"Джинсою" припудрена "сім'я"

Головна "родина" країни зайнялася власним іміджем. "Сім’я", яка постійно нарощує контроль за країною, насправді має системну проблему – вона цілковито і повністю базується на головному "родинному" стовпі – Вікторові Януковичу, - пишуть Вікторія Сюмар та Роман Кабачій в "Українській правді".

За таких умов та за наявних можливостей цій групі життєво важливо диверсифікувати політичні ризики – тобто мати у політичному резерві не лише Партію регіонів, в якої декілька акціонерів, але й власні політичні одиниці.

Йдеться, в першу чергу, про молоде покоління – людей, які через близькість до Олександра Януковича та всупереч всім законам НR Management, несподівано опинилися серед головних управлінців країни.

Рівень їхнього впливу на процеси не може не викликати суспільного інтересу, висота посад не дає можливості позиціонуватися як "менеджмент середньої ланки".

Необхідність "виходу в люди" для нових державних управлінців рівня Сергія Арбузова, Юрія Колобова та Олександра Клименка очевидна не лише з огляду на суспільний інтерес, який для цих людей навряд чи є зрозумілою категорією.

Політика – річ публічна, і тотально змінити це не в силах навіть головна сім’я країни. Проте, можна певним чином модифікувати.

Тож сьогодні "сім’я" взялася за специфічне публічне просування своїх головних менеджерів. Переважно з допомогою технологій. Так, журналісти виявили "поради" про те, як висвітлювати "провали Азарова" в ЗМІ.

Логіка зрозуміла – за все мають відповісти пенсіонери, бо "нова команда" має почати з "нового" і позитивного листа. Проте, з образом "нової команди" є певні складнощі.

Люди, які всіляко уникають прямого спілкування з журналістами, публічних виступів та зустрічей, які є цілковитим інкогніто для 98% українців, обирають для публічного позиціонування найпростіші способи – позавішувати своїми обличчями та малозрозумілими середньостатистичному українцеві тезами всю столицю та закидати ЗМІ "джинсою".

Причому, в даному разі навіть за гроші платників податків. Оскільки формально на лайт-боксах по всьому місту піарили не Арбузова, а минулорічний 45-й номер державного видання – Вісника податкової служби України. А обкладинку 47-го номера "прикрашало" вже обличчя Олександра Клименка.

На перший погляд дивно, чому голова Нацбанку давав інтерв’ю не "своєму" Віснику НБУ, а "сусідньому" ДПС. Вочевидь, відповідь криється у накладах першого та останнього.

Вісник НБУ видається середньомісячним тиражем 525 штук, з них 466 передплатників.

Натомість Вісник ДПС "скромним" можна назвати хіба що в плані контенту та впливу на інформаційне середовище.

 

Його накладу можуть позаздрити реально впливові та фахові тижневики – 88 700 примірників. В ДПС відмовилися відповісти на запит щодо розподілу частки поміж передплатниками та вільними читачами.

Скільки ж обходиться бюджету 90-тисячний Вісник податкової, прикрашений обличчями Арбузова та Клименка?

Заступник голови ДПС Андрій Ігнатов відповів ІМІ, що в бюджеті за минулий рік коштів як на видання Вісника, так і на обслуговування його видавця, передбачено не було. Чому?

Позаяк Державне підприємство "Сервісно-видавничий центр Державної податкової служби України", а саме ця структура є видавцем, зареєстровано лише в серпні 2012 року.

 

 

Винятково зовнішньою рекламою просування помітних фейсів це одностороннє "спілкування з народом" не обмежилося. Інший перевірений спосіб нав’язування самих себе масам – джинса.

Головні "меседжі" технологів Банкової досить невибагливі, і їх легко можна простежити в різних замовних публікаціях.

Спершу було – "через стабільність до процвітання", потім – "руїну подолано, стабільність досягнуто", після виборів "дякуєм за довіру" і – "доверие оправдаем".

Ідилічні повідомлення у пресі про "покращення", за оцінкою Інституту масової інформації, зазвичай потрапляють в розряд замовних матеріалів, простіше "джинси".

