Бий своїх, щоби чужі боялися. Кого “мочили” львівські онлайн-видання напередодні парламентських виборів

Найбільшими антигероями львівських онлайн медіа перед виборами стали Петро Порошенко, Святослав Вакарчук, Андрій Садовий та їх політичні сили.

Хвалити своїх кандидатів, публікувати проплачені матеріали, марковані чи ні, — справа звична в передвиборчий час. Медіа намагаються не втрачати цієї можливості заробити, кандидати — прагнути використати всі можливі майданчики: від соцмереж до регіональних ЗМІ. Те, наскільки багато того чи іншого кандидата у ЗМІ залежить від багатьох чинників: бюджету кампанії, зорієнтованості на регіон, частково від редакційної політики ЗМІ. Переважно такі матеріали є однотипними і схожими. Інша справа матеріали критичні — вражають розмаїттям героїв і підходів. Особливо напередодні виборів.

Ми проаналізували контент 10 львівських онлайн-видань (ЗІК, Захід.нет, Галінфо, Твоє місто, Вголос, Форпост, Львівський портал, Дивись.info, Збруч та Варта1) за останній місяць на наявність контенту з використанням мови ворожнечі; маніпуляцій, покликаних викликати негативну реакцію; необґрунтованої критики тощо. В передвиборчий період такий контент може суттєво впливати на електоральні настрої читачів і використовуватися як метод боротьби за голоси виборців. На Твоєму місті, Дивись.info, Варті1 та Львівському порталі такого контенту не було виявлено. Натомість інші шість видань нерівномірно розподілили 94 матеріали. Значну частину таких матеріалів становлять новини (52 матеріали), дещо менше редакційні статті (24) та блоги (18). Лідером з кількості негативних матеріалів стало ІА “Вголос” — 56 матеріалів, переважно новинного характеру. Значно менше на zaxid.net — 18 матеріалів, переважно блоги та статті. По 6 — на Форпості та Галінфо. На Збручі та сайті ІА ЗІК було виявлено по 4 матеріали.

Антигероями публікацій були як лідери чи члени партій, що беруть участь у виборах (Петро Порошенко, Святослав Вакарчук, Ігор Смешко, Віктор Медведчук, Андрій Садовий тощо), так і самі партії як збірне поняття (“Слуга народу”, “Голос”, чи навіть означення “молоді партії”, під якими  мають на увазі саме ці два політичні утворення). Таким чином, говорячи про негативні матеріали, наприклад, стосовно партії “Голос”, ми враховували як публікації з критикою самої партії, так і її лідера, Святослава Вакарчука. Ми проаналізували критичний контент стосовно лідерів перегонів — партій, що згідно з дослідженнями соціологів, входять в першу п'ятірку: “Слуга народу”, “Опозиційна платформа — За життя!”, “Європейська солідарність”, “Батьківщина”, “Голос”. До них долучили партії, що мають шанс на проходження чи їх лідери є яскравими медійними персонами (“Сила і честь”, “Українська стратегія”). Не можна було оминути і “Самопоміч” та її лідера Андрія Садового, мера Львова, оскільки увага місцевих медій до нього традиційно висока.

Результат здивував — абсолютним лідером за кількістю негативу став Петро Порошенко (33 публікації в трьох ЗМІ). Втім, якщо врахувати, що на президентських перегонах його результат на Львівщині був найвищим, можливо, така масова атака спрямована, щоби зменшити кількість людей, готових проголосувати за п’ятого президента і його політичну силу. А от кількість негативу про політсили Володимира Гройсмана та Ігоря Смешка (по 2 публікації) та Юлії Тимошенко (1 публікація) прямує до нуля. Інші ж антигерої мають приблизно однакові результати: “Голос” і Святослав Вакарчук (20), “Самопоміч” і Андрій Садовий (17), “ОПЗЖ” і, зокрема, голова політради партії Віктор Медведчук (14), “Слуга народу” і Володимир Зеленський (12).

В усьому винен Порошенко

33 публікації: Вголос (21), zaxid.net (11), Форпост (1).

