ГАРЯЧА ЛІНІЯ
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Підтримати ІМІПодай скаргу

Що є "альтернатива"?

09.02.2012, 01:29
Чимало дослідників люблять цитувати другий закон термодинаміки для пояснення соціальних процесів. Складно сформульований фізичний закон простіше можна висловити так: "Тіло, що має певну температуру, передає частину тепла тілу з меншою температурою, що посилює загальну ентропію". 

Дехто вважає, що ентропія, тобто хаотичні процеси, суттєво посилюються в ізольованому середовищі. Тобто, якщо систему закрити, то можна отримати заворушення та безлад такої сили, що вони просто зруйнують саму систему. 

Не так давно до другого закону термодинаміки апелював "сірий кардинал" Кремля Владислав Сурков, пояснюючи події на Болотній площі в Москві. Його рецепт вирішення політичної кризи в Росії простий – систему треба відкрити, тож пар вийде, і тиск усередині зменшиться. Суркову відразу ж заперечили: тоді в систему може потрапити тепло ззовні, і сила процесів лише посилиться. 

Проте, для того, аби процеси відбувалися, у системі від самого початку мають бути одиниці з високим рівнем енергії, аби передавати її іншим.

Але якщо для фізичного процесу важлива кількість енергії – то для соціального процесу є сенс поміркувати й про якість енергії, якою діляться більш енергетичні індивіди з іншими.

Бо якщо авторитаризм чи диктатура, як закрита система, призводить до жорстокого бунту, то наслідком буде зовсім не впорядкування системи, а черговий рівень закритості.

Це дуже актуально для нинішньої політичної української реальності. Посилення авторитарних тенденцій та закритості країни веде до збурення багатьох активних людей і виникнення вибухової соціальної ситуації, яка може стати неконтрольованою від самого неочікуваного кроку.

Але чи призведе це до бажаного результату?

Чи дасть соціальний вибух – енергію для впорядкування системи, запровадження робочих механізмів та до її розвитку?

Для цього в системі мають бути носії енергії іншої якості та інших змістів. По суті, це питання наявності реальної альтернативи у вигляді носіїв інших цінностей, що спроможні не лише передавати енергію, але трансформувати її в осмислену зміну системи. Отож, що є реальна альтернатива?

Альтернатива за суттю

 Уже давно немає секрету в тому, що українська політика – це навіть не місце реалізації певних амбіцій чи комплексів. Це просто доступ до ресурсу.

Напевно, і журналістам, і експертам, є сенс припинити вдавати, що політику в цій країні бодай хтось використовує для реалізації якихось політичних програм чи суспільних завдань. Більшості політиків у цій країні влада потрібна для збагачення. Це – завдання номер один.

Бізнесмен, який вкладає в купівлю депутатського мандату декілька мільйонів доларів, має перед собою два завдання: 1) захистити вже існуючий бізнес; 2) "відбити гроші" та заробити.

Правда в тому, що це не лише український винахід. Просто в Україні він не обмежується наявністю правил гри у вигляді правової держави, працюючих законів, ідеологічних позицій та відповідальністю, яка є, внаслідок усього вищезгаданого, неминучою.

Далі вже нічим не обмежується той, хто отримує повну владу. Більше того, механізми обмеження перетворюються на його інструменти. Бо не спрацьовує головний запобіжник – громадянське суспільство, яке чітко володіє на рівні свідомості розумінням причинно-наслідкового зв'язку: навіщо потрібна держава, чиїм коштом вона утримується і які функції має виконувати.

В українській школі, яка вже 20 років далека від реального реформування й весь цей час повторює радянську програму, ніхто не вчить дітей розуміти просту річ: держава – це не витвір вищих сил, а цілком людське творіння, що існує коштом громадян у їхніх інтересах. Якщо це не так, то громадяни можуть, і мають ситуацію змінювати. Головне – це розуміння роботи механізму державного апарату, можливих моделей його облаштування та варіантів політичної системи.

Така освітня реформа, де дітей учили б – як жити в суспільстві, що таке права меншості й чому треба їх захищати, як працює державний організм, як критично осмислювати політичні, суспільні, медійні процеси – не є пріоритетом нинішніх політиків. Їх цілком влаштовує нинішня ситуація. Адже управляти людьми, рівень політичної свідомості яких критично низький, значно легше, аніж добре освіченим суспільством із навичками рефлексії та критичного мислення.

Традиційна українська сім'я також не сприяє виникненню таких умінь.

Відтак, чекати змін знизу країні доведеться ще не один рік, допоки не виросте покоління, що спроможне інакше осмислювати навколишню дійсність.

За такої ситуації – особлива відповідальність на тих, хто вважає себе елітами. Адже в багатьох країнах зміни починалися саме з певних груп, або певного прошарку суспільства.

Не йдеться про традиційне розуміння терміну "еліти". Ідеться про активних людей зі спільними цінностями, що мають бачення та волю до втілення цього бачення в реальність.

Ідеться про тих, у кого суспільні цінності превалюють над базовими рефлексами. Тих, хто своїми діями довів, що спроможний на вчинки заради громадського інтересу та готовий демонструвати принципово інші підходи в політичній діяльності та управлінні державою.

