Боротьба в житомирських судах за публічну інформацію

Дедалі частіше органи влади та державні підприємства як розпорядники публічної інформації знаходять приводи для відмов. Для доведених до відчаю громадян єдиним виходом стає звернення до суду. Однак прихильність феміди далеко не завжди на боці запитувачів.

Здавалося б, з 2011 року, коли ухвалили Закон «Про доступ до публічної інформації», спливло достатньо багато часу для набрання чинності справді революційних норм у відкритості інформації. На сайтах з’явилися окремі розділи, присвячені порядку звернення за публічною інформацією. Відповідальні особи пройшли спеціальне навчання, затверджені вартість виготовлення копій документів, визначені місця для роботи з публічною інформацією. Проте при загальному зростанні рівня знань щодо вимог закону розуміння їх суті та навички застосування залишаються на дуже низькому рівні.

Функції контролю в цй сфері досі покладені на Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Працівники Секретаріату Уповноваженого наділені правом складати на порушників адміністративні протоколи.

З опублікованого щорічного звіту в 2017 році можна дізнатися про найбільш поширені виявлені порушення. До них віднесені неоприлюднення обов’язкової для висвітлення інформації, зокрема про відкритість публічних коштів, оцінку впливу на довкілля та доступ до архівів репресивних органів 1917-1991 років. Також розпорядники всупереч закону безпідставно обмежують доступ до інформації або відносять її до службової. Доволі часто запитувачам відмовляють у наданні інформації, надають її несвоєчасно чи неповною або ж взагалі недостовірну.

Найскладнішим для всіх розпорядників залишається застосування трискладового тесту як єдиної підстави для обмеження доступу до інформації. За минулий рік складено 724 адміністративні протоколи на порушників законодавства. Однак переважна кількість з них зі спливом тримісячного терміну накладання стягнення визнаються судами нечинними. Якщо ж у судовому рішенні не встановлено факт порушення вимог надання публічної інформації, представник Уповноваженого позбавлений можливості подавати апеляцію. У свою чергу посадовці використовують можливість апеляційного оскарження та нерідко досягають успіху. В підсумку й так не надто позитивна судова практика щодо доступу до інформації стає ще більш плачевною.

Самостійний захист у судах

Надмірна завантаженість державної інституції та описані вузькі рамки в реальній боротьбі за відкритість інформації змушують запитувачів самостійно звертатися в суди.

Стримують появу таких заяв усе зростаючі з кожним роком судові збори. За кожен адміністративний позов доведеться сплатити 0,4 від розміру прожиткового мінімуму або 704,8 грн. Якщо рішення не на вашу користь – тоді в другій інстанції будьте ласкаві заплатити вже в півтора раза більше. В касації – аж вдвічі або 1405,6 грн. Навіть осиливши ці суми, новою перепоною стає поетапне запровадження адвокатської монополії, яке додасть до цієї суми значні витрати з юридичного супроводу вашої справи.

Попри перелічені перепони знаходяться люди, які в суді готові довести своє право на інформацію. З Єдиного державного реєстру судових рішень в Житомирській області знаходимо 16 судових рішень щодо оскарження дій розпорядника інформації. Всі вони, окрім одного, розглядалися Житомирським адміністративним судом.

Єдиним виключенням стало рішення Чуднівського районного суду за позовом Сергія Степанова. Звернувшись до Вільшанської сільської ради Сергій Степанович бажав отримати інформацію про перелік та місцезнаходження невитребуваних паїв. У відповіді отримав відмову, посилаючись на відсутність даної інформації в сільській раді та необхідність звернутися до Романівської районної адміністрації. Суддя Олег Мадро визнав таку відмову безпідставною та постановив надати всю наявну інформацію.

– Після рішення суду сільська рада надала мені відповідь з інформацією про земельні ділянки. Вони виконали рішення суду в добровільному порядку. Мені й повернули сплачені судові витрати, як це було вказано в рішенні, – повідомив у телефонній розмові Сергій Степанюк.

Водночас аналіз ухвалених рішень дозволяє стверджувати про практичну рівність між визнаними судами правом на отримання інформації та відмовах в задоволенні позовів.

Таблиця: рішення з доступу до публічної інформації на Житомирщині

Переможні справи

Переважна кількість судових позовів торкалися земельних питань та діяльності правоохоронних органів. Інколи зверталися з того ж самого приводу декілька разів, і винесені рішення фактично дублюють попередні.

До прикладу, Микола Бондарчук 6 лютого написав заяву до розгляду Житомирським адміністративним судом. Не отримавши вичерпну відповідь від Держгеокадастру у Житомирській області, він просив визнати бездіяльність органу влади та зобов’язати надати повну інформацію про земельну ділянку. Згодом, 19 лютого, цей же суд приймає від нього ще одну заяву з повністю однаковими позовними вимогами. В результаті суддя Ольга Єфіменко 7 та 27 березня виносить практично тотожні рішення, якими повністю задовольняються позовні вимоги. На цьому Микола Бондарчук не зупиняється і направляє третій позов, у якому позивається проти міськрайонного управління Держгеокадастру. Цього разу суддя Ольга Лавренчук, посилаючись на наявність раніше ухвалених рішень, відмовляє в задоволенні позову.

