Найбільше полоненого пригнічують думки про своє майбутнє. Вони здатні реальним чином довести до безумства. Усвідомлення факту, що ти цілком залежиш від ворожої тобі чужої волі, ламає сильніше фізичних мук. Тому – ні в якому разі не дозволяйте собі опускатися! – пише психолог ІМІ Валерій Луценко у власному блозі на "Телекритиці". 

Як би не було важко, страшно, боляче – не піддавайтеся смутку. Змушуйте себе заповнювати кожну хвилину полону якимось заняттям. Не залишайте часу для переживань. Через силу, через «не можу» примушуйте себе думати, читати вірші, тримати себе в чистоті, дотримувати правила поведінки за їжею (навіть якщо ваш сніданок – шматок буряка, а замість столу – підлога). Не давайте собі озвіритись, перестати думати про майбутнє і вірити в нього!

Розмовляючи, сперечаючись, мотивуючи, конфліктуючи з поневолювачами, треба мати на увазі відмінність світогляду таких людей і їх мотивування (примітивізм). Примітивізм це перевага емоційності над розумом, при не дуже великих їх абсолютних величинах. Будучи, як правило, людьми досить обмеженими і залежними від думки інших, ваші поневолювачі не сприйматимуть аргументів, котрі не ґрунтуються на їх поняттях. Розмовляти з ними доводиться тільки зрозумілою їм мовою, використовуючи їх поняття. Що не означає, що вам потрібно спілкуватись їхнім сленгом, – це може тільки погіршити ситуацію. Ніщо не дасть вам більшої поваги, як природність поведінки і мови. Самодостатність та впевненість у собі і своїх принципах цінується найбільше в будь-якому середовищі, і кримінальне суспільство тут не є винятком. Навіть коли ваші принципи не збігаються зі злодійськими. Якщо такі якості присутні, мова висловлюватиме ваш внутрішній стан. Коли ж там сумбур, страх, марнославство і самозамилування, то ніякі модні слівця це не приховають.

Катування та побиття

Кілька порад – не завжди треба демонструвати свій героїзм. Зазвичай, кати починають отримувати від своєї роботи патологічне задоволення – і чим більше ви героїчно і з посмішкою дивитиметеся їм в очі, тим більше вони будуть входити в раж. Не зайвим може виявитися імітувати втрату свідомості. Принаймні, щоб отримати перепочинок. Також можна попередити, що маєте хворе серце – вроджений порок (для молодих), перенесений інфаркт (для старших) і ви вже кілька разів з цього приводу були в реанімації. Або ж що у вас цукровий діабет. До того ж, переважно всі ці вправи мають на меті вас налякати, калічити – «відбити нирки», наприклад – мало хто ризикне. Хіба що обкурившись чи напившись. А страх – це річ дуже суб’єктивна.

Отже, загальна рекомендація – не чіпайте їх, поки вони вас не чіпають. Спілкування з ними не принесе вам ніякої користі. Лідери ж, навпаки, як правило, це люди більш глибокого інтелекту і широкого світогляду, вони розібралися з багатьма своїми страхами, більш підпорядковані холодному розуму і спритно використовують фобії, жадібність і вузьколобість своїх братів. Спілкуйтеся краще з такими – це гідні супротивники, і навіть програючи, у вас є шанс багато чому навчитися. І наостанок, у честолюбстві самому по собі немає нічого поганого. Але в небезпечній ситуації воно може вплинути на вашу здатність тверезо міркувати.

Текст: Валерій Луценко, ІМІ, для "Телекритики"

Фото: АР, на фото: полонений та звільнений у Слов'янську американський журналіст Саймон Островський