Нова редакція Закону України «Про інформацію»: повторення пройденого

 Інформаційне законодавство України, безумовно, потребує оновлення. Можна сказати, що Верховна Рада почала запускати цей процес, прийнявши в першому читанні проект закону «Про доступ до публічної інформації». Цей законопроект був унесений Андрієм Шевченком, який нещодавно запропонував Парламенту і нову редакцію Закону «Про інформацію». Але якщо перший законопроект можна назвати революційним, то другий є більше корекцією чинних норм Закону «Про інформацію».

Проект нової редакції Закону вже з’явився на сайті ВРУ: http://tinyurl.com/kthrju. Нова редакція Закону «Про інформацію», як значною мірою базового нормативно-правового акта для інформаційної сфери, не повинна змінювати принципи правового регулювання відповідних відносин, але мала би оновити низку суттєвих норм Закону.

З того, що пропонують, це передусім визначення інформації, яке наразі закріплене у Законі, а також Цивільному кодексі України (і як не дивно, не було вдосконалено при розробці останнього). «Будь-які відомості, зміст яких може бути поданий в знаковій чи символічній формі і збережений на зовнішніх по відношенню до людської свідомості матеріальних носіях» - таке визначення виглядає ближчим до сучасного поняття інформації порівняно з чинною редакцією: «відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.»

Серед загальних засад нової редакції Закону також можна знайти нові норми, зокрема про заборону засекречування інформації більш ніж на 30 років та про обов’язок законодавчих, представницьких та інших виборних чи призначених колегіальних органів публічної влади надавати безперешкодний доступ громадськості на свої засідання. Наразі питання доступу на засідання особливо актуальне на місцевому рівні, але обов’язок гласного проведення засідань встановлено лише для місцевих рад, але не їхніх виконавчих органів.

З чинного Закону в нову редакцію перекочувало тяжіння до перевантаження структури нормативного акта теоретичними положеннями. Наприклад, перелічування видів інформації та визначення кожного з них мало чим допоможе захистити чиєсь суб’єктивне право, але цілком може підтримувати існування кількох непотрібних бланків статистичної або іншої звітності за видами інформації.

Знову ж таки в Законі пропонується залишити поняття права власності на інформацію в розумінні користування, розпорядження і володіння нею, хоча сумнівність такої концепції обговорюється давно. Сама концепція, можливо, в деяких аспектах зручна, оскільки вона не ускладнює правову теорію особливостями інформації як об’єкта права й підганяє правове регулювання інформаційної сфери під стандарти класичних речових прав. Але відсутність відображення цих особливостей в даній концепції може спричинити невідповідність в регулюванні правовідносин - суперечність приписів законодавства та змісту прав і обов’язків суб’єктів стосовно інформації.

У новій редакції викладено перелік прав журналіста, дуже близький за змістом до наведеного наразі в Законі України «Про пресу». Це необхідний крок, оскільки закони про інші види ЗМІ таких переліків не містять і права журналістів цих ЗМІ, а також фрілансерів можуть просто не визнаватися через відсутність їхнього законодавчого закріплення.

На відміну від визначення інформації визначення оцінних (оціночних) суджень в законопроекті практично не зазнало змін. Докладніше про недосконалість чинного визначення оцінних суджень див. попередні публікації: http://tinyurl.com/l8mxd9,  http://tinyurl.com/m8ly9c.

 Текст законопроекту пересипано згадуваннями про закон про доступ до публічної інформації, який Верховній Раді ще належить прийняти в другому читанні та в цілому. Такі відсилочні норми – це, звичайно, добре, але їх відсутність не спричинила б катастрофи при потенційному застосуванні обох законів. А от відсутність оновлення таких понять, як оцінні судження не може бути компенсована спробами вдосконалити доступ до інформації.

Оцінюючи запропоновану нову редакцію Закону України «Про інформацію» треба визнати, що вона не повністю забезпечує необхідне оновлення даного законодавчого акта, хоча новий варіант є кращим за чинний закон. Але сам факт внесення такого законопроекту може стимулювати відповідне оновлення при підготовці законодавчих змін до другого та третього читання.

Роман Головенко, Інститут масової інформації