Експорт лукашизму

Влада перейшла до нових форм залякування непокірних журналістів – непомірними штрафами, - пише для інтернет-видання "Українська правда" Роман Кабачій. 

"Штрафи в нас тепер вважаються за щастя", – так прокоментували прохання назвати випадки фінансового, матеріального, а через них – морального, – упокорення журналістів та громадських активістів у себе в країні представники українсько-білоруського Руху солідарності "Разом" В'ячеслав Сівчик та Галина Сорочик.

Почалося все під кінець 1990-х, коли владою було брутально призупинено страйк працівників метрополітену. Тоді вперше біля 200 осіб було оштрафовано на великі суми. У 2002 році потрапили за ґрати з одночасною конфіскацією майна журналісти Микола Маркевич та Павло Мажейко, які в опозиційній газеті "Пагоня" "звели наклеп" на президента. Причому ані ім'я, ані посада Лукашенка в матеріалі не згадувалися.

В 2009 році була доведена до самогубства правозахисниця Яна Полякова. Її звинувачено в неправдивому доносі на працівника міліції, котрий її побив. Жінку приговорили до 2,5 років тюрми, окрім того, вона мала сплатити 1 мільйон білоруських рублів – біля 360 доларів – "моральної компенсації".

Правозахисника Олеся Беляцького, засновника сайту "Весна-96", було оштрафовано нібито за ухиляння від податків на 757 мільйонів 526 тисяч 717 білоруських рублів - приблизно на 65 тисяч доларів. Суму збирали всією Білоруссю.

Організатори різного роду акцій, заявку на проведення яких треба подавати за 15 діб, отримують штрафи перманентно. Приміром, за вшанування героїв Слуцького чину – селянського повстання 1920 року проти більшовиків, – автор ідеї Олесь Макаєв отримав "всього" 500 євро.

Останні місяці показали, що подібні практики почали проникати на українську територію.

Спершу такі позови почали з'являтися від приватних осіб.

У Хмельницькій області маємо два голосні позови. До обласної Кам'янець-Подільської газети "Фортеця" та її головного редактора підозрюваний у вбивстві 18-річного юнака подав позови на загальну суму... 12 мільйонів гривень. Газета висвітлювала резонансне вбивство, дотримуючись засад про таємницю слідства й не називаючи прізвища підозрюваного. Головний редактор журналу Ольга Жмудовська вважає, що цей позов спрямований на закриття газети як такої.

Юрист Інституту масової інформації Роман Головенко справедливо зазначає, що такого роду позови були би неможливі, якби не було скасовано шкалу держмита при поданні до суду позову на журналіста або ЗМІ. Чим більша заявлена в позові вимога компенсації моральної шкоди, тим більше мита необхідно було сплатити при поданні позову в суд.

Скасувавши цю шкалу, влада розв'язала позовникам руки.

Юрій Бойко, погрожуючи судом "Дзеркалу тижня" за публікацію про завищені ціни при покупці газобурових установок на Чорному морі, "виправдовувався", що віддасть гроші за виграний позов на благодійність. Юлія Мостова натякнула Бойкові, що в нього може й власних грошей вистачити на благодійність. Бойко в суд не подав, натомість подало "Дзеркало тижня" – і суд програло.

11 грудня 2012 року кабмін вніс пропозицію повернути шкалу.

Нардеп від "Батьківщини" Олег Лукашук вимагає сплатити йому 10 тисяч гривень моральної компенсації. Позов складено до Світлани Кабачинської із Хмельницького, котра в "Дзеркалі тижня" написала в підготовленій до друку, за два місяці до початку парламентської виборчої кампанії, статті "Зачистка" про те, що нардеп із фракції БЮТ Лукашук планує йти на вибори "від Королевської".

Це припущення, що побутувало тоді в політичних колах регіону, перед публікацією статті 2 червня 2012 року було вилучено автором і редакцією, з українськомовної друкованої й української та російської веб-версій газети. І суто з технічних причин залишилося тільки в російськомовній друкованій версії, а 28 липня й у ній редакція дала уточнення щодо планів Лукашука. 31 липня він був підтриманий Об'єднаною опозицією як кандидат у Хмельницькому мажоритарному окрузі №187. Тобто публікація не мала для Лукашука жодних негативних наслідків. Він переміг.

Слухання по справі досі тягнеться...

Поки урядова пропозиція не проголосована, владоможці на місцях намагаються закрити роти опозиційним журналістам.

Відразу два позови на крупні суми від представників влади отримали мешканці обласних центрів Івано-Франківськ та Херсон.

Блогер та головред франківського сайту "Народне око" Руслан Коцаба отримав позов за заявою керівника підрозділу внутрішньої безпеки Івано-Франківської ДПС Василя Строїча. Журналіст нібито розповсюдив "конфіденційну" інформацію – скановані документи – про колишню судимість згаданого чиновника. За твердженням Руслана, проведене ним журналістське розслідування свідчить, що суд першої інстанції 13 років тому встановив і довів факт підробляння трудової книжки та військового квитка позивача записами про його ймовірну службу в армії. Після поширення цієї інформації в загальноукраїнських ЗМІ чиновник "зліг на лікарняний" і на суд 23 січня не прийшов.