Негативні матеріали про Петра Порошенка переважно містять критику, як він веде кампанію або ж звинувачення, що за час свого президентства він не зробив важливих кроків. Про “Європейську солідарність” критичних матеріалів фактично немає, всі публікації зосереджені на особі її лідера.

Те, як Порошенко веде кампанію, стало причиною для неоднозначних матеріалів, в яких розповідається, як лідер “Європейської солідарності” погрожує людям, які прийшли на мітинг, називає їх “нездарами” та “путінськими нелюдами”, обіцяє бити всіх, хто кричить йому “Ганьба!”, виганяє ветеранів, видирається на дзвіницю храму, чим дивує місцевих мешканців, поводиться як тамада і лається на мітингах. А ще цинічно використовує ветеранів АТО для власної реклами. Крім того, з посиланням на сумнівне джерело “Шаурма Зеленського” повідомили, що Порошенко так боявся за власний рейтинг, що зірвав обмін полонених моряків.

В редакційних матеріалах і блогах критикують його висловлювання про реванш (Оксана Сироїд у блозі на zaxid.net), імітацію реформ і захисту від РФ (Юрій Михальчишин у блозі на Форпості). На думку футболіста Олександра Алієва, який довший час грав у російських клубах, винен Порошенко, і в тому, що почався конфлікт з Росією, теж: “Зараз багато зомбованих людей живе як в Україні, так і в Росії. Я вважаю, що в конфлікті між країнами винен Порошенко з його гаманцем”.

Взагалі, апеляцій до поняття “реванш” доволі багато — переважно, в таких матеріалах наголошується, що Порошенко сам в ньому винен: “Під час такої партнерської ідилії відчули вже дещо призабутий блаженний комфорт і душевну гармонію й патріотичні державотворці дрібнішого калібру – рабіновичі, бойки, мураєви, вілкули та інші шуфричі, яких, немов акваріумних рибок, дбайливо витягнули із суворих вод 2013—2014 років і знову помістили у звичний та улюблений тропічний басейн. І заповідалося їм жити у добрі, щасті та злагоді… аж раптом повітря різанув моторошний крик одного із партнерів: «Сукаааа!!! Ревааааанш!!!” (блог Юрія Грицика на Вголосі); “п’ятий президент забуває, що поки він керував країною, не був покараний жодний скандальний чиновник часів Януковича, винних у розстрілі на Майдані випустили на волю” (стаття Марії Бойко на Вголосі) тощо.

Публіцист Василь Расевич у публікації на zaxid.net наголошує, що Порошенко був реваншем старої системи після революції гідності. Кілька критичних матеріалів від нього з'явилося на цьому ресурсі. В одному з них, автор чудується з того, як Галичина могла обрати людину, цінності якої не співзвучні з цінностями регіону, мовляв, “Галичина любить вухами, а успішні бізнесмени пострадянського зразка дуже вправно вміють "їздити по вухах". Для них не існує неможливого у досягненні мети: слова – ніщо, мета – усе". Наголошує, що на місцевих мешканців подіяла риторика Порошенка, який спочатку він займався іншими справами – саботував реформи, домовлявся, розставляв своїх на посадах, а потім заговорив. В іншому називає його ставлеником старої номенклатури, яка “приховуючи своє нутро за патріотичними і націоналістичними гаслами вкотре задушила українську революцію".

Крім того, нардеп від Самопомочі Любомир Зубач назвав його винним в тому, що став можливим телеміст із російським телебаченням. Окремий вид критичних матеріалів викриває зв'язки Порошенка з Медведчуком — це і блоги, і редакційні матеріали. В них акцентується на тому, що співпраця з кумом Путіна погоджена, щоби потрапити в Раду (коментар політаналітика Олександра Кочеткова на Вголосі, коментар політолога Владислава Дзівідзінського на Вголосі). “Порошенко завжди підтримував Медведчука, вони разом починали свою політичну діяльність. Порошенко та Медведчук – це спільники і однодумці, політичні та бізнесові близнюки. І зараз, коли один брат-близнюк кричить, що він «протистоїть реваншу» іншого – це блюзнірство”, — цитує Вголос Олександра Кочеткова.

