Про бідного журика мовимо слово

Один мій знайомий адвокат нещодавно визнав: «У нашій країні освіта юриста потрібна лише для вмілого складання позову або його заперечення; виграєш ти чи не виграєш справу, залежить від кількості занесених судді грошей. Фактично, держава вчить юристів не для торжества права, а навпаки для його заперечення». Якщо справи підуть в тому ж напрямку і щодо журналістів, а останні тенденції перекроювання медіа-ринку не вселяють підстав до оптимізму, то матимемо ще одну армію спеців, потрібних лиш для візування потрібних властьімущим рішень/інформацій, - пише Роман Кабачій в новому блозі на сайті "Лівий берег". 

                Продаж Борисом Ложкіним свого холдингу «UMH» Сергієві Курченку викликав землетрус у медіа-середовищі, видавши на-гора безліч запитань. По-перше ми з вами спостерігаємо за руйнуванням усталеного від часів Кучми світу олігархічної системи противаг, котра забезпечувала сяку-таку позірність функціонування демократії в Україні. Після несподіваної передачі власності ФК «Металург» від Олександра Ярославського  до Сергія Курченка, групи каналів «ІНТЕР» від Валерія Хорошковського до Сергія Льовочкіна і Дмитра Фірташа, та «UMH» до того ж таки Курченку, посилення «Сім’ї» на інших фронтах формує нову дійсність. Вона, щоправда така ж викривлена як і «олігархо-демократія», - ми чомусь уже звикли, що уряд Азарова-Арбузова попри його закостенілі методи та ставку на закручування гайок називають «младореформаторським», а Курченка «младоолігархом». Тобто реформами, юністю та вірністю принципам демократії ця нова реальність не вирізнятиметься. Хіба що юнацьким запалом гребти під себе побільше грошей та майна.

                Другий бік медалі цієї зміни реальності це ситуація власне з тими «маленькими людьми» із великою душею, котрі попри вічно перехідний статус нашої держави намагалися жити у відповідності до принципів етики власної професії, вірити в те, що вони колись восторжествують і за них не треба буде боротися кожним днем свого існування. Журналістів це стосується чи не найбільше, оскільки ту ж таки свободу слова називали практично єдиним здобутком Помаранчевої революції. Перший дзвіночок прозвучав на ТВі, коли відповіддю журналістів не зовсім законну та не зовсім прозору на зміну власника було їхнє масове звільнення. Проте, з квітня-2013 пройшло чимало часу, а не всі з цих журналістів офіційно працевлаштувалися, не кажучи про те, щоб зберегти єдність команди та її цінність як креативного відкритого на експерименти колективу.

                Тепер всі ми ставимо собі питання, що буде з колективом журналу «Корреспондент», котрий – за моніторингом дотримання журналістських стандартів Інституту масової інформації, серед друкованих видань упевнено тримав першість. Крістіна Бердинських, одна з найкращих репортерок та політичних оглядачів «Корра» уже висловила свою позицію на сторінці в «Фейсбук»: «…допоки в редакційну політику не втручаються (можливо залишилося кілька днів, тижнів чи місяців, я ще не знаю), залишаюся тут». З приводу того, коли почнуть закручувати гайки, можна домислитися: власне до березня 2014 року, за словами Ложкіна, операційний контроль над холдингом залишатиметься за нинішнім менеджментом. А що закручувати будуть, можна не сумніватися: вже сьогодні стало відомо про видалення абзацу про зв’язки Курченка з «Сім’єю» на сайті «Коммерсант-Украина».

                Впливовий у медіа-світі експерті Михайло Вейсберг закликав колектив «Корреспондента» зберегти журнал, не грюкати дверима: «Вы можете тоже сделать блестящие заявления и уйти на улицу (уехать в Москву?). А можете остаться, потому что будете знать, что нам, читателям, вы по-прежнему нужны». І далі пан Михайло, вочевидь базуючи свої думки на пункті виходу: «або в Москві, або тут, все одно робитимете те саме», аргументував свої поради таким чином: «Да, вы будете меньше писать о «семье» – и слава богу, тошнит уже от этих текстов. Но есть огромное поле жизни вне политики – и мы хотим об этом читать: о воспитании детей, о трендах в вузах, об истории страны и мира, о событиях в Турции и Бразилии, о новых фильмах и книгах, о красивых местах в Крыму, о личностном росте – а вы это профессионально и толково делаете».

Але ж так, пане Михайле, тому хвалять російські ЗМІ, бо вони не пишучи про політику, фокусуються на соціальному! Їм наказано варитися лише в цій сфері. Українська ситуація тим і відрізняється, що тут можна було ще думати, що становище в політиці прямо пропорційне до стану соціалки, до освіти та культури. Що політики відповідальні за провали в цих сферах. Що тут, пишучи про політику, можна намагатися змінити цей плачевний стан, не просто його «професійно описуючи», а впливаючи – в ролі четвертої влади. Та сама Бердинських вочевидь відповіла краще: «Якщо колеги по цеху вважають, що я раптом почну писати, яке велике та грандіозне «покращення» на нас усіх очікує, то цього не буде. Якщо хтось мене про це попросить, я звільнюся. Якщо знімуть головреда, я звільнюся в той же день. Якщо я зрозумію, що замість політики пишу виключно про пташок та метеликів, я звільнюся».

А куди Крістіна піде, питання до власників ЗМІ. Бо це ж вони своїми руками скурчують шагреневу шкіру простору свободи ЗМІ. Вони умивають руки, продаючи ЗМІ з незалежною редакційною політикою нуворишам, вони просто закривають ЗМІ, довівши їх до стану валізи без ручки. Вони вбивають іще фактично не народжений медіа-бізнес. Тільки що ви товариші олігархи робитимете, читаючи такі газети та дивлячись таке ТБ, де домінуватимуть розіслані прес-релізи та «джинса» конкурентів? Переключатимете на ВВС? Але там за знищення паростків вільного слова в Україні вас точно не похвалять – ні щиро, ні за гроші.

Текст: Роман Кабачій, ІМІ, для "Лівого берега".

Фото: Таїсія Стеценко, "Корреспондент"