Такі еліти спроможні стати альтернативою, якщо зуміють ставити конкретні цілі й пропонувати шляхи їхнього досягнення, жертвувати амбіціями заради результату, демонструвати вміння домовлятися, бути прозорими у своїй діяльності та безкомпромісними у відстоюванні власних цінностей.

Альтернатива – це ті, хто спроможний почати реформи із себе, змінюючи світ довкола щоденно – із владними повноваженнями, чи без них. Це люди з мотиваціями іншого порядку, аніж виключно реалізація особистих амбіцій чи збагачення.

Альтернатива – це ті, хто не співвідносить кожен свій крок із політичним рейтингом, хто не намагається вивчити бажання електорату перед написанням власної програми чи месиджів. Альтернатива має пропонувати нові бачення, доносити їх до людей та переконувати їх, що втілення цих бачень буде благом для всього суспільства.

Суть альтернативної політики: не відоповідати на запити електорату, які завжди будуть на рівні хліба й видовищ – а вести за собою .

Альтернатива за змістом

Навіть поверховий аналіз політичних процесів у країні демонструє, що політична сфера в Україні позбавлена будь-яких змістовних категорій, окрім дуже загальних популістських гасел на кшталт "Україна для людей", "Справделивість є", "Разом ми сила", тощо.

Саме політичні еліти мають формувати в суспільстві візію – картинку майбутнього, заради якої люди готові діяти.

Візія – це певна колективна мрія, яка має цілком практичні обриси.

Як свідчить історія, мрії не можна запакувати винятково в утилітарну обгортку. Мрія має давати людині відчуття переходу на інший рівень розвитку.

У Радянському Союзі людей захоплювала ідея побудувати комунізм: новий суспільний лад з ідеальними соціальними стосунками рівності, справедливості, братерства. У США – країну рівну можливостей для кожного, де індивідуальна свобода давала можливість реалізації будь-якого бажання.

Навіть Європейський Союз – це спроба побудувати об'єднання держав, у якому всі вони були б вільними, мали підтримку одна від одної, поважали традиції один одного та давали рівні можливості для розвитку громадян будь-якої із країн-членів. Економіка в ЄС завжди була вторинною. Відтак, якщо нинішня економічна криза призведе до зміни правил співіснування держав у ЄС, це означатиме політичну кризу об'єднання, яке базується на інших цінностях і цілком може призвести до його розпаду.

Відтак, мрія чи візія має базуватися на цінностях. Вона має ставити завдання глобального гуманітарного порядку, а не фокусуватися на локальності. Альтернатива – не в пропозиції "догнати" когось із сусідів, а в тому, аби запропонувати суспільству реалізувати власний проект.

Проте, проект повинен, окрім частини міфічної в образі картинки майбутнього, мати й цілком раціональний вимір із чітко визначеними завданнями та етапами їх реалізації. Це вже площина політична.

Програма має бути не просто набором декларацій, а показувати, якими кроками досягатимуться поставлені завдання, до яких змін вони призведуть, і хто їх втілюватиме. Програми мають передбачати запровадження працюючих механізмів, у яких відбувається політичний процес.

Важливим є питання встановлення компромісних рамок, яких у країні досі немає. Бо локальні завдання можна вирішувати лише в певних рамках.

Кому потрібна альтернатива?

 Здавалося б, потребу в альтернативі розуміють усі, і ніхто не був би проти виникнення принципово нової за своєю суттю політичної пропозиції. Проте, це лише перше враження.

Чи потребують альтернативи нинішні "політичні еліти"? Очевидно ні. Адже це означатиме для них необхідність повної зміни команд та підходів до ведення політичної діяльності.

Зараз координати чітко встановлені: по вертикалі – домовленості з Банковою, горизонталь покривається грошима від великого бізнесу на купівлю їхніх же ЗМІ за політичні зобов'язання. Альтернативні координати будуть мати значно більше площин, і швидкість процесів у них буде значно вищою.

Великий бізнес теж досі не зацікавленій у появі альтернативи. Навіть розуміючи рівень загроз: адже за нинішньої моделі ніхто не може гарантувати йому бодай збереження власності. Проте, лише ця система гарантує надприбутки за умови тимчасового виграшу. І такий формат поки є пріоритетним.

Народ про альтернативу говорить постійно. Але, чи є це бажанням нових підходів, чи просто втома від звичних облич – велике питання.

Не так давно, письменник Андрій Курков зауважив, що українська література досі не народила образу "героя". Більшість героїв у творах українських письменників – це рефлексивні страждальці, а не люди дії, що ставлять великі завдання та досягають результату. Функція літератури, як відомо, саме зображувати дійсність.

Висновок письменника: нація не дозріла до того, аби щиро захоплюватися чи поважати тих, хто спроможний успішно діяти заради інших. Нація прагне більше до того, аби жаліти нещасного героя та визначати гіршого із двох злодіїв.

Проте, останнім часом у країні таки з'явився прошарок людей, які усвідомлюють, що політичні процеси в країні відбуваються в одному напрямку – у бік деградації. Вони глибоко відчувають невідповідність українських реалій та основних політичних фігур сучасному світові. Вони спроможні діяти та мислити раціонально.

Ці люди вправно використовують нові технології для активізації комунікації довкола суспільно-політичних тем. Саме це середовище найбільше потребує альтернативи.

І, імовірно, саме спроможне її й народити.

Вікторія Сюмар, ІМІ

 
Сподобалася стаття? Допоможи нам бути ще крутішими!