеженим доступом (реєстраційний номер облікової картки платника податків, серія та номер паспорта, місце проживання та ін). Проте суд не погодився з такими твердженнями відповідачів та визнав їхні відмови протиправними, тим самим задовольнивши першу частину вимог позивачів.

Що ж стосується другої частини позовів, то тут суд вирішив наступне. У справі проти ХНУВС вимога позивача не задоволена з тих самих мотивів, що й в провадженні проти КП “Харківський метрополітен”: відповідач не вивчив та не здійснив належної юридичної оцінки питанню про надання запитуваної інформації. При цьому суд вирішив, що ХНУВС має розглянути інформаційний запит позивача повторно. У справі проти ХНУ ім. В.Н. Каразіна другу частину позовних вимог суд задовольнив частково та зобов'язав відповідача надати інформацію, але не через 5 днів після оголошення вироку, а в строк, встановлений законом. “Розпорядник інформації не обмежується строком в п'ять днів при наданні запитувачу відповіді на його запит та запитуваної ним інформації та може його продовжити до двадцяти робочих днів”, – йдеться в рішенні суду.

Аналіз судових рішень щодо Харківської області, в яких оскаржується дії чи бездіяльність розпорядника інформації у частині доступу до публічної інформації, показав у цілому позитивні результати. Так, лише в одній справі з дев’яти суд повністю був на боці відповідача. В усіх інших випадках позивач частково або повністю домігся задоволення своїх вимог.  Можна зробити висновок, що позов до суду є досить перспективним способом забезпечення та захисту права на публічну інформацію.

Ксенія ШЕПЕЛЕНКО, регіональна представниця ІМІ в Харківській області

Блог підготовано в рамках проекту ГО "Інституту масової інформації" за підтримки Міжнародної громадської організації Internews Network, що реалізує програму "У-Медіа", за фінансової підтримки Агенції США з міжнародного розвитку (USAID).