На думку Коцаби, якби ця новина не набула розголосу, сценарій був би іншим: "Мав бути варіант простий: заслухали позовну заяву, заслухали моє заперечення. Виставляють зразу розмір збитків – чи 100 тисяч, чи 200 тисяч, так, щоб мене принизити фінансово й плюс щоб судовиконавці газували через прокуратуру. Цей сценарій не пройшов через публічність", – вважає журналіст. 31 січня суд було виграно, а через кілька днів Строїча змусили написати рапорт на звільнення.

У Херсоні позов на 100 тисяч гривень отримав засновник та редактор сайту "Херсонська правда", депутат Суворівської райради міста від "Фронту змін" Тарас Бузак. У суд на нього подав начальник Дніпровського райвідділу міліції Володимир Мартиненко. Міліціонерові не сподобалося звучання новини "Вчера на углу улиц Перекопская и Черноморская стреляли", яка була опублікована на сайті 19 листопада 2012 року. Бузак послався на слова місцевих жителів, не уточнивши інформацію у відділку.

Мартиненко вважав, що цією публікацією було завдано шкоди діловій репутації всього райвідділу міліції, котрий є відповідальним у тому числі за ріг вулиць Перекопської та Чорноморської.

Можливо, журналіст і не був правий у цій ситуації. Натомість така крупна сума позову – це відверта помста Бузаку, котрий є відомим у місті активістом. Цей спір закінчився мирно – Мартиненко відкликав свій позов, а видання спростувало інформацію, яку міліціонер вважав недостовірною. Через кілька тижнів наказом міністра МВС Мартиненка було звільнено.

Лютий приніс три нові позови.

Сумновідомий своєю ідеєю повернути кримінальне покарання за наклеп нардеп Віталій Журавський, як показує практика, непогано себе почуває й в існуючих умовах. Адже за завдану йому "моральну шкоду" людина, яка страшила противників "наклепу" смертями покривджених, вимагає від каналу "1+1" та трьох інтернет-видань загалом 300 тисяч гривень.

Нардеп-регіонал Юлій Іоффе вирішив доповнити свій позов із грудня 2012 року. Тоді він подав до суду на голову Луганського відділення Комітету виборців України Олексія Свєтікова, котрий у своєму передвиборчому матеріалі припустив належність Іоффе до "групи Фірташа-Льовочкіна". Тепер він, окрім Свєтікова, позивається до КВУ загалом і до особи, на яку зареєстровано інтернет-сайт неурядової організації, та хоче 1 мільйон гривень компенсації.

Позов до журналістки кримського відділення російського інформагентства "Новый регион" Яніни Васьковської на суму 80 тисяч гривень подав далеко не бідний міністр оборони Павло Лебедєв. 19 червня 2012 року "Новый регион" опублікував під виглядом власної інформації, за авторством Олени Острякової – псевдонім Васьковської – новину про те, що фонд Павла Лебедєва, на той момент кандидата в нардепи, подарував лікарні №9 рентген-апарат. Інформацію, по суті, "джинсового" характеру.

У січні 2013 року Васьковська, дізнавшись, що за рентген-апарат досі не надійшло проплати, публікує матеріал під назвою "Рентген-аппарат помог разоблачить предвыборный пиар Лебедева", уточнюючи при цьому, що "в июне прошлого года его пресс-служба заявляла о том, что рентген и биохимический анализатор приобретены за счет Фонда социально-экономического развития Севастополя, который еще называют Фондом Лебедева".

Прес-служба фонду відреагувала категоричним запереченням того, що Лебедєв мав відношення до цього рентген-апарату, і що прес-служба фонду ніколи не розсилала таких інформацій. Це спростування "Новый регион" також опублікував. Проте Лебедєву цього було замало, і він подав позов.

"Телекритика" наводить слова голови парламентського комітету зі свободи слова Миколи Томенка про те, що "суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати у судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе й не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Натомість у даному випадку Лебедєв виступає не в ролі керівника оборонного відомства, а як фізична особа, президент фонду.

Інша справа, що будівельний олігарх, ким є в рідному Севастополі український міністр, міг би й "подарувати" сайту, що опублікував його "джинсу" під час виборів, невелике розслідування.

Натомість Лебедєв став на війну з російським сайтом, керівник якого в Москві Олександр Щетінін уже обіцяє, що "Лебедєв дуже сильно пошкодує. Цей "горе-вояка" вирішив воювати з російськими ЗМІ? Отримає по заслугах! Напередодні я вже оприлюднив інформацію про його спроби розпродати й роздати за безцінь майно військового відомства України. А також про спроби підкупу російських журналістів у Севастополі, здійснених українським міністром".

 

Засідання по справі в Ленінському райсуді Севастополя поки що перенесено з 4 березня на 22 березня.

 

Залякуючи чи реально прагнучи збагатитися за кошт ЗМІ та НГО "зайвим мільйоном", стаючи на шлях фінансового упокорення незгідних із нею журналістів, – влада обирає білоруський варіант. 

Зі штрафів Лукашенко тільки починав. Зараз штрафи в Білорусі – "за щастя"...

Текст: Роман Кабачій, для "Української правди".