В методології визначення "джинси" серед іншого, є такі критерії як "протокольні" матеріали з заходів чиновників/політиків, в яких відсутня зрозуміла суспільно-важливої новина" та "цілком або майже ідентичний матеріал, надрукований в інших ЗМІ".

Очевидно, що статті про вишки в Чорному морі, які "наше всьо", Нацбанк як "твердиню України" та про тяжку працю головного митаря країни щодня і щоночі на благо бюджету підпадають під ці прості критерії.

Деякі газети, як приміром "Факты", чи "Комсомолка", подають такі матеріали у відкриту, без жодної рубрикації, що натякали б на їх рекламно-замовний характер.  

 

 

Газета "Сегодня" придумала для них з десяток рубрик та вимислює щоразу під новий привід, на кшталт "Официально", "Точка зрения", "Анонс" та інших, виписавши наприкінці видання дрібними літерами, що під такими рубриками статті друкуються на правах реклами.

В цей спосіб газета легко підтверджує розуміння експертів про замовний характер подібних публікацій. Під того ж Арбузова зовсім нещодавно з’явилася рубрика "Финансовый рынок".

 

 

Схоже, що вибори суттєво зменшили бюджети основних політичних сил, котрі тепер припинили видатки на обробку виборців, тобто на "джинсу".

Зате, ресурсу вистачає у "сім’ї". Головні герої "джинси" у післявиборчий період – вже згадані Арбузов та Клименко.

Схема тут далеко не інноваційна – імені Казбека Бектурсунова, який у такий спосіб "крутив" ще Льоню "Космоса" та головну невдаху виборців 2012 Наталю Королевську.

Інтерв’ю тижневику "Коментарі" під "життєствердним" заголовком "Валютних спекулянтів ми швидко заспокоїмо" з винесенням на обкладинку пішло протореним шляхом інтерв’ю того ж тижневика з Королевською – номер від 30 листопада 2012 року красувався на сіті-лайтах по Києву ще й наприкінці січня.

Арбузов своє публічне позиціонування донедавна пов’язував саме з Нацбанком. Для прикладу, заголовки з масових щоденок: "Представитель НБУ Сергей Арбузов: "Гривня будет продолжать укреплять свои позиции, а долар – дешеветь" ("Факты" від 29 листопада), "Нацбанк отвяжет гривну от доллара" ("Комсомолка" від 24 листопада).

Олександр Клименко постає як спеціаліст, здатний "качественно воплотить в жизнь задания, поставленные перед новым ведомством президентом Украины" – цитата зі слів Сергія Арбузова при представленні нового міністра.

Сам же новоспечений міністр любить говорити про створення інвестиційного клімату, яке в реальності чомусь стосується найбільш крупних платників податків, – а також про те, як "запровадження національних стандартів трансфертного ціноутворення дозволить запобігти виведенню з України майже 100 мільярдів гривень".

 

Об’єднання ж митниці та податкової вважає правильним кроком, здатним підняти Україну в міжнародних рейтингах.

Клименко останні місяці став частим гостем і в телеефірі, до того ж винятково в позитивному аспекті. На телеканалах добре знають, чим загрожують перевірки податкової за нинішнього стану правової системи країни.

Все дуже просто, без особливого креативу, зате надійно і безболісно: ніхто не відповідає на незручні питання, не зустрічається з критично налаштованими експертами, не веде діалогу, а забезпечує собі рейтинги пізнаваності.

Інша справа – ефективність такого піару. Ті, хто радить своїм клієнтам такий "зручний шлях", прямо зацікавлені отримувати подібні замовлення, тож мусять розповідати про його результативність.

Але цей результат прямо продемонструвала нинішня колега "нової генерації сімейних політиків" Наталя Королевська. Впізнаваність зовсім не означає політичного рейтингу.

Та, зрештою, рейтинг потрібен лише у тому разі, якщо в країні лишається інститут вільних виборів, інакше – вистачить лише засвітки чиїхось облич та звикання до них мас. Все інше – справа техніки, технологій та наявності інформаційних ресурсів.

Текст: Роман Кабачій, Вікторія Сюмар, ІМІ, для УП