За іншою справою Богдан Булій звернувся із запитом про вільні в межах сільської ради земельні ділянки для учасника бойових дій. Виконком Глибочицької сільської ради Житомирського району повідомив, що не є розпорядником інформації. Перенаправив запит у районне управління Держкомзему. У відповіді управління повідомило про відсутність повноважень надавати інформацію про земельні ділянки комунальної власності. Адміністративним судом визнана відмова виконкому сільради незаконною та зобов’язано надати запитувану інформацію.

Зазначені позови подавалися, користуючись пільгою зі сплати судового збору, встановленою учасникам бойових дій. Фактично наявність цієї пільги означає доступність до судового захисту порушених прав та свобод. Проте наявність пільг інколи сприймається як можливість засипати суди різного роду позовами. Лідером з таких звернень варто вважати відомого фермера Петра Головієнка. З наведеного переліку 6 справ адміністративний суд розглянув саме за його заявами. Хоча виграшною для позивача є лиш одна справа, але на ній варто детально зупинитись.

Петро Васильович 29 січня цього року звернувся в податкову із запитом про сплачені податки громадською організацією «Гаражний кооператив "Світанок"» та проханням надати копії податкових звітів. У відповіді ДФС у Житомирській області відмовила надати інформацію, пославшись на її конфіденційність. Обґрунтовуючи відмову, податкова вказала, що контролюючі органи можуть надати третім особами інформацію лише за згодою самих платників податків або на вимогу суду чи правоохоронним органам. До того ж запитувач не є засновником чи учасником цієї громадської організації.

У судовому рішенні наводиться норма Податкового кодексу де закріплене право відомостей про платника податків. Однак у ст. 23 Закону «Про громадські об’єднання» міститься обов’язок неприбуткових організацій оприлюднювати звіти про цільове використання коштів державного чи місцевого бюджетів.

Суд дійшов висновку задовольнити позов, оскільки діяльність громадського об’єднання регулюється спеціальним законом. В ухваленому 21 березня рішенні ДФС у Житомирській області зобов’язано надати повну та вичерпну інформацію на запит. Спроби податкової подати апеляцію, а згодом звернутися ще й до Верховного Суду через несплату судового збору залишилися невдалими, і рішення набуло повної юридичної сили.

Історія поразок

У більшості випадків винуватцем програшу в суді є самі скаржники. Складно зрозуміти, навіщо Петро Головієнко направив одразу ж три заяви до суду з тотожним змістом. Усі вони адресувалися Нацполіції з проханням роз’яснити значення абревіатури «ОСББ» та «ОСМД». Щодо всіх трьох справ суд відмовив у задоволенні вимог, підтримавши повноту наданої відповіді управлінням Нацполіції в Житомирській області.

У справі № 806/1033/18 пан Головієнко скаржився на Регіональний сервісний центр Міністерства внутрішніх справ. Суд цього разу знов залишився не на його стороні. Причиною такого рішення стало бажання в запиті отримати не тільки інформацію про посаду та підпорядкованість одного з працівників сервісного центру, а й з’ясувати, «чи є він позаштатним інформатором поліції».

Звідси можна зробити висновок, що судові справи зазнають поразки в тому числі через незнання громадянами різниці між звернення та запитом.

Аналогічна ситуація виникла у справі за позовом Анатолія Перегуди до Мінекономрозвитку. В інформаційному запиті він просив надати інформацію «про обов’язковість ліцензії на працевлаштування представництву, яке має намір займатися вказаною діяльністю, зокрема "Представництву ПХУП "Полметкон", розташованому в Кам’янець-Подільському».

Рішенням від 26 січня 2018 року визнано відмову протиправною через відсутність у відповіді жодної згадки про це підприємство. Лише наведений загальний перелік нормативно-правових актів. Однак в апеляції міністерство виграло, посилаючись на наміри запитувача спонукати до вчинення певних дій.

Фото з аргументацією. Судове рішення № 73287143

– В неофіційному спілкуванні з представниками юридичного управління ми дійшли згоди в наявності порушень з обох сторін. І після написання повторного звернення мені надали інформацію, – розповідає Анатолій Перегуда. – Найбільше стикаюся з відмовою в наданні інформації на звернення та запити до силових структур. Особливо коли запитуєш про кадрові питання чи наявність вільних вакантних посад. Відповідають: дивіться на сайті. Це є відмовою. Звертаєшся до суду, який зобов’язує надати інформацію, – рішення не виконується. Отримуєш формальні відписки.

Адвокату доводиться писати скарги або ж повторно звертатися до суду за новим рішенням щодо надання інформації. Невиконання вдруге судового рішення на 100 % є кримінальним проступком, і лише тоді правоохоронні органи надають повну відповідь.

Тож левова частка успіху в судових справах за доступ до публічної інформації лежить у достатній компетенції запитувача та бажанні органів влади ставати для громадськості та журналістів справді відкритими.