«Благородні» завдання «Останнього попередження»

Майже три роки знадобилося українській владі, щоби спробувати дати відповідь рухові «Стоп цензурі!», тобто навчитися піднімати питання свободи слова у потрібному їй ракурсі. Тепер це завдання - давати свої версії подій у журналістському середовищі - виконує програма «Останнє попередження», яка виходить на Першому національному і яку готує студія V-TV.

Це та сама студія V-TV, яка зняла й показала країні відео з камери Юлії Тимошенко, «перу» якої належать програми проти лідерів опозиції та програма про «дніпропетровських терористів» із використанням даних СБУ.

Після виборів V-TV готує «альтернативну» точку зору щодо резонансних подій у сфері свободи слова, аби демонструвати це на державному телеканалі. 

Доносити до аудиторії Першого національного проблематику свободи слова - завдання й справді титанічне, майже благородне. Люди бодай у такий спосіб мають розуміти, що в країні безкарно б'ють журналістів, як, зрештою, й простих громадян, а міліція не спроможна це швидко та ефективно розслідувати, що тут Україні за різними міжнародними рейтингами ну дуже далеко від Європи, до якої намагається інтегруватися українська влада, що ефіри та газетні шпальти можна купити за гроші.

Проте для експертів програма має ще один беззаперечний позитив: навіть на рівні запитань одразу зрозуміло, які «політтехнологічні прийоми» влада буде застосовувати для створення «віртуальної реальності». 

От, наприклад, декілька запитань, які V-TV направив до «Стоп цензурі!» та ІМІ.

Питання складено так, що відразу розумієш, які основні тези будуть обговорюватися в ефірі. Тут усе очевидно.

На будь-який факт можна дивитися з різних боків. У даному випадку на факт побиття колеги поглянули так: журналісти мають шукати не того, хто бив колег; Сніцарчук не мала засобів ідентифікації; рейтинги про рівень свободи слова необ'єктивні, і все це майже слово в слово повторює озвучене вже Оленою Бондаренко та її колегами з Партії регіонів на численних телеефірах. Кому вигідний саме такий кут подачі матеріалу - всім зрозуміло.

Проте деякі з питань, зокрема про відсутність кримінального покарання за публікації в інтернеті, більш цінні, бо прямо вказують на подальші технологічні розробки. Адже регулювання інтернету, а ще краще можливість кидати за ґрати за публікації в інтернеті - це одне з нагальних завдань, які треба виконати, щоби завершити операцію під кодовою назвою «зачистка інформпростору».

Насправді ті, хто склав собі за працю відстежити, наскільки ефективними є медіаманіпуляції і як вони впливають на громадську думку, вже давно знають: провладні сюжети ніяк не перетворюються на рейтинг підтримки влади, заговорювання тем не призводить до зниження їхньої актуальності, особливо якщо йдеться про питання безпеки, маніпуляції ніколи не породжують довіри, а саме це головний капітал ЗМІ. Без довіри «журналістські» матеріали не вартують паперу, на якому їх написано.

Країна має дуже стійке щеплення проти пропаганди й маніпуляцій, ще за радянською звичкою. Дія такого щеплення лише посилюється, коли кількість інформаційних пропагандистських вірусів, запущених із ТБ чи інших ЗМІ, збільшується.

Українці напрочуд добре вміють читати між рядків.

Насправді, подібні проекти, в які вкладаються немалі гроші, отримані з наших податків, доводять: проблематика свободи слова залишається важливим індикатором політичного та економічного клімату в державі; «Стоп цензура» й подібні рухи є вельми результативними; рейтинги особистої відповідальності досягають поставленої мети привертати увагу до порушень; моніторинги дають розуміння реальної ситуації в ЗМІ, яку дуже хочеться приховати за словами й дискусіями, але це вже неможливо зробити на тлі конкретних цифр моніторингів.

А глядач і читач сам визначить, чи є в Україні цензура. І віритиме він не гарно змонтованому «Останньому попередженню», а своїм відчуттям та власному розумінню ситуації, яке виникає після зіставлення екранної картинки з його власним життям...

Вікторія Сюмар, для "Телекритики"