Чиновники прагнуть відкупитися від журналістів фуршетом

Журналіст і чиновник. Як часто і де вони зустрічаються? На брифінгу, у кулуарах чи якихось урочистостях? Є журналісти і чиновники, які зустрічаються саме на урочистостях. Наприклад, на початку літа. Грамоти, подяки, відзнаки, келихи, закуски – саме так в Україні у місцевій владі з року в рік відзначають День журналіста. Совкові традиції міцно в’їлися, але біда не в тому, що це організовують чиновники за гроші платників податків, проблема в окремих медійниках, які прагнуть бути на подібних заходах, не завжди усвідомлюючи, що таким чином нівелюють свої ж можливості висвітлювати негативні аспекти діяльності тих же можновладців – від голови ОДА до керівників управлінь.

Коли автор дізнався, що 6 червня в області представники Закарпатської ОДА та Закарпатської облради не влаштували традиційних посиденьок із журналістами «з нагоди професійного свята», на момент навіть повірилося, що чиновники хочуть відійти від совкових традицій. Бо що для журналіста насправді може означати грамота (подяка, премія і т.д.) від влади? У час, коли суспільство владі не дуже й довіряє, факт отримання відзнаки може викликати недовіру й до самого медійника.

Символічно, що саме напередодні «професійного свята» автору матеріалу у тій же ОДА не надали відповіді по суті на інформаційний запит. А на ужгородському автовокзалі сталося перешкоджання роботи знімальної групи місцевого телеканалу. Публічної реакції представників державної чи місцевої влади щодо інциденту не зафіксовано.

Загалом українські чиновники люблять відмовляти кореспондентам у коментарях, не давати відповіді або ж відповідати не по суті на інформаційні запити, не реагувати на результати антикорупційних журналістських розслідувань. Деякі дозволяють собі виявляти агресію до представників ЗМІ.

Але ось він, є в Україні День журналіста, пов’язаний, до слова, не із професією в цілому, а лише з подією, що стосується Спілки журналістів України у 1992 році. Втім в цей день місцеві чиновники люблять згадати медійників добрим словом та влаштовувати фуршет.

До слова, щодо влади Закарпаття, то тут зафіксовано реалію – ні голова ОДА Геннадій Москаль, ні голова обласної ради Михайло Рівіс не дають регулярних прес-конференцій чи брифінгів. Тож працівникам ЗМІ треба або домовлятися із прес-службою, або ловити їх на публічних заходах. Якщо головні керівники краю не організовують зустріч із медійниками для отримання відповідей, то чи можна вважати, що влада дійсно сприяє роботі журналіста?

Втім, святкувати владі треба. Відзначення «професійного свята» за участю голови ОДА та голови облради пройшло не 6 червня, а в інший день. Як стало відомо із розпорядження голови ОДА, на захід витрачено 30 тисяч гривень платників податків.

Загалом, питання участі практикуючих журналістів у владних фуршетах – тема для дискусій, бо ж, звичайно, знайдуться медійники, які доводитимуть, що такі заходи потрібні. Кожен журналіст має вирішувати для себе сам – корисно для нього чи ні світися на владних фуршетах. Тільки слід пам’ятати: одне із головних завдань журналіста – контролювати владу. Найкращий подарунок для працівників ЗМІ – реакція влади на критичні журналістські матеріали. На жаль, на Закарпатті, як і в Україні, таких прецедентів доволі мало. Ще краща нагорода для журналіста – довіра до нього від аудиторії. І це точно більше, ніж грамота, відзнака, подяка влади.

Ярослав Гулан, регіональний представник Інституту масової інформації в Закарпатській області, для "ТЕКСТІВ"

Матеріал підготовлено в рамках Українського медійного проекту (У-Медіа), що виконується міжнародною неурядовою організацією «Інтерньюс» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).