«Чорнуха» знову на топі

Примара виборів до Київради та мера української столиці не може не позначитися на бажанні тих, хто має гроші, але не має депутатства або ж боїться його завдяки виборам втратити, всіляко ці гроші роздавати. У тому числі в такий хитромудрий спосіб, що має назву «піар-статті» (так називають їх самі замовники та піарщики), а в ширшому обігу відомі як «джинса». Оскільки парламентські вибори показали, що представники влади та грошові мішки радше не мають серед освічених та начитаних мешканців Києва шансів, а голосують за представників опозиції, то тепер «мішки» взялися за очорнювання та дискредитацію опозиції. Мовляв, зрозуміє народ, що опозиція то бяка, і перестане за неї голосувати, а голосуватиме за нас, білих і пухнастих.

Тексти, які останнім часом ширяться ласими на «джинсу» ЗМІ, вражають своєю недолігустю, а з іншого боку – тупим нахабством. Візьмемо для прикладу матеріал «Откровенный разговор. Старшее поколение желает знать: куда заведет страну блокирование Верховной Рады и когда в Киеве закончится безвластие (анархия)?» Потішили звісно дужки, які дуже нерозумним людям уточнюють, що ж таке «безвластие». Але мова не про те. Стаття піарить голову соціального центру «Перспектива» мільйонера Геннадія Виходцева, котрий – судячи із заголовка – готовий балотуватися як у Верховну, так і в Київську міську ради, куди вже візьмуть.

Хоча Верховна звісно краща: Виходцев «искренне убежден, что основная причина этого бардака – в несостоятельности нового состава Верховной Рады. Ведь большинство депутатов, избранных по спискам партий, не имеют ни опыта, ни практики законодательной деятельности». Камінчик в город «Свободи» та «УДАРу» ми відчули, натомість сам Виходцев також не був ніколи депутатом, а лише підприємцем – він власник мережі «Фокстрот» та входить у другу сотню найбагатших українців. Проте він «пытается успокоить седовласых земляков» в тому, що з допомогою його ініціатив та «ветеранских посиделок» все буде краще. Між тим автор статті Ігор Шанцев (пошук Гугл видає, що один Ігор Шанцев проживає в Сочі, інший в Санкт-Петербургу) зазначає, що на зустрічі із літніми людьми, котрі жили «во времена жесткого государственного планирования и контроля выполнения поставленных задач», а тому впевнені, що коли повернутися до чистої мажоритарки, то «говорят они, будет більше порядка в стране…» Виходцев цей порядок їм обіцяє. Автору не доводиться сумніватися, хто б переміг би у окрузі, де балотувався би герой статті – старші люди на вибори ходять завжди. А читачі газети «Сегодня», котрі можливо й розділяють точку зору обурених та «брошенных на произвол судьбы в родном государстве», їм з правильним вибором допоможуть. Тільки от текст читати гидко.

Якщо власник магазинів техніки воює із неназваними «недосвідченими депутатами», то борці за соціальну справедливість зі стін парламенту – комуністи – воюють із цілком конкретною опозицією. З регіоналами вони «воювали» під час останньої виборчої кампанії, тепер же голосують разом із ними в рамках ситуативної коаліції. Так ось, стійкі полум’яні червоні у своїх проплачених матеріалах (офіційно «Сегодня» під рубрикою «Точка зрения» та іншими, їх до дюжини всього, подає матеріали «на правах реклами»)«стоят та своем» в «битві за Київ» в той час коли «оппозиция негодует» (№65 від 26 березня).  І знаєте чому стоять комуністи та своєму? Тому що «если бы оппозиция реально хотела провести выборы мэра Киева и депутатов Киевсовета в ближайшее время, то выполнила бы требование фракции КПУ и проголосовала бы за два законопроекта – об от мене пенсионной и медицинской реформ». От так чорним по білому розписуємося у власній захланності і торгах: ви нам те і се, а ми вам вибори в Києві. Мовби вибори потрібні лише опозиції, а не мешканцям Києва.

Той самий автор Андрій Спиридонов в іншому промо-матеріалі, назва якого відразу починає відгонити популізмом («КПУ: Задача парламентария – работать на благо общества!», №85 від 18 квітня),

провал голосування до київських виборах поклав також на опозицію, бо бачте більшість членів фракції КПУ знаходилося на похоронах Станіслава Гуренка. Як ніби і не писалося в попередньому матеріалі про підкилимні торги «вибори/відміна реформ». Опозиція, «показывая свое лицемерия», знов у мінусі. Бо ж вона поки що до проплачених статей у «Сегодня» не докотилася, а значить, пояснити що вона не невістка, яка знов вср..сь, не здатна.

Якщо зі статтями від КПУ та Геннадія Виходцева принаймні зрозумілим є джерело їх походження, то по якій «Горячей линии» (назва чергової «рекламної» рубрики в «Сегодня») на редакційну пошту прийшов матеріал «Чужой среди своих, чужой среди чужих», що переконує читача в купі розколів в опозиційних рядах, не відомо. Причому робиться це – хто б подумав – в інтенції «наших – их [опозиції] избирателей – интересах».

Автор матеріалу Юрій Демидов (чергове загадкове прізвище нізвідки) бідкається, що «в такой ситуации оппозиции очень не хватает Юлии Владимировны» і разом з тим просуваючи думки у необхідності створення ще одної опозиційної фракції, через те що з опозиції «люди бегут». Ніби українських народ не знає, що «тушки» «бегут» лише за великі мільйони відраховувані чи не в тому кабінеті, в якому знаходиться другий кінець «Горячей линии». При цьому автор нічтоже сум’яшеся цитує «тушку» з попереднього скликання Ігоря Рибакова: «Люди уходят из фракции в знак протеста против бездарной политики ее руководства». В знак якого протесту пішли в перший день Ради батько і син Табалови, Рибаков разом із Юрієм Демидовим не уточнюють.

                Чи є ефективною така «чорнуха»? Попри нещодавній перехід великої кількості журналістів газети «Сегодня» в проект колишнього їх керівника Ігоря Гужви ахметівська щоденка не збавляє обертів. А кількість «джинси» , читай – лівих грошей – знову після пост-виборчого затишшя зросла. Щоразу, коли доводиться купувати якусь україномовну пресу на розкладках, ловлю здивовані погляди поціновувачів «Фактів» чи «Сегодня» (зазвичай в парі). Останній раз такий погляд вловив біля кіоску преси на львівському вокзалі, коли старша киянка, пересилюючи себе, українською мовою попрохала ці два видання – вони були дорожче ніж у столиці, та ще й застарілі. Ображеною відійшла вглиб почекальні – чекати зустрічі з пресою уже в Києві. В українському суспільстві, вихованому на принципі «довіряй але перевіряй», є й такі, хто перевірятиме, але багато хто довірятиме, бо ж «у газеті написано». Допоки більшість електорату становитимуть старші люди та середнє покоління, - політики платитимуть, газети друкуватимуть, а люди це читатимуть та відповідно голосуватимуть. Опозиція ж у цій ситуації повинна не копіювати «джинсові» методи, а бути вдвоє активнішою та креативнішою. Чого, на жаль, поки що не спостерігаємо.

Текст: Роман Кабачій, ІМІ, для "Телекритики"