Чи достатньо лише самого закону для роздержавлення преси в Україні?

Питання реформування державних та комунальних друкованих видань періодично то виринає на гребінь дискусії в професійному середовищі, то на певний час ховається за якимось іншими медійними проблемами. І так триває уже більше п’яти років. Вимучений і компромісний законопроект про реформування преси «кваситься» в надрах різних органів виконавчої влади, не потрапляючи на розгляд народних депутатів. Але чи достатньо буде самого прийняття проекту закону для нормального проведення процедури роздержавлення? Видається, що ні.

Цей та інші підводні камені процедури роздержавлення намагалися обговорити учасники наради медіаюристів, організованої Інститутом масової інформації.

Наразі маємо проект закону, який мусується вже кілька років у надрах виконавчої влади, але суттєвих доопрацювань не зазнав. В ньому є низка суттєвих недоліків: процедуру роздержавлення в ньому прописано дуже загально.

 

 

- Просто «світяться» такі прогалини, як, наприклад, питання заснування друкованих ЗМІ державними і комунальними підприємствами – законопроект не передбачає роздержавлення таких видань та не накладає заборони на заснування видань цими підприємствами, що залишає видання залежними від політиків і чиновників.

 

- Безумовно, що це питання необхідно буде врегулювати на рівні закону. Як зазначив у коментарі ІМІ Юрій Артеменко, колишній журналіст і народний депутат, всі нюанси процедури роздержавлення бажано максимально прописати в майбутньому законі. 

Окрім регулювання на рівні закону, очевидно, необхідним буде прийняття певних підзаконних актів на його виконання. Після завершення підготовчого етапу реформування видань, в процесі якого можуть проявитися проблемні питання, прийняття відповідних підзаконних актів було б дуже актуальним. Як вважає юрист Української асоціації видавців періодичної преси Олександр Дяченко, доцільно прийняти єдиний підзаконний акт, наприклад, постанову Кабінету Міністрів України. Цей акт регулюватиме питання, не врегульовані чітко законом, але які випливають з його змісту (цілком можливий варіант з огляду на практику діяльності ВР), або тих питань, регулювання яких на рівні закону недоцільне.

Як зазначив юрист Інститут медіа права Ігор Розкладай, згідно з так званою «медіакартою» за 2007 р. в Україні на той час існувало трохи більше семисот районок.    Районні газети в переважній своїй більшості не можна назвати ефективними гравцями на медійному ринку, причиною чого, зокрема, часто є слабкий рівень матеріально-технічного забезпечення їх редакцій. У зв’язку з цим уже досить давно була висловлена ідея об’єднання в процесі роздержавлення кількох районок в одну.

Але, як зазначив директор з юридичних питань ГО «Інтерньюз-Україна» Павло Моісеєв, таке об’єднання варто проводити лише на основі добровільної згоди колективів усіх редакцій. Адже дуже ймовірним може бути виникнення конфліктів при визначенні особи, яка стане керівником новоутвореного ЗМІ, а також конфліктів між цим керівником та колишніми головними редакторами. 

Реформовані видання, які не виявлять бажання об’єднатися або не зможуть про це домовитися, потребуватимуть певної державної фінансової допомоги. Хоча саме питання надання такої допомоги викликає дискусії. А редакції, співзасновником яких поряд із суб’єктом владних повноважень виступає приватний суб’єкт, вірогідно таку допомогу не зможуть отримати, оскільки пріоритетною видається підтримка редакцій, реформованих трудовим колективом, а не вже давно існуючих повністю або частково приватних видань.

Існують випадки, коли реформована редакція не зможе залишитися в займаному приміщенні (наприклад, у будівлі райради) і їй має бути надане рівноцінне приміщення. Наразі проект закону не містить критеріїв рівноцінності приміщення, але ними логічно мали б бути: площа приміщення (можливо також кубатура), його місцерозташування, цільове призначення (нежитловий фонд), придатність приміщення для розміщення офісу та наявність зручної транспортної розв’язки.

Автором в попередніх публікаціях на цю тему вже зверталася увага на потребу врегулювати питання розподілу корпоративних прав між членами трудового колективу в разі створення ним господарського товариства в процесі реформування видання, а також питання (не)оподаткування виникнення цих корпоративних прав, питання організаційно-правової форми реформованої редакції. Дуже бажано правове регулювання даних питань визначити безпосередньо в тексті закону.

Окремо також було обговорено питання підвищення кваліфікації та перекваліфікації працівників реформованих ЗМІ. Загалом експерти погодилися, що таке завдання логічно покласти на центри зайнятості, які існують в кожному райцентрі, маю необхідну інфраструктуру й персонал, досвід подібної роботи. Для початку необхідно буде отримати статистичні дані про кількість працівників ЗМІ, яким необхідно буде пройти такі курси. Функцію збору відповідних даних постановою КМУ можна покласти на Держкомтелерадіо або Мін’юст. Паралельно необхідно буде визначити зміст програм, в тому числі зі зміною професії працівника при необхідності. Крім курсів власне журналістських, знадобляться курси менеджменту видавничої діяльності.

В рамках юридичної коаліції, підтримуваної ГО «Інтерньюз-Нетворк» по проекту “Зміцнення незалежних засобів масової  інформації в Україні”, Інститут масової інформації узагальнить напрацювання, висловлені, зокрема, на нараді медіаюристів. По можливості отримані напрацювання будуть запропоновані як зміни в текст проекту закону «Про реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ», а ті, що до нього не увійшли – описати в постанові Кабінету Міністрів України або в іншому підзаконному акті, прийнятому на виконання закону про реформування друкованих видань.

 

Роман Головенко, Інститут масової інформації