Як такої критики не було в новині “На аукціоні продали картину з голим Порошенком”, втім вона виглядає як вишенька на торті негативних матеріалів, присвячених експрезиденту. “Картина із зображенням оголеного чоловіка, схожого на колишнього президента України Петра Порошенка, має назву «Петро вже п’ятий». Така назва і рішення її продати зумовлені падінням рейтингів партії Петра Порошенка «Європейська солідарність» 19 червня”, — йдеться в повідомленні.

Новий і рок-н-рольний

20 публікацій: Вголос (13) zaxid.net, Збруч, Форпост (по 2), ЗІК (1).

Чимало негативу отримав і Святослав Вакарчук та партія “Голос”. Основна претензія до цієї політичної сили — відсутність досвіду: “патріотичні, але слабкі. Нові, але недосвідчені. Хороші люди, але помочі від них мало”. Критики наголошують, що немає впевненості, що “нові партії” ( а саме до таких відносять “Голос”) готові до “димових шашок, зламаних носів і струсів мозку?” (стаття письменника Андрія Любки на Збручі). Тарас Чорновіл у блозі на ЗІКу припускає — саме за допомогою таких нових облич, олігархи будуть провертати свої справи. Але закидають їм, що попри гасла, послуговуються старими методами — агітація через концерти, купівля старої партії для власних потреб.

Критикують і те, що в парламент намагаються зайти представники шоу-бізнесу, який ще більше корумпований аніж політика. “Шлях до цієї сфери на кастингах пролягає або через гроші, або через ліжко, або через інші зв’язки, і талант тут відіграє одну з найостанніших ролей” — вважає автор і переконаний, що ті озвучуватимуть написані програми (Валерій Майданюк на Вголосі). Форпост закидає навіть незаконне використання Арнольда Шварцнеггера в рекламі партійного мерчу.

Самого ж Вакарчука звинувачують в некомпетентності: мовляв, ціни на газ не знає (“Юлія Тимошенко запитала у Святослава Вакарчука про ціну на газ для населення.  Вакарчук спершу заявив, що він знає, яка вартість газу для українців, проте на конкретне питання не зміг відповісти: – Ви знаєте, яка ціна на газ в платіжках? – Абсолютно – Скільки? хоча б приблизно? – Еееее”). І чим більше виступає на ток-шоу, тим більше показує те, що не орієнтується в політичних питаннях, навіть не може впізнати програму власної партії. А сам спонсорується олігархами, зокрема Фрідманом, які для нього придумують стратегію. І настільки, що донька вчиться в дорогому європейському ВИШі. Закидають йому і підтримку ЛГБТ та критикують його особисті якості, зокрема Олег Ляшко називає його “боягузом”.

Особливо не любить Вакарчука письменник Юрій Андрухович. В розлогому матеріалі на “Збручі”, він припускає, що політичні потуги лідера “Океану Ельзи” — це наслідок кризи середнього віку: “У Славка цей синдром — в постійному акцентуванні на тому, який він «молодий», «новий» і «рок-н-рольний». Зважаючи ж на те, що ні перше, ні друге, а навіть, за великим рахунком, і третє правдою не є, такого штибу самофіксація видається вже радше заклинанням. І в першу чергу – себе самого”. Андрухович розмірковує над тим, що сам Вакарчук розривається між кількома ролями: “ми врешті не знаємо, де закінчується сповнена ідеалістично-сентиментальних уявлень «божа кульбабка», а де починається безжальний парламентський термінатор, який чомусь вирішив, що вершиною наших, виборців, сподівань є «штрафування прогульників». Мабуть, ті, хто консультував його чи то в Єлі, чи у Стенфорді, поставилися до своїх консультацій не надто старанно”.

Партія фарбованого лиса

17 публікацій: Вголос (11), Галінфо (6).

