Наступ медіа-бастардів

Галасливі ньюси, подібні до розлучення Путіна, все частіше стають новинами №1 в українському медійному просторі, і далеко не лише в жовтій пресі. Насправді, це не означає падіння рівня окремо взятих якісних ЗМІ, а відображає нову глобальну тенденцію, яку ми – свідомо чи несвідомо – вже підхопили.  Це так звана «бастардизація» якісних ЗМІ (від слова «бастард» – незаконнонароджене дитя), - пишуть Роман Кабачій та Оксана Романюк в рубриці "Mediasapiens" порталу "Телекритика". 

Про цю тенденцію говорили, поміж іншими, у червні цього року на міжнародній конференції IFEX (Міжнародна асоціація з питань захисту свободи слова), яка оцінювала сучасні реалії медіа-сфери. Бастардизація – це розмивання ролі та значення серйозного ЗМІ через його часткове пожовтіння, або ж через брунькування навколо нього більш жовтих і зухвалих видань чи сайтів. Таким чином видання намагаються утримати баланс надходження коштів і конкурувати за увагу читача з інтернет-ЗМІ та соціальними мережами. З одного боку, внаслідок бастардизації розмивається увага адресата інформації, він відволікається від більш важливих матеріалів, з іншого боку – загальна аудиторія серйозного ЗМІ розширюється за рахунок людей, які зазвичай не цікавляться, наприклад, політикою чи економікою.

У глобальному медіа-просторі бастардизація зараз сприймається як техніка, яка творить нове. Гібриди серйозних і жовтих новин, змішування різнорідного матеріалу, можуть в результаті породити зовсім новий продукт, який, однак, може бути як позитивним, так і негативним. Це може бути як прогресуюче виродження серйозних ЗМІ як класу, так і поява нових позитивних форм, які будуть нести в маси знання, призначені для ширшого кола споживачів.

На перший погляд, таке брунькування видається цілком нормальною і звичною практикою. Чоловіки читають додаток про Спорт, жінки про квіти і дітей, бабусі про дачу, дідусі… - дідусям залишалася політика. Може ще історія – для прикладу, майже кожен «ньюзмегезін» в Польщі має історичний додаток, що виходить окремо раз на місяць. Скажіть, якщо я цікавлюся історією, то навіщо мені купувати щотижня «Політику», «Впрост» чи «Нюсвік-Польща»? Паралельно друковані видання, будучи в тренді появи планшетів, смартфонів та нетбуків почали пропонувати покупку контенту через інтернет – приміром, номер в пдф, або ж окрему статтю за відповідної ціни смс. Знов-таки, останній варіант відтинав від цілості сприйняття видання, його редакційної політики та дотримуваних ним стандартів журналістики. Хоч, на думку медіа-експерта із Польщі Ігоря Любашенка, на серйозності контенту видання навряд чи втрачає: «Скоріш навпаки, - це робиться в рамках пошуку нових бізнес-моделей. Прибутки з реклами падають, концерни пробують поширювати аудиторію. Безперечно, виникає багато інформаційного сміття, але, з іншого боку, саме завдяки цьому газети можуть утримувати людей, які роблять порядну журналістику».

Що стосується українського медіа-ринку, слід розрізняти ті ЗМІ, які справді є якісними і серйозними, і ті, які самі себе такими вважають, в залежності від того, яку роль вони виконують в суспільстві. На думку віце-президента львівської громадської організації «Свобода слова» Тараса Яценка, газети на кшталт «Комсомолки», «Фактів» чи «Сегодня», попри їх намагання бути в тренді політичних подій, серйозними виданнями не є саме через розмитий контекст: «На Заході така преса публічно себе позиціонує як жовта. А в нас така преса радше не любить це показувати, а навпаки грається в професійність. Друковані ЗМІ мають тієї жовтизни більше». Вони цілком можуть виносити на титульне фото фіксацію поп-життя російських зірок, виконуючи роль таблоїда. Хоч, не факт, що й таблоїд не міг би бути «розумним».

