ГАРЯЧА ЛІНІЯ(050) 447-70-63
на зв’язку 24 години
Залиште свої дані
і ми зв’яжемося з вами
дякуємо за звернення

Або ж зв’яжіться з нами:

[email protected]

(050) 447-70-63

Подай скаргу

Стереотипи щодо ВПО та ЛГБТ: роль медіа

29.01.2018, 16:22
Ірина Земляна, експертка з гендерних питань ІМІ, проводить акцію на підтримку київського прайду в м. Ужгороді

Як без шкоди для репутації ЗМІ і без проблем для конфліктно чутливих груп населення побудувати журналістський матеріал.

Журналісти, котрі беруться писати про представників конфліктно чутливих груп населення, нерідко або переоцінюють, або недооцінюють належність людини, родини чи партнерського зв’язку до власне даної групи (чи то ВПО, чи то ЛГБТ). Це стосується як представників сексуальних меншин, так і внутрішньо переміщених осіб, на котрих переважно будемо опиратися у даному матеріалі. Почнемо з переоцінки: журналісту іноді видається, що з самого лише факту «належності» особи до групи можна будувати сюжет матеріалу, опираючись на створені раніше і засвоєні уявлення чи стереотипи. Для прикладу, готуючись до зустрічі з родиною з Луганської області, настроюєте себе на образ «безпросвітного Донбасу», «рубашної ментальності», «ми кормили Україну», а знайомитеся з україномовною сім’єю походження лемків із с. Переможне біля Луганського аеропорту, яке до останнього допомагало українським військовим, через що чимало родин отримало «чорні мітки», а одна була вбита. Лемків переселили на Донбас після Другої світової війни, а з початком агресії Росії на Донбасі більшість з них втекла в області Галичини.

Приблизно так само нерідко стереотипно представники медіа підходять до висвітлення осіб зі спільноти ЛГБТ. Вони дошуковуються манірності у поводженні геїв і дивуються, коли з таким не зустрічаються (а ви тримаєте вдома утюжок для вирівнювання волосся?), плутають внутрішню сексуальну орієнтацію людини із травесті-поведінкою (а що ви вдягаєте на гей-парад?), можуть буквально не зрозуміти твердження, що співрозмовник-ЛГБТ ніколи не відвідував гей-клуб тощо. Прикладом того, як працюють стереотипи, стали результати роботи двох ситуативних груп практикуючих журналістів, які брали участь у «Школі толерантності», (вона відбулася нещодавно у Запоріжжі, організаторами виступили Запорізький обласний правозахисний фонд «Гендер Z» та ГО «Взаємодія»). Одна з цих груп проявила себе більш стереотипно, у завданні показати з допомогою ватману, аплікацій і фломастерів життя гей-пари, інша, у якій були в тому числі задекларовані представники спільноти, мала показати «звичайне життя гея». Була і третя група, яка окреслювала тези «звичайного життя лесбійки», але про неї пізніше.

Це, як можна зрозуміти, гей-пара: вона гламурна, любить музику, алкоголь, має авто, заробляє IT-роботою і ходить на прайд. Один хлопець з довгим волоссям, інший з модною зачіскою.

А це життя типового гея, так би мовити, зсередини, на думку групи №2:

Він виконроб на будівництві, любить футбол, слухає «Красную плесень», АС/DC і Земфіру, їздить на авто з литовськими номерами, у нього живе папуга та пес, він має хлопця-дизайнера, і це, може, єдине, що в нього є стереотипного, але цей дизайнер також виглядає «звичайно».

Стереотипи складаються під впливом соціальних умов та через особистий досвід. Виникають як наслідок зустрічі з представниками даної групи, проте проблема полягає теж в тому, що немає різностороннього спілкування з цією групою. Дмитро Калінін, активіст запорізької організації «Гендер Z», пояснив, що така ситуація, коли люди вважають, що ЛГБТ – це десь «далеко і неправда», виникає через закрите «коло невидимості», коли ЛГБТ не відкриваються своїм знайомим, відтак люди вважають, що нікого із них не знають, і продовжують бути гомофобними.

У цьому переконалися учасники тренінгу, пройшовшись вулицями Запоріжжя і провівши в парах бліц-опитування мешканців міста щодо ВПО та ЛГБТ. Якщо з приводу ВПО більшість опитаних висловлювалися позитивно і говорили, що знають таких людей особисто, багато хто влаштував своє життя і не надто вирізняється у суспільстві, то з приводу знайомства з ЛГБТ-особами можна було почути «Боже упасі, всі діти жонаті, верующі», «терпіть їх не можу», «такими стают, перекипит в голове», «це психічне відхилення», «це, звісно, трагедія, але що робити», і лише раз було почуто, що, «можливо, в оточенні є, бо приховують».

Саме ж стереотипне наповнення виявилося ну дуже вже багатим. Коли фокусні групи замислились над списком найбільш типових поглядів у суспільстві на ЛГБТ, то вжахнулися їх кількості. Щодо геїв, то групи вийшли на такі стереотипні переконання: «геями роблять у тюрмі», «всі балеруни – геї», «метросексуал = гей», «сережка у вусі – гей», «яскравий викличний одяг – гей», «гей – найкраща подружка для дівчини», «геїв раніше не було», «вони можуть займатися лише творчими професіями», «у них обов’язково є поділ на гендерні ролі», «геї хочуть усіх хлопців підряд». Щодо лесбійок, то набір був такий: «лесбійка має виглядати чоловікоподібно, як пацанка, коротко стрижена», «неформалки», «нещасливі», «не мають справжньої любові», це все «від невдалого кохання з хлопцями», вони «не можуть виховувати дітей і не здатні на тривалі стосунки». Щодо ЛГБТ в цілому, то це «не природно», це «хвороба і це лікується», «це така мода, пропаганда», «це заразне», «це можна перерости», «такими стають від нудьги, бісяться з жиру», «одностатеві пари = педофіли», «всі вони наркомани», «усі тусуються у спільноті і своїх клубах», «агресивні».

Чому народжуються такі стереотипи? З одного боку, як було сказано вище, через відсутність безпосереднього контакту з представниками спільноти або ж відсутність знань про те, що в оточенні таки є ці особи, людина формує своє уявлення з чуток або ж власне зі ЗМІ, котрі інформують неналежним чином, і плутанина з поняттями «прайд» і «гей-парад» – це найменше, що можна між собою помилити. Деякі люди, котрі навіть знають про гомосексуальну, бісексуальну орієнтацію (чи пансексуальну – це любити людей тими, якими вони є, байдуже, якої орієнтації) своїх знайомих чи родичів, відштовхують від себе будь-які подробиці, вважаючи це гріховним, «розпусним»: «Я не хочу про тебе все знати», – сказала мама запорізькій журналістці Яні, коли стало відомо, що та живе з дівчиною. «Навіщо ти мені про це розповідаєш» – така форма несприйняття лише поглиблює стереотипи і навіть рани цих знайомих і родичів; в момент камінг-ауту особи з іншою, ніж гетеро-, орієнтацією повинні бути максимально чуйними до тих, кому відкриваються, ставати такими «мамами».

Основна проблема нерідко у змішуванні основних понять, таких як ідентичність і орієнтація. Ідентичність – це те, як людина себе окреслює, приміром відчуває себе і називає себе жінкою в чоловічому тілі і, звісно ж, не є при цьому геєм – гея влаштовує його чоловіче тіло, і він відчуває і називає себе чоловіком. Орієнтація ж – це «діяти», до кого тебе «влечёт», маєш потяг, незалежно від того, хочеш ти цього мозком чи не хочеш. Бути гомосексуальною особою можна, навіть не займавшись ніколи сексом, і необов’язково пробувати секс із особою протилежної статі, щоб довести собі (і оточенню), що ти особа негомосексуальна. Необов’язково пробувати секс з твариною, щоб довести собі, що ти не зоофіл.

На початку я згадував про переоцінку впливу життя спільноти на особи чи родини. Приміром, що не кожен переселенець бажає, щоб його асоціювали з переселенням, «донецьким менталітетом», а лише як рівноцінного громадянина України. Так і в ЛГБТ є люди, які не бажають асоціюватися із «тусовкою». Проте є об’єктивні чинники, які так чи інакше журналіст не може недооцінювати. У випадку з ВПО це стрес переселення, стрес війни. Як розповіла в інтерв’ю журналу «Країна» сценаристка Наталка Ворожбит, особливо помітний ефект впливу війни у дітей.

  • У мене є улюблена історія – квінтесенція того, як діти навчилися жити з війною. Ми показували виставу в місті Попасна Луганської області. Запитали дітей, які звуки в них асоціюються зі щастям. Дівчинка розповіла, що поїхала в евакуацію, бо дуже бомбили. А потім повернулася. Був сонячний день, її відправили в магазин. Вона каже: «Іду й чую звуки обстрілів. І мені так добре стало. Я – вдома».
Гра «Переселенська блуканина», розробку якої профінансували уряд Великої Британії і фонд Stabilization Support Services

Подібно з ЛГБТ, попри те, що вони можуть декларувати (іноді виклично, «з гордістю») про те, що вони мають негетеросексуальну ідентичність, доходження до неї, особливо у підлітковому віці, нерідко було болючим, як мінімум не безхмарним. Третя група, яка описувала на ватмані життя лесбійки, описала такий злам, пошуки себе, чим викликала шквал критики з боку відкрито задекларованих осіб ЛГБТ з другої групи. Проте чи зображений приклад не міг мати місце? Та ж Яна з Запоріжжя мала також досвід заміжжя, причому з людиною, яка допомогла їй відкритися. Тому кожен досвід особистий, і про це журналіст має пам’ятати також.

Як допоміжний матеріал можна використовувати Словник коректної ЛГБТ-термінології, розроблений Інститутом масової інформації у співпраці з ГО «Точка опори», а також Курс для журналістів «Як писати про ЛГБТ», виданий ГО «Інсайт» за підтримки Article 19. Для висвітлення конфлікту на Сході та ВПО Словник нейтральної термінології ІМІ.

Роман Кабачій, ІМІ

Liked the article?
Help us be even more cool!