Доступ до інформації: між нормою та реформою

Реформы необходимо проводить так, чтобы люди видели:
ухудшение для некоторых несет улучшение для многих.
Каха Бендукидзе

Доступ до публічної інформації мабуть можна віднести до найбільш незапланованої і неочікуваної реформи Віктора Януковича. На сором його попередникам, чинний президент зважився на крок, який може призвести до радикальних змін в стосунках влади та громадян.

Минуло вже понад півроку як власність на публічну інформацію в органах влади було повернуто громадянам України. Однак, чи стала норма реформою, чи як і в більшості випадків між рішенням та імплементацією пролягає прірва?

Щоб дати відповідь на це питання, було проведене дослідження, в ході якого проаналізована діяльність 14 міністерств та 57 державних служб.

Реалізація доступу часто викликає обурення і галас у держаних чиновників, і на цьому фоні позитивним є твердість Банкової в продовженні реформи.

Разом з цим, саме на чиновниках лежить практична реалізація норм закону, який передбачає цілий комплекс заходів, а не тільки надання відповідей в 5 днів. І, звісно, що докладати зусиль для "виносу сміття із хати" бажання в них дуже мало.

Загальмований доступ

Кабінет Міністрів не просто найвищий орган виконавчої влади, він ще й законодавець мод в сфері прийняття, і що головніше, виконання рішень. Для всієї адміністративної вертикалі глобальні зміни розпочинаються саме тут, і якщо вони тут не розпочинаються, то ніхто не буде бігти "поперед батька в пекло".

Починаючи з 9 липня і по сьогоднішній день КМУ є найбільшим порушником закону, особливо в частині приведення українського законодавства у відповідність до нових норм доступу до публічної інформації.

Незважаючи на те, що проект відповідного закону був розроблений вчасно, вже понад півроку ним грають у футбол різні відомства, намагаючись створити собі спеціальний режим.

Особливість цього закону полягає в тому, що він запроваджує адміністративну відповідальність за ненадання доступу. Як відомо, саме відповідальність є тим ключовим фактором, який зменшує прірву між рішенням та імплементацією.

Не можна похвалити Кабмін і за зусилля у виконанні інших норм закону. На затвердження граничних норм витрат на копіювання та друк йому було потрібно понад два місяці. На внесення змін в Інструкцію з діловодства понад 3 місяці, на прийняття системи обліку та внесення змін в порядок наповнення державних сайтів – майже півроку. Все це, безумовно, мало "неабиякий" вплив на активність інших органів влади.

Так, за результатами дослідження 62% органів влади не вносили змін до регламентів/порядків своєї роботи, хоча 86% створили підрозділ або призначили відповідального.

Зміни в інструкцію з діловодства внесли тільки 25% органів, а систему обліку інформації створили тільки 6%.

Найцікавіше те, що майже 80% органів влади не встановили вартість на відшкодування послуг з копіювання та друку документів за запитами. Це означає, що будь-який документ за запитом повинен надаватись безкоштовно, незалежно від обсягів сторінок.

Ці проблеми свідчать, що керівництво більшості органів влади не трактує доступ до публічної інформації одним з важливих питань діяльності відомства. Відсутність необхідних внутрішніх рішень має своїм негативним наслідком відсутність належного фінансування та забезпечення питань доступу.

Справді, відповідальні за доступ підрозділи та чиновники дуже часто перебувають в обмежених умовах отримання потрібних документів від своїх колег та технічних засобах для надання відповідей.

В цей час їхні керівники часто знаходять кошти і можливість для придбання нового авто чи інших предметів розкоші.

Багато в чому ситуація з реалізацією права українських громадян на публічну інформацію характеризує в цілому реформістську політику президента та уряду.

"Вороги" реформ сидять зовсім не в опозиції, не в ЄС і не в США, – в більшості вони сидять саме на тих посадах, які вимагають рішучих дій по виконанню прийнятих законів та указів. І швидкість усвідомлення цього прямо впливає на якість проведення реформ.

Апокаліпсис не відбувся

Одним із безапеляційних аргументів проти доступу до публічної інформації від чиновників було те, що громадяни запитами паралізують роботу. Часто доводилось чути, що чиновники стануть ксерокопіювальниками, а орган влади – довідковою.

Ці залякування, які впродовж кількох років не дозволяли повернути власність громадян на публічну інформацію – зовсім себе не виправдали.

За 8 місяців дії закону найбільшу кількість запитів отримало МВС – 1766, друге і третє місце ділять МОЗ – 866, та Мінекономрозвитку – 657. Всі інші міністерства отримали менше 300 запитів, а державні служби в середньому отримали до 50 запитів.

Як бачимо, надання доступу до публічної інформації не стало підставою інформаційного тероризму з боку громадян. Хтось може сказати, що справа в низькій активності громади, але, насправді, займатись аналізом документів – це завдання таких професій як журналісти та експерти, а не пересічних українців.

Цікавою вийшла статистика і по відмовам. Лідером відмов, всупереч очікувань, стало МОНмолодьспорт – 57, в той час як лідер по запитам – МВС – відмовило тільки 11 разів.

Очевидно, проведення реформи освіти потребує особливої "тиші".

Що ж до інших органів влади, то середня кількість відмов не перевищує 10. Це знову ж таки, позитивна тенденція.

До позитивів слід віднести і те, що всі органи влади відповідають на запити. Деякі невчасно, деякі неповно, але відповіді були отримані від всіх. Щоправда, в дослідженні було вирішено перевірити різну спроможність надавати відповіді і попросили надати відповідь одночасно і електронною поштою, і звичайною. Це прохання виконали тільки 49% органів. Саме настільки десь і можна оцінити реалізацію доступу на сьогоднішній день.

Доступ до публічної інформації може стати тим успіхом, про який говоритимуть у всьому світі. У Віктора Януковича є шанс зазіхнути на лаври Михаїла Саакашвілі, якому впродовж здійснення непопулярних кроків в податковій та пенсійній царині, із паралельним розганянням мітингів опозиції, саме відкритість і прозорість влади давали легітимність в очах міжнародної спільноти.

Однак, поки що крок, який президент зробив рік тому, підписавши закон, виявився тільки напівкроком, і будемо сподіватись не стане швидким відступом.

Віктор Андрусів, кандидат політичних наук, Іван Лукеря, для УП. Дослідження проведене спільно з Українським незалежним центром політичних досліджень.