IMI

Гаряча лінія

Барометр свободи слова

Данi з початку 2018 року

Вбивства Побиття Перешкоджання Цензура Погрози

0

28

80

2

27

Підводні камені інформаційних маніпуляцій: як боротися

Одною із тем дослідницької лабораторії «Ініціативи чесних новин», що відбулася 28-29 листопада під егідою Інтерньюз Нетворк та Інституту масової інформації, про яку ІМІ вже писав, стала тема маніпуляцій у медіа та основних методів боротьби з ними – як всередині медіасередовища, так і в суспільстві, мається на увазі поняття медіаграмотності. Нагадаю, лабораторія включала обмін досвідом поміж українськими медіатеоретиками з громадських організацій та університетів і представниками ЗМІ у Києві та в регіонах і науковцями з США та Євросоюзу.

Типи маніпуляцій

Представниця ІМІ Олена Голуб, розпочавши свій виступ щодо видів маніпуляцій, стосованих в українських медіа, зазначила, що так насправді маніпуляції «оточують нас по життю», не лише в ЗМІ, і навела приклад «чорної п’ятниці», про яку чимало розчарованих покупців написало, що ніякого «зниження цін» не відбувається: реалізатори «опускають ціни», напередодні їх піднявши.

Так і в ЗМІ дуже часто відбувається підміна понять, але не тільки. За словами Голуб, до видів маніпуляцій вона відносить джинсу, фейки, мову ворожнечі, риторику висвітлення конкретної теми, відповідно підібрані коментарі, зманіпульовані фото- та відеоматеріали. Редакційна політика, що стоїть за такими маніпуляціями, в Україні дуже часто не скерована на інтереси суспільства, а передусім на обслуговування інтересів власника.

Джинса, котра розміщується в українських медіа, часто виглядає дуже кострубато і недолуго, з примітивними заголовками на кшталт «політик N сказав», «політик N зробив», без жодних коментарів з боку редакції. Натомість коли у такого роду матеріалах з’являються експерти, вони переважно із одного пулу і ще вчора могли працювати помічником того нардепа чи політика, на чию користь сьогодні ними видається «експертна думка».

Медіа в Україні можуть маніпулювати і несвідомо, фактично з причини непрофесійності. Як приклад Олена Голуб навела висвітлення трагічного ДТП у Харкові ввечері 18 жовтня ц.р. За словами експертки, лише 1 сайт із 10-ти, охоплених моніторингом ІМІ на предмет висвітлення цієї теми, не назвав Олену Зайцеву відразу «винуватицею» трагедії. Як відомо, ДТП сталася внаслідок удару між двома авто, а свою провину 20-літня дівчина визнала допіру 13 грудня.

Маніпуляції можуть критися в авторських колонках, за які нібито відповідальності не несе, але може в такому тексті виділити фрази чи шматки, про які автору найбільше йдеться, особливо коли є підозра, що за таку колонку автор платить сам і вона є видом джинси.

Маніпулятивним можна назвати також винесення цитат у заголовки, коли таким чином ЗМІ скидає на когось відповідальність за ствердження, яке кладе відбиток на всю новину. Приміром, на сайті «Обозреватель» у заголовку «”Феєрична дура”: Савченко викликали на дебати через заяву про “ж*дів”» вміщено цитату політика Дмитра Співака.

До слова, за словами ще одного учасника зустрічі Максима Саваневського, біля 40% користувачів соцмереж читають власне «заголовками», не зазираючи в новину. А навіть банальну новину про те, що ВВП України зріс, можна подати і під заголовком, що він упав, якщо рахувати від якоїсь окремої дати чи за певний період у минулому часі.

До видів маніпуляцій зараховується також недоговорювання правди або поширення напівправди. Як приклад такої напівправди можна пригадати новину з одного пропагандистського сайту на Донбасі, котрий, подаючи фото американського прапора на будівлі СБУ, написав, що Україна уже у повному підпорядкуванні американців. Прапор дійсно висів, але рівно дві години, поки в СБУ була офіційна делегація США.

Українські ЗМІ часто недоговорюють і перекручують, власне, виходячи із позиції власника. Приміром, ЗМІ у власності Коломойського замовчували намагання МАУ перешкодити входженню на український ринок авіаперевезень дешевих лоукостів. А медіа, котрі займають непримиренну позицію до мера Львова Андрія Садового, розповідали про «загрозу тифу» у зв’язку зі сміттєвою кризою в місті, що було відвертим фейком.

Хто піддається маніпуляціям

Діана Дуцик з ГО «Детектор медіа» зазначила, що не варто сприймати медіа вузько, а придивитися до порад ЮНЕСКО, за якими є 10 компетенцій, котрі лежать у розумінні медіа: як вони функціонують, як ними користуватися у контексті критичного сприйняття інформації. І тоді бачити природу маніпуляцій буде легше, як і пояснювати,  як вони діють, ширшій аудиторії.

За її словами, «Детектор медіа» дослідив на Сході України 8 фокус-груп, що складалися з 48 родин, у т.ч. на лінії розмежування: «Тотальна недовіра до медіа, до держави, її органів. Російська пропаганда досягла цілей, власне, у руйнуванні довіри. Люди некритично сприймають, мають потокове і фрагментарне сприйняття інформації. Не розрізняють медіа, клікають на новину як таку, не звертаючи увагу, яке ЗМІ це поширило. Також працює фонове сприйняття інформації з включеного телевізора. І коли не довіряти медіа, тоді включається довіра до близьких людей, що сприяє поширенню чуток. Не довіряючи медіа, разом з тим люди довіряють окремим обличчям – ведучим, блогерам, таким як Анатолій Шарій чи Вадим Рабинович».

Також Дуцик розповіла про досвід спілкування із учителями шкіл у зоні АТО.  Чимало з них, на думку експертки, є носіями антиукраїнських поглядів: «Одною просвітою цих вчителів не змінити, треба міняти середовище. Комплексну програму оновлення бібліотек у школах, вони є базою отримання інформації, тому потрібна їх модернізація і доступ до інтернету. Треба зважати на те, що різні вікові групи по-різному піддаються маніпулятивним впливам, залежно від регіону, умов тощо. Типажів аудиторії досить багато, ми намагалися їх типувати і відмовилися від цієї ідеї».

Подібні враження від поїздки регіонами має Світлана Єременко з Інституту демократії ім. Пилипа Орлика. Вона розповіла, що, приміром, судді на Буковині були здивовані, коли їм сказали, що лише з одного ЗМІ інформацію черпати неправильно, а бібліотекарки на Сумщині «були вражені брутальними маніпуляціями від журналістів, вони не мають поняття, що таке джинса». Виконавча директорка ІМІ Оксана Романюк, котра модерувала зустріч, додала, що про існування фейків іноді не знають навіть у академічних середовищах.

Голова правління ГО «Інтерньюз Україна» Костянтин Квурт з цього приводу зазначив: «У суспільстві існує консервативна частина і передова, розпорошена. Тому треба вивчити, як відбувається медіаспоживання тією консервативною частиною. Ці люди читають небагато, не читають лонгріди. Треба вміти їм пояснювати у 5-6 пунктах. У нас нема грошей на великі серіали, тому треба запускати ролики з короткими реченнями, така асиметрична відповідь на пропаганду». Не опускати рук – фактичний висновок Костянтина.

Медіаграмотність як панацея?

На дискусії була присутня заступниця міністра освіти України Іванна Коберник, і вона розповіла, що курс з медіаграмотності затверджений (від початкової школи і до старшої), просто він знаходиться у варіативному списку, і будь-яка школа при бажанні може його обрати. Просто у школах часто про це не знають, батьки не проявляють також ініціативи, фактично проблема комунікативна. «Підручники і посібники чудові», – сказала Коберник, проте зауважила, що на її думку медіаграмотність повинна бути вплетена у традиційні курси: «Існує спільний проект громадянської освіти, медіаграмотності та критичного мислення, і це все має читатися одною людиною. Не може вчителька читати одну годину медіаграмотність, а на решті предметів вести себе по-старому. Нам варто притримуватися концепції, коли медіаграмотність є наскрізною лінією у традиційних предметах. Курс критичного мислення – це не курс критиканства. Людям бракує основних базових знань». Також Коберник вказала на певну складність у курсах, коли 4-класник мав би вже вміти відділяти факти від коментарів.

Її підтримав директор загальноосвітньої школи №148 у м. Києві Сергій Горбачов, котрий у минулому був журналістом, а зараз уже 5 років викладає медіаграмотність старшокласникам. «Схиляюся до думки, що медіаграмотність як окремий курс не має сенсу, а має бути складовою частиною курсу критичного мислення. Треба інтегрований курс + вміння особистої комунікації, емпатії, споживацької грамотності, вміння перевіряти інформацію (не тільки медійну), розуміння своєї ролі у суспільстві», – сказав Горбачов, зазначивши, що все ж старшокласники позитивно сприймають його уроки, іноді запам’ятовуючи базові речі у «фоновому режимі».

Він також розповів, що отримав дуже багато позитивних відгуків від учителів, коли виклав вступ до медіаграмотності в інтернет: «Коло людей, які займаються медіаграмотністю, не дуже собі уявляють, з чим мають справу на нижчому рівні. Ми слабко уявляємо стан суспільства і його готовність до таких речей. Треба розвинути цю рефлексію, з чим маємо справу».

Іванна Коберник зазначила, що вчителі тепер будуть проходити перепідготовку щороку, а не раз на 5 років, тому вона покладається на інститути вдосконалення учителів, котрі мали би вчити педагогів медіаграмотності: «Підвищення кваліфікації це один з кращих шляхів. Стандарти змінюються, і медіаграмотність увійде в початкову школу, а потім і вище», – зазначила чиновниця, пожалівшись при нагоді, що в усіх країнах світу рушії реформи освіти – це педагогічні університети, а в нас вони основні блокувальними: «Вони забули, як виглядають діти, – сказала Коберник. – В Україні підтримують реформи власне відділи освіти та керівники шкіл».

Про необхідність роботи із педвузами у контексті медіаграмотності сказала також Діана Дуцик. Проте, за словами Коберник, поки що на співпрацю йде всього кілька вишів.

Корпоративний контроль

Проте без джерела маніпулятивності не було би і проблеми. Тому, як пропонує редакторка запорізького сайту «061.юа» Тетяна Гонченко, має бути цехова «несолідарність», коли маємо справу з неетичними журналістами: «Хто, як не журналісти, мали би контролювати один одного, але цього не роблять».

Роман Кабачій, ІМІ

Ще Статті