Жовтизна від жовтизни різниться, вважає головред сайту Тиждень.ua Дмитро Крапивенко: «Жовтизація буває кількох рівнів: жовтий вульгарний контент, порожняковий, за яким не стоїть нічого, окрім спекуляції на примітивних інстинктах – це одна річ. А бувають жовті засоби подачі нормальної інформації. От, наприклад, сайт Обком. Там заголовки  ніби жовті, іронічні, а контент непоганий». Вочевидь, випадок Обкома є винятком з правила. За спостереженням Тараса Яценка, «в інтернеті ситуація взагалі катастрофічна. З’явилася сила онлайн-видань, які підтримують саме жовтий характер подачі матеріалу. Платити за якісний контент в інтернеті, зважаючи на ментальність наших людей, змусити їх буде надзвичайно важко». Цілі сайти фейкових новин, спекуляція на скандалах, перекручуванні заголовків з метою привернути якомога більше уваги – ось реальність українського сегмента інтернету.

Одна з найбільш заслужених уже для журналістики часів незалежності репортерка та політична оглядачка Марія Старожицька вважає: «Переважна більшість друкованих видань так і лишаться вічножовтими, тому що їхні видавці впевнені, що злива чорнухи та "зіркового" бруду відволікає маси від усвідомлення того, в якій країні всі ми опинилися насправді. Звичайно, цей метод вживають і в інших країнах». Крапивенко ж упевнений, що для України пожовтіння характерне меншою мірою, ніж для Заходу. «Але, здається, що цей процес вже незворотній», - резюмує редактор.

Натомість видання, як можна віднести до більш серйозних, не мають достатніх тиражів, аби суттєво впливати на суспільство. Як на країну з одним із найбільших у Європі населенням, наклади «Дня», «Дзеркала тижня», «Українського тижня» виглядають жалюгідно. Існує проблема з тим, аби хтось реально повірив у живучість та бізнес-привабливість розумного чтива. На думку Тараса Яценка, на розкручування такого видання має піти як мінімум 5 років. Хоч і він дуже сумнівається в успіху такого починання: «У нас уже не один проект стартував як інтелектуальна преса, той же «Тиждень. Але їх рейтинги, чи те що такі видання швидко закриваються, показують що, може, немає попиту». Про те, аби формувати попит на серйозні видання, в Україні майже нікому не розходиться. «В Україні не на 100%, але практично немає медіа-власників, які би замислювалися над формуванням саме такого попиту, втілювали це завдання через свої видання», - говорить Яценко.

Об’єктивно, кількість людей, готових платити за якісний контент, є досить невеликою. З іншого боку, власники та менеджмент ЗМІ самі є частково винними у тому, що не змогли повернутися до рівня масового попиту на зламі 1980-1990-х, бо їм було легше годувати споживачів інформації жовтизною та відвертати від преси спраглого якоїсь аналітики читача. «Справжні споживачі медіа вже задовольняють свої потреби у інформації в соцмережах, - упевнена Марія Старожицька. Та уточнює: - Від тих, чия позиція їм відома і зрозуміла». «Ми потребуємо революції в українських ЗМІ, щоб співвідношення попиту на якісну та на жовту пресу змінилося», - обережно розмірковує Тарас Яценко.

Що може бути поштовхом до такої революції? Старожицька, підкреслюючи що її слова варто розцінювати лише як думку романтика, а не реаліста, прогнозує: «Хвиля щоденних фейків повністю знищить довіру до інформаційного простору і відбудеться тріумфальне повернення суто авторської журналістики». Цю тенденцію опосередковано підтверджують соцмережі: яскраві особисті судження і аналіз привертають набагато більше уваги, ніж копі-пасти, а їх автори започатковують нові тренди.

                Бастардизація ЗМІ піднімає ще одне важливе питання - чи повірять медіа-власники у силу авторського слова? На жаль, поки що вони готові вкладати гроші лише в його бліду подобу та плодити сайти жовтих байстрюків без імені і довіри, в гонитві за увагою споживачів.

Текст: Роман Кабачій, Оксана Романюк, ІМІ, для "Телекритики".