Попри низькі рейтинги, увага до “Самопомочі” в регіоні доволі помітна і власне цим спричинена така кількість критичних матеріалів, в основному пов'язаних з персоною лідера партії, Андрія Садового, мера Львова. Йому закидають неефективність, брехню (в тому числі і про те, що вони з “Голосом” домовилися про спільних кандидатів), закритість від людей, називають “фарбованим лисом”. Звинувачують у тому, що історіями про напад на свого заступника, мер відволікає увагу від проблем в місті та показово займається розвитком передмістя Львові міста Винники.

Окремо висвітлювали корупційні схеми,  пов'язані з львівською міською радою. Матеріал ніби виважений, втім є одне але — жодного коментаря від представників ЛМР чи бодай самого Садового в ньому немає.

Крім того, за повідомленням Вголос, проти лідера “Самопомочі” відкриють справу за підкуп виборців — мовляв, “виборче надання бійцям АТО і ООС грошової допомоги формує у виборця моральне зобов’язання проголосувати саме за партію “Самопоміч” навіть за відсутності контролю за таємним голосуванням. Тому це є перешкоджанням формуванню та вільному виявленню волі виборця”. Розповіли про це і на Галінфо, де відзначили, що “Андрій Садовий веде партію «Самопоміч» у Верховну Раду, щоб так зробити по всій Україні”.

Звинуватили Садового і в тому, що рейтинг “Самопомочі” низький — на думку Юрія Грицика, головного редактора ІА “Вголос” на партію чекає забуття: “це все сталось через бездарне керівництво проектом. З партії Садового тікають люди і це, ймовірно сталось через нерозбірливість Садового – йому все одно з ким співпрацювати. Ті, хто мали наснагу до подальшої боротьби – гримнули дверима. Інші чекають, поки все “спочине у Бозі”. Про це розповіли і Вголос, і Галінфо.

Кум Путіна

14 публікацій: Вголос (7), zaxid.net (4), Форпост (2), Збруч (1).

А от критики “Опозиційної платформи — За життя!” відверто менше, ніж можна було би собі уявити. Припускаємо, що на теренах Галичини глядачам не конче потрібно пояснювати, в чому проблема з цією партією. Однак персона голови політради партії, Віктора Медведчука, все ще є червоною ганчіркою для місцевих онлайн-видання.

ЗМІ очікувано проводять знак “=” між Медведчуком і Кремлем, повідомляють, що він “відкрито, нахабно, незважаючи на кров і життя українських воїнів” проводить промосковську політику, наводять його висловлювання про те, що “він пишається Путіним” і “зневажає українців”, називають адептом “русского мира” та ворогом українського народу.

А от інші партійці “ОПЗЖ” місцеві ЗМІ не дуже цікавлять. Хіба на Вголосі цитують відому у Львові членкиню ОПЗЖ Інну Іваночко, яка вважає, що війна в Україні через Майдан і українську мову. Та і взагалі це не війна, а конфлікт на території України.

Представниця “Самопомочі” Ірина Подоляк у блозі на zaxid.net ганитьабстрактних регіоналів, які прийшли не лише по мову, але і по всю Україну: “Вони є не українськими політиками, а одним із засобів війни Росії проти України. Ми пустили ворога в тил своєму війську і дозволяємо йому мати владу і гроші”. А Михайло Хміль в блозі на Форпості закликає не допустити реваншу: “Моя позиція однозначна: ті, хто їздять на коліноприклонство до Росії – слуги кремля, а хто заграє з агресором і перекреслює здобутки України – зрадники. Вілкул, Новинський, Добкін, Шуфрич, Мураєв мають сидіти. Але не у Верховній Раді. Тому мені дуже шкода, що генеральному прокурору і керівництву держави не вистачило політичної волі винести їм вирок. На жаль, не реформовані суди – це пряма відповідальність колишнього президента”.

Зелений більшовизм і ручні пропагандисти

 12 публікацій: Вголос, ЗІК (по 4), Збруч (3), Форпост (1).

“Слугу народу”, як і “Голос”, звинувачують в некомпетентності і тому, що через список до Ради можуть потрапити сумнівні особистості, зокрема представники шоу-бізнесу та некомпетентність. Чималий відсоток критики стосується діяльності Володимира Зеленського (тут ми не аналізували критичні матеріали стосовно його президентської діяльності, лише те, що стосується діяльності партійної та його впливу на вибори).

Юрій Андрухович на Збручі  проїхався і по “Слузі народу”, назвав його “шаурмен” і відзначив, що це і подобається людям: “до шаурми народ у нас ставиться так само добре, як і до локшини”. На думку письменника, Володимир Зеленський “органічно оперує цинізмом, а «людям, – як писали класики, – это нравится». Тому й окреслення «красава», що ним так полюбляють нагороджувати свого ідола Зе!фанати, пасує як улите: в ній, «красаві», вся квінтесенція цього криворізького пацанчика”. Інший письменник, Олександр Ірванець, акцентує на різного роду несмаку, який приніс в українську політику новий президент і його політична сила, втім, значній частині суспільства це до вподоби.

Письменник Андрій Любка дещо саркастично згадує про те, що у списку партії є спортсмен Жан Беленюк: “Обіцяли нові обличчя – і обіцянку виконали. Ніякого тобі Ельбруса Тадеєва, перевіреного борця з опозицією. Хіба зможе умовний опозиційний Олег Барна тягатися біля трибуни з чемпіонами? Це ж не Яценюка обіймати ззаду! Словом, «Слуга народу» про очищення трибуни у майбутній Верховній Раді подбав”.

Згадали про ще одного кандидата з десятки партії — гендиректора “1+1” Олександра Ткаченка, у публікації ЗІКу названого “ручним пропагандистом Коломойського”. У матеріалі, розміщеному у розділі “Новини”, але по суті більше подібним на статтю, акцентується на тому, що “Ткаченко хоче крові тих ЗМІ, які не слідують руслу політики його партії і президента”. В матеріалі викладають приклади маніпуляцій з боку Ткаченка і задаються питанням, які стандарти він захищатиме, коли прийде до влади? “Як би українці не хотіли, але навряд чи нова влада буде відрізнятися від старої. У роботі з медіа так точно. Неугодних — тиснути, ручних — хвалити. Тепер медіакоманда Зеленського-Коломойського повинна зробити все, щоб українці швидко забули всі обіцянки нового президента. Адже виконувати їх він не збирається, а виграти вибори якось треба”, — пише Ігор Вальський з 112 каналу, автор цієї публікації.

Михайло Хміль, львівський кандидат-мажоритарник, у публікації на сайті “Форпост” називає “зелений більшовизм” загрозою ідентичності: “можна скільки завгодно говорити про діджиталізацію і державу в смартфоні, можна бути позірно «молодим» і рекламувати себе як «нове обличчя», але мислити старими, ще сталінськими категоріями і мати більшовицьке нутро. Ну або інша сторона цієї медалі: мати людей за дурнів, тиснучи на їхні больові точки («Весна прийде — саджати будемо») і обіцяючи конфіскувати награбоване олігархами — як більшовики обіцяли відібрати землю в поміщиків і заводи у фабрикантів. Аналогії жахають”. На його думку образом “рубахи-парня” та “людини з народу”, що їсть шаурму, намагаються купити любов виборця, до того ж “підігрують звичці українців не надто любити владу і критикують усі її гілки, окрім президентської”.

Україні пророкують малоросійський сценарій, намагаються спрогнозувати, що чекає на країну після перемоги “Слуги народу”, особливо через те, що “перші тижні президентства Зеленського показали, що він не зовсім адекватно сприймає дійсність. Або ж сприймає її крізь призму своєї свідомості, яка дуже нагадує малоросійську”.

Як би там не було і що би не було після виборів, деякі ЗМІ вже знають, хто винен.

Марина Довженко, регіональна представниця ІМІ у Львівській області

Написання цього блогу стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID “Медійна програма в Україні”, який виконується міжнародною організацією Internews. Зміст матеріалів є виключно відповідальністю ГО “Інститут масової інформації” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Internews.