Якщо уявити себе прибульцем з іншої планети, який надумав останні вихідні повештатись у соціальних мережах та форумах, то може здатися, що найбільшою проблемою української журналістики нині є не політична джинса, що, як повінь, заливає країну, знищуючи саму журналістику як вид людської діяльності, а…скромна особа Тетяни Чорновіл.

Завсідники-віртуали (герої дивана, компа і миші!!!) звинувачують екс-журналістку в тому, що вона не просто так подолала 5-метровий паркан довкола Межигір’я -безпрецедентно закритого від людей житла державного лідера -, а заради піару, намагаючись, мовляв, таким чином підвищити свій рейтинг як кандидата в депутати до парламенту.

Поспостерігавши за обговоренням (варто-не варто? заради чого? піар-не піар?) та поспілкувавшись із фейсбуківцями, дійшла висновку, що ці питання ставлять переважно люди, які або ніколи не бачили Тетяну наживо, або раніше не читали жодного з її журналістських розслідувань. Для більшості знаних і авторитетних колег-журналістів, знайомих з нею давно, Тетянине «привітання» Януковича з Днем Незалежності у вигляді штурму Межигір’я, стало черговим вчинком із цілої низки тих, яких вже було немало і які ще будуть. Із того, що лише пам’ятаю без Гугла (нечасто чужі матеріали закарбовуються в журналістській пам’яті), 5-6 років тому були екстремальні походи-перелази до кримської дачі Януковича, а також репортаж із замку «короля» Донбасу (доти за паркани ахметовського маєтку «Люкс» не зазирав ніхто). А ще був цілий серіал «Дитинство Рината», готуючи який, відчайдушна Чорновіл, кілька вечорів вешталася по селищу шахти «Октябрьская» в Донецьку, де і вдень з’являтися лячно. Тим, хто «нє чітал, но осуждаєт», рекомендую прочитати хоч щось із названого. Аби принаймні не ТАК категорично стверджувати, що подолання 5-метрового паркану – то лише передвиборчий піар, а не якась там суспільно важлива новина. А таки новина! Та ще й яка! «Паркани – не перешкода навіть для однієї тендітної жінки».

Для мене ця новина набагато змістовніша, аніж, наприклад, джинсовий медійний серіал під умовною назвою «Азаров – ето наше всьо». Причому, у більшості повідомлень, які поширюють ЗМІ, йдеться не про роботу прем’єра, а про беззмістовні заяви, до яких останнім часом додалися й спогади (Азаров – тоже чєловєк?).

Лише 17 серпня УНІАН (рекордсмен) подав у своїй стрічці 5 (п’ять!!!) новин про прем’єра.

Серед них – спогад, як йому вирізали у Тбілісі апендицит. Була також новина-повчання, що молодь повинна брати приклад не з героїв серіалу «Бригада», а з олімпійців. Як я жила досі без цих знань?

Найбільше ж проте дивують не замовники та спонсори джинси, а відсутність масового суспільного осуду цього ганебного явища, яке знищує довіру людей до засобів масової інформації, а інформаційне поле перетворює на випалену землю, де ще довго нічого путнього не ростиме.  

 
Текст: Ольга Бурда, "Телекритика"