ГАРЯЧА ЛІНІЯ050 447 70 63
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

info@imi.org.ua

050 447 70 63

Подай скаргу

Безпековий фактор: як поводитися полоненому в окупації

10.06.2021, 10:00

У 2014 році, за даними Інституту масової інформації, близько 80 українських та іноземних журналістів побували в полоні проросійських сепаратистів у Криму та на території Донецької і Луганської областей. Дехто з журналістів перебував у полоні не більш ніж добу, інші – місяцями. Відтоді відбуваються незаконні арешти журналістів та блогерів у Криму, багато залишаються незаконно ув'язненими. ІМІ попросив журналіста і письменника Станіслава Асєєва, якого бойовики “ДНР” 28 місяців утримували в “Ізоляції”, описати свій досвід перебування в полоні та надати деякі рекомендації з безпеки для полонених.

Людина, яка вперше потрапляє до системи так званого МГБ як заручник, має розуміти дві базові речі, що надалі сформують її поведінку. 

  • Перша річ: з високою часткою ймовірності вас битимуть та катуватимуть. Це не є політичною заявою, а радше фактом статистики та нормами роботи персоналу “міністерства”: більша частина чоловічого цивільного населення, яка була заарештована так званим МГБ, зазнавала побиття чи катування. 
  • Звідси випливає другий факт: поведінка заручника має будуватися так, щоб утратити якнайменше здоров'я, притому що ці втрати неминучі. Іншими словами, із самого моменту затримання в жодному разі не йдіть на конфлікт із людьми в балаклавах, поводьтеся максимально м'яко в розмові, відповідайте чітко та тільки на запитання, щоб нікого не дратувати, і головне – підписуйте будь-які свідчення, якщо справа дійшла до катувань.

Останнє може видатися дивним для тих, хто ніколи не стикався з роботою “МГБ”, та може викликати думку, ніби в людини є вибір. Але важливо розуміти ось що: катування так званого МГБ найчастіше базуються на ударах електричним струмом від дротів, які приєднуються до будь-якої частини тіла – від пальців ніг до геніталій чи вух. Отже, питання тільки в часі, коли ви підпишете необхідні папери й скільки здоров'я водночас ви втратите.

Наведу конкретний приклад із власного досвіду: навіть розуміючи все це й одразу погодившись підписати будь-який папірець, я зазнавав катувань струмом близько години, але після цього мене вже не чіпали. Тоді як до в'язнів, які із самого початку обрали тактику “не підпишу”, засосовували тортури навіть після власного підпису тільки тому, що роздратували своїх катів, і ті почали отримувати задоволення від їхніх страждань.

Важливо також розуміти, що система “МГБ” – це статті, за якими є тільки один вихід на волю – через обмін. Ви не зможете просидіти весь термін ув'язнення, адже тільки за статтею “шпигунство” (найпоширенішою, і в сенсі катувань також) санкція починається від 10 років. Але навіть обмін, з огляду на  політичні процеси та кількість ув'язнених (фактично чергу), – це декілька років для переважної більшості заручників. Тож принципово важливо розрахувати свої сили (як фізичні, так і психологічні) та зберегти якомога більше здоров'я на весь цей термін.

Щодо правил поведінки безпосередньо в неволі, то є низка специфічних моментів, які стосуються саме тих, хто потрапляє до “МГБ”:

  • У цього “міністерства” в Донецьку немає власного офіційного ізолятора на кшталт СІЗО або “централу”. Це означає, що невизначений час ви перебуватимете або в підвалі якоїсь із будівель, або в “Ізоляції” – і це не матиме жодного стосунку до класичних кримінальних “понять”. Суть у тому, що ці “поняття” для вас насправді були б формою захисту, адже будують модель поведінки ув'язненого за чіткими правилами, які формувалися десятиліттями. Для цивільної особи, яка перебуває в стані шоку та далека від кримінального світу, “поняття” можуть звучати жахливо, але вони дають надію такій людині більш-менш підігнати своє життя під нову реальність, у яку “старі” зеки зобов'язані вас ввести, перш ніж питати про якісь помилки.

У системі ж “МГБ” все це відсутнє. Звісно, підвал сам по собі не вимагає окремої поведінки, а от в “Ізоляції” адміністрація нікого не сортує: у камері можуть сидіти місцеві бойовики, цивільні особи та люди з табірним досвідом ще до війни (простіше кажучи, кримінальники). Хай там як, тут теж є свої “смотрящіє”, яких, однак, обирає сама адміністрація, що вже є сюрреалізмом для класичної зони. Потрапивши до такої камери, слід привітатися звичайною цивільною мовою, після чого з вами зазвичай самі заговорять: покажуть, куди можна покласти речі, пояснять загальні правила камери (бо в різних камерах вони різні) та запитають, через що опинилися тут. Далі – повна невідомість у тому сенсі, що все залежатиме від ставлення до вас адміністрації та адекватності тих “старших”, які є в камері.

Щодо офіційних місць позбавлення волі – ізолятора тимчасового утримання, СІЗО та колонії, – то для людей, які потрапляють туди з “МГБ”, теж є специфіка. А саме: за “політичними” статтями в'язнів утримують окремо від загальної маси кримінальників. Це стосується як окремих постів у СІЗО, так і окремого барака, наприклад у 32-й зоні суворого режиму в Макіївці, куди потрапляє переважна більшість із системи “МГБ”. Але навіть з урахуванням цього варто знати деякі базові речі, які допоможуть людині в ситуації, якщо вона перетнеться зі світом криміналу (це можливо в ІТУ чи під час переміщення поза камерою та бараком).

Ще з радянських часів серед кримінальників діє принцип “в’язниця поза політикою”, який треба розуміти так: засуджену людину оцінюють лише за її вчинками, а не за політичними вподобаннями. Але й серед кримінальників знаходяться ті, що люблять “качнути за політику”, тобто причепитися до вашої статті “шпигунство” чи “екстремізм” (кажу це з власного досвіду однієї доби в ІТУ). У такому разі ви можете цілком упевнено посилатися на цей принцип з одним урахуванням: робити це треба чітко та впевнено, з відповідною інтонацією та специфічною мовою, бо інтелігентне “пробачте, а хіба...” призведе тільки до гірших наслідків.

Так чи інакше, але, потрапляючи до місць несвободи, вам усе одно доведеться вивчити ази тих “понять”, за якими живуть арештанти, адже в разі спірної ситуації судитимуть саме за ними, і окремий пост у СІЗО чи окремий барак табору точно не будуть тут аргументом. Ви маєте розуміти, що ці люди сприймають зону чи в’язницю як свій дім – і це саме ви в них “у гостях”, а не навпаки. Хоча з власного досвіду можу сказати, що за п’ять (на той час) років війни арештанти на зонах та у в'язницях в окупації вже звиклись із явищем “політичних”, тому особливо не чіпають цю касту, намагаючись просто жити своїм життям. 

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту "Мобілізація зусиль для вирішення викликів у медіасфері України". Матеріал відбиває позицію авторів і не обов’язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".

Матеріал від Jmama

Liked the article?
Help